Але є підстави припускати, що саме розлучення Британії з Європейським Союзом може стати не стільки додатковою перешкодою, скільки серйозним мотивуючим фактором для політичного рішення у безвізовій справі. Річ у тім, що після невтішного референдуму, який підважує європейську цілісність, керівництво ЄС всіляко намагається показати, що вихід Британії – штатна ситуація, до якої всі готові. Всі, хто слідкують за цими перипетіями, спостерігають доволі тверду позицію європейських політиків щодо Лондона, мовляв, вирішили виходити, так не баріться. Нині є велика ймовірність того, що в близькому майбутньому, коли будуть врегульовуватися питання розлучення по-британськи, ЄС цілеспрямовано не йтиме британцям на поступки в питанні подальших відносин. Очевидно, що ця холоднокровність потрібна в якості сигналу для інших країн-членів Європейського Союзу. Це демонстрація того, що ситуація під контролем, ніяких турбулентностей і ланцюгових реакцій не буде. Тому в найближчий час ЄС в жодному випадку не робитиме різких рухів, а навпаки, продовжуватиме реалізацію задуманих намірів, аби переконати всіх довкола і всередині – все йде за планом. І частиною цього плану, безумовно, є безвізовий режим для України. За наявних умов згортати існуючі програми і давати задній хід було б проявом паніки і слабкості європейської влади, тоді ж коли рішуче продовження чинного курсу принаймні найближчим часом демонструватиме якраз протилежне. Відтак до певної міри Brexit став не перепоною, а додатковим стимулом для виконання Євросоюзом своєї давньої обіцянки – надання безвізу кільком державам, які пройшли довгий шлях до цієї мети.