За російською програмою озброєнь, сусіди планують зробити до 2020 року Чорне море своїм морем внутрішнім, що буде належати тільки їм одним. Зараз реально на Чорному морі гідних суперників, конкурентів у Росії немає. У флоті Болгарії три пристаркуватих бельгійських фрегата; у флоті Румунії ― чотири фрегати, два з яких створені з використанням цивільних технологій. Без коментарів. Ні в якому випаду цивільне судно не може виконувати функції бойового корабля. З усією повагою до братнього народу Грузії констатуємо той факт що військо-морський флот Грузії не є реальним діючим персонажем на Чорноморському ТВД (театрі військових дій).
У Туреччини є досить потужній флот, проте він зосереджений в основному на Середземному морі. Ракети і корабельні гармати Туреччини націлені на Грецію, традиційного супротивника Туреччини впродовж сотень років.
Тепер розглянемо процес розвитку флоту Російської Федерації.
За лічені роки будуть спущені на воду шість фрегатів, шість корветів. Вже побудовано шість підводних човнів, так званих «чорних дір», проекту 636. Зловісна назва ― від особливостей дизельного двигуна. Якщо ви плаваєте на надувному матраці і 636 пропливе під вами на глибині два метри, ви її не почуєте.
Реалізації становленню військового флоту РФ на Чорному морі сприяє той факт, що у програмі морських переозброєнь задіяні кращі конструктори, інженери, в тому числі в Казані і Феодосії. Маловідомий факт: в Санкт-Петербурзі кожний четвертий робітник працює на військово-промисловий комплекс. Більшість з них ― на уславлених Адміралтейських верфях.
В чому сенс такого прискореного переозброєння саме Чорноморського флоту РФ? Відповідь ― на поверхні. Навіть коли малий російський корабель «Буян М», стоятиме у причальної стінки Севастополя (бездарно і безкарно відданого агресору ― І.К.), то його крилаті ракети класу «Калібр» здатні вразити цілі в радіусі двох тисяч кілометрів. До Стокгольма включно.
До Києва, Львова долетять за лічені хвилини.
Чи можна боротися із потенційною і все зростаючою небезпекою тими силами ПВО, що є на озброєнні української армії? Однозначно, ні.
Ці самі «калібри» (зараз їх близько 72 одиниць, у 2020 році має бути більше 200 ― І.К.)), мають подавити українські радари систем протиповітряної оборони, щоб потім російська авіація не мала серйозного опору.
…Як відомо, українська система ППО є одної із найпотужніших в Європі. За кількістю систем ППО ми переважаємо ППО Бундесвера. Проте будь-яка система ППО залежить від радіолокаційного поля, що забезпечується досить уразливими радарами.
Тож росіяни, враховуючи цей факт поспішно спускають на воду «Буяни» та їх осучаснений, більш морехідний варіант «Каракурти».
…Завод «Ленінська кузня», що належить головнокомандуючому України, штампує катера «Гюрза М», озброєні легкими гарматами. Фрегат «Гетьман Сагайдачний», що був спущений на воду за часів Радянського Союзу, є, по суті, великим патрульним сторожовиком. Єдине його серйозне озброєння: реактивний бомбомет.
Грузинський конфлікт, а тепер і сирійська війна, коли територія супротивника РФ була обстріляна крилатими ракетами з кораблів Каспійської ескадри, що відстояла від поля бою більше ніж в півтори тисячах кілометрів, наочне і грізне попередження про реальність застосування сил флоту у можливому майбутньому конфлікті.
…А за умови, коли росіяни докладають всіх зусиль до того, аби зробити Чорне море морем власним підпорядкованим тільки їм, Азовське автоматично перетвориться на його затоку.
На березі якої стоїть мій Маріуполь, ключ до українського півдня.
Кілька років тому нам пощастило вирвати цей ключ із рук проросійських бандюків.
Цього разу на перлину українського півдня претендують їх покровителі.
Ворог підступний, його «домовленості» не обходять.