У листопаді 2006 року одружилися, а у 2007 народився старший син Артем, а ще через рік Ілля. Ліліана згадує, що коли народився первісток Артем, чоловік дивлячись на сина сказав: «Ось тепер ми родина! Ось тепер нас троє».
Вони все робили разом по господарству. Вільний час намагались проводити весело, всією родиною, завжди підтримували одне одного. Олексій був дбайливим татом, допомагав купати малюків, гойдав уночі, бо кохана дуже втомлювалася та балував своїх синочків. Не було потреби просити чоловіка допомогти - він завжди все робив без нагадування. Лагодив все, що ламалося, навіть в обідню перерву не відпочивав, а намагався робити щось корисне по господарству.
Дуже любили рибалити всією сім’ю. Вудочкою, зробленою власноруч з ліщини, ловили карасиків. «Навкруги риба ні в кого не клювала, а в нас ловилася одна за одною», - згадує жінка. Чоловік купив намет і чекав доки підростуть сини, щоб усією родиною бувати на природі. Але не судилося…Тепер синок Ілюша дбає про рибальське знаряддя батька.
Перебуваючи в зоні проведення АТО, він намагався щодня телефонувати додому, але у тій місцевості де він служив, зв'язок часто глушили. У вересні 2014 року йому дали відпустку, але він не повідомив дружину, що приїде, хотів приємно здивувати. Та вона дізналася про це від побратимів і всю ніч готувалася зустрічати коханого. Довго ще згадували сусіди гарно вбраний повітряними кульками з ночі під’їзд і хатні двері Ліліани та Олексія. Відпустка пролетіла наче сон. Разом з друзями бували в горах і лісі. Про війну не розповідав і не згадував, не хотів хвилювати.
Після повернення на фронт розмовляли дуже рідко - коли дозволяли службові обставини. 9 лютого 2015 року перестав відповідати на телефонні дзвінки. Схвильована дружина зателефонувала командиру дивізіону. З’ясувалося, що його немає в таборі. Олексій зник без вісти, попавши у засідку поблизу села Логвинове у верхній частині «дебальцівського виступу» на трасі між м. Дебальцеве і м. Артемівськ (Донецька область) під час перевезення боєприпасів з Артемівська у Дебальцеве.
Кілька місяців Олексія шукали побратими, волонтери, гуманітарна місія «Чорний тюльпан». Дружина телефонувала в морг Дніпропетровська, де саме прибуло 48 тіл, сказали приїхати на впізнання. Та не було Олексія ні в морзі ні в шпиталі. Тільки згодом за допомогою однієї небайдужої волонтерки, Олексій був впізнаний в одному з моргів та лише за особливою прикметою.
Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Вбита горем мати не знала як сказати дітям, що тато загинув. Туга краяла серце. Ілля був ще замалий, тож сіла поряд із старшим синочком і сказала: « Артемчик, боженька забирає найкращих людей. Наш татко став зірочкою і полетів на небо». Артем відповів «Я знаю…», - і полилися невгамовні дитячі сльози.
Життя для жінки ніби зупинилося. Вона зрозуміла, якщо не відволікатиметься - не зможе взяти себе в руки. Тож маленький городик, виховання дітей, та вірний собака, дарунок коханого, втримали на цьому світі, не дали депресії взяти гору.
Ліліана стоїть в черзі на отримання квартири. Хлопчики підростають, важко і боляче синам без коханого татуся. Ліліані тепер доводиться самій вирішувати життєві проблеми і виховувати дітей, без підтримки та допомоги її коханого чоловіка.
ГУРТОВА ЛІЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА 4188370022748936 (Райффайзен банк «Аваль»)
Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?