Варто зазначити, що ще в квітні 2016 року посол Ірану Мохаммад Бехешті-Монфаред висловлював зацікавленість у транспортуванні іранської нафти по нафтопроводу Одеса-Броди. Вже наступного місяця міністр закордонних справ України Павло Клімкін зустрівся з президентом Ірану Хасаном Рухані й обговорив з ним потенціал співпраці між двома країнами у сфері енергетики і транзиту. Загалом, можна згадати цілу низку міжурядових контактів та візитів у ході яких відбувалася поступова підготовка до подальших кроків щодо питань транспортування іранської нафти.
Відповідно, візит Ігоря Насалика до Тегерану став закономірним продовженням попередніх починань уряду і приніс Україні певні політичні дивіденди. По-перше, Іран висловив готовність постачати сиру нафту до Східної Європи. Така заява є важливою для України з огляду на прагнення вибити з рук Путіна «енергетичний козир». По-друге, було досягнуто домовленостей щодо утворення робочої групи експертів, яка протягом 30 днів повинна опрацювати можливості залучення українських спеціалістів до модернізації газотранспортної системи Ірану. Варто очікувати позитивних висновків даної групи, оскільки Іран зацікавлений у поглибленні співпраці з Україною в контексті налагодження відносин із ЄС.
Але власне в цьому й полягає основна проблема. Іран прагне відкриття західноєвропейського ринку для своїх нафти та газу, які б транспортувалися туди через територію України. Проте Європа не поспішає знімати санкції з Ірану, хоча, підписавши ядерну угоду з ним, вона зобов’язалася це зробити. Тому Україна поки не може очікувати більш рішучих кроків з боку уряду Ірану, в якого «зв’язані руки». Але така ситуація не зменшує його зацікавленості в українському попиту на енергоносії.