З перших днів правління Путіна в Російській Федерації відчувалось значне зростання ролі спецслужб в державі. Це й не дивно, адже будучи кадровим офіцером КДБ, а згодом і очільником ФСБ, новий господар Кремля добре знав усі тонкощі служби. Беручи на себе роль засновника школи КДБшного Ренесансу, він чудово розумів, на які важелі необхідно натискати. Посадіть льотчика в танк, а той далі думатиме про небо. Те ж саме відбулося з Путіним – сівши в президентське крісло, він почав монтувати фундамент свого режиму не на перспективних інноваційних проектах і не на потужній економічній складовій, а на діючій протягом 70 років існування Радянського Союзу моделі, в якій одна з головних державотворчих ролей відводилась саме органам безпеки.
За короткий період часу Путін зумів відновити колишній вплив та авторитет російських спецслужб, змусивши громадян своєї країни, а з рештою і весь світ повірити в їхню силу. Павутиння локальних воєн, яким російський президент окутав власну країну та реанімація головних постулатів холодної війни сприяли посиленню ролі органів безпеки. Кавказький тероризм, яким на початку свого правління Путін лякав росіян, незабаром переріс в загрозу зовнішнього протистояння зі США та НАТО, ставши міцною основою для віри в необхідність існування колосальної системи з практично необмеженими повноваженнями. Значно збільшила вплив російських спецслужб і потужна пропагандистська кампанія, з роботою якої, на жаль, все частіше маємо можливість знайомитись і ми – громадяни України.
Зрозуміло, що реінкарнована Путіним структура, як і її радянська попередниця, не орієнтована на створення комфортних умов для життя громадян, а націлена, перш за все, на підтримку життєдіяльності правлячої верхівки. Проте, режим постійної загрози, який очільник Кремля увімкнув ще на початку свого сходження на політичний Олімп, успішно притуплював у росіян відчуття реальності.
До останнього часу Путіну вдавалося підтримувати всередині країни ілюзію безпеки та впевненість у високому рівні роботи відповідних органів, але здавалося б такий незначний момент в історії, як пофарбована зірка на одній зі сталінських висоток, звів до нуля всі напрацювання російського президента за останні кілька років в цій сфері.
Своїм вчинком руфер Григорій Mustang Wanted довів всьому світу, що навіть в радіусі кількох кілометрів від Кремля російська система безпеки не варта і п’яти копійок, потрачених на неї з держбюджету.
Міф про непереможні і професійні спецслужби РФ зруйнували не супутники, авіаносці чи нанороботи, а звичайна фарба, нанесена на кілька квадратних метрів одного із символів Москви.
Ефект від подібного вчинку багато в чому подібний до посадки літака Cessna, яким керував Матіас Руст, на Красній площі.
Варто тільки уявити собі, що б було, якби на шпиль сталінської висотки вийшов не мирний українець, «озброєний» фарбою, а екстреміст зі снайперською гвинтівкою, гранатометом, чи будь-якою іншою зброєю…
То чому система безпеки, якою так пишалися росіяни, дала збій?
Причин цьому безліч, але однією з найголовніших є надмірна концентрація уваги російських спецслужб на ситуації в Україні. Процес окупації сусідньої держави настільки сильно захопив Путіна та його вірних соратників з різноманітних органів безпеки, що ситуація у власній країні залишилася практично неконтрольованою. Варто зазначити, що цей синдром не полишає московську правлячу еліту ще з часів розцвіту радянської імперії. Тоді, як і зараз, Радянський Союз, намагався контролювати ситуацію далеко за межами своїх кордонів, що, в результаті, неабияк прискорило смерть геополітичного монстра.
Сьогодні, Володимир Путін, будучи гідним спадкоємцем радянської системи, намагається продовжити справу своїх попередників та активно працює над руйнуванням залишків колись могутньої Росії і за це, цілком заслужено, отримав синьо-жовту зірку.