У складній економічній та політичній ситуації в країні агросектору вдалося закріпитися на передовій економічної стабілізації країни. Це єдиний сектор, який навіть у кризовий 2014 рік на фоні загального падіння економіки, показав зростання. Динамічне нарощування ВВП сільського господарства та завоювання іноземних ринків спостерігалося і в 2015 році. У минулому році частка сільського господарства в структурі ВВП досягла 12%, а кількість жителів, зайнятих в сільському господарстві, склала 17% населення країни. Агросектор став ключовим джерелом надходжень валюти в країну та головною статтею у наповненні бюджету, що дозволило Україні увійти у ТОП-10 рейтингу найрозвинутіших аграрних країн.
Торгівля продукцією аграрного сектору є важливою складовою національної економіки. За підсумками першого кварталу 2016 року сільське господарство разом з харчової промисловістю займає 42,6% у товарній структурі експорту. Крім того, Україна залишається серед лідерів на світовому ринку зерна. Ми входимо у трійку світових експортерів зернових, попереду нас - тільки США і ЄС.
Пожвавлення експорту української сільськогосподарської продукції разом зі зростанням виробництва дозволяє говорити про початок аграрного ренесансу. Так, за даними наукового центру «Інститут аграрної економіки», у 2016 році обсяги виробництва валової продукції сільського господарства перевищать минулорічні показники на 0,5%. Крім того, великий потенціал має збільшення виробництва зернових.
Зокрема, зростання споживання зерна в світі вимагає збільшення обсягів його виробництва на 800 млн тонн до 2050 року. Україна ж є однією з країн, яка може забезпечити зростання виробництва зернових, принаймні вдвічі. Таким чином, вітчизняний агросектор може стати не лише гарантом світової продовольчої безпеки, але й основою економічної стабільності України.
Однак в таких оптимістичних перспективах дехто бачить і підводні камені. В експертному середовище побутує думка, що економічний підйом не призведе до політичної стабілізації. Навпаки, ренесанс сільського господарства розширює можливості політиків-популістів. На чому базуються такі висновки? На думку експертів, в Україні селяни найбільше схильні віддавати голоси за популістів. Це підтверджують соціологічні дані, зокрема, висока кореляція між долею сільського господарства у регіональному валовому продукті та кількістю голосів виборців, відданих за політиків-популістів. Подібні результати пояснюються і менталітетом селян, і низьким рівнем освіти та достатку. Тому, по-друге, в наслідок відродження села соціальна база популістів буде значно розширена і до влади прийдуть не реформатори, а маніпулятори, які спекулюють на настроях населення. Відтак перетворення України у «світову житницю» не віщує втішних перспектив для розвитку ліберальної демократії, основою якої є громадянська активність і високий рівень політичної культури.
Але попри соціологічний фундамент наведеної позиції, з подібними висновками можна посперечатись. Риторика популістів ґрунтується на твердженні, що єдиним шляхом досягнення добробуту є перекладання повної відповідальності за благополуччя громадян на державу. Це стосується і сільського населення Водночас завдання держави не в тому, щоб забезпечити селян всім, чого вони потребують, як того пропонують популісти, а в тому, аби створити умови, щоб вони ефективно працювали на себе. Сьогодні держава йде на зустріч аграріям не шляхом забезпечення максимальної опіки над виробником, а стимулюючи ініціативу, і таким чином сприяючи створенню малих та середніх фермерських господарств. Аграрна галузь є дійсно перспективною. Програми підтримки малих і середніх фермерів, іноземні інвестиції у розвиток невеликих господарств, запровадження повноцінного ринку землі, курс на приватизацію та дерегуляцію відкривають безліч можливостей для аграріїв. Використати їх означає перетворивши селянина на фермера, створивши міцний середній клас на селі.
Це з одного боку. З іншого – українське село завжди славилось працелюбність. Це ледь не архетип всієї нашої культури. І ця ментальна характеристика далека від того, на чому засновується популістична риторика. «Аграрний ренесанс» передбачає, в першу чергу, підвищення добробуту селян покращення їхнього економічного становища, а відтак – і рівня освіченості та політичної обізнаності. Адже забезпечені люди – це здебільшого люди з непоганим рівнем знань, які не схильні сприймати політичні маніпуляції та здатні думати власною головою.
Насамкінець, важливо усвідомлювати - якщо основним рушієм зростання виробництва буде соха і серп, то безумовно такий ренесанс не потягне за собою прогресу у свідомості та політичній культурі села. Та якщо відродження агросектору йтиме в унісон із тенденціями розвитку сільського господарства в цивілізованих країнах світу, що передбачає інформатизацію та електронізацію виробничих процесів, застосування новітніх технологій, це неодмінно спричинить і соціокультурні зміни на селі. Люди у такому «новому селі» вже не будуть піддатливі популістам.