Моя позиція не спрямована проти пані Оксани чи будь-кого іншого. Просто багато політиків думають, що лише давши купу грошей своїм співвітчизникам у руки, вони вирішать усі проблеми. Це абсолютно не так.
До речі, це тільки за офіційною статистикою 5 мільйонів українців за кордоном – якщо врахувати тих, хто, отримавши візу, вирішив не повертатися і нелегально працює чи переховується, цифра зросте як мінімум до 10 мільйонів. Майже чверть населення України живе не в ній і не хоче повертатися. Чи можна сподіватися, що гідна робота і зарплата тут змінять ситуацію?
Звісно, українці й інші представники пострадянського блоку їдуть на заробітки заради перш за все грошей, які ніколи не отримуватимуть в Україні. Проте, це тільки частина, хоча і велика, того, чому еміграція є привабливішою за роботу в рідній країні.
У більшості країн цивілізованого світу заробітки відповідають рівневі життя, а інфраструктура створена переважно для задоволення потреб населення. У нас лише прибутки середньої руки бізнесменів можуть принести більш-менш комфортне життя. Щодо інфраструктури, особливо медицини, бюрократії, транспорту й освіти, то вона спрямована лише на самовідтворення без урахування потреб людини.
Ті, хто був у далеких країнах, помічали, що чим бідніша країна, тим більше проводів висить між стовпами та натягнуті через вулицю, бо так простіше, не треба багато думати і робити. Те ж саме пропонують і політики – вони ладні дати кожному по десять тисяч доларів замість того, щоб провести реформування країни.
Читайте такжеС 2017 года гастарбайтеры в Польше будут зарабатывать наравне с поляками
Візьміть, до прикладу, ті самі велодоріжки та велопаркінги, якими так хизується київський міський голова. Чого він не може зрозуміти, то це того, що велодоріжка не може зненацька упиратися у стовп, велопаркінг без велодоріжки виглядає самотнім, а сама велосипедна інфраструктура включає у себе ще і доступ велосипедистів у метро, громадський транспорт і міжміські перевезення. Велокультура у будь-якій країні ЄС, де вона існує, не обмежується наспіх зробленими куцими доріжечками заради іміджу влади.
У тій самій Німеччині, приклад якої так любить наслідувати Віталій Кличко, у громадському транспорті існують спеціальні двері, місця та навіть вагони міської електрички для перевезення велосипедів, інвалідних та дитячих візочків. Звісно, і ліфти на станціях, і пандуси в автобусах у купі із відсутністю сходинок – все зроблено для тих, хто на колесах. У Києві немає жодного підземного переходу, в який можна було би спуститися ліфтом замість сходів. От вам і велодоріжки, які ведуть у нікуди.
Чи ті самі лавочки, які полюбляють багато міських начальників в українських містах пхати замість кіосків та просто так. У більшості європейських міст лавки переважно встановлюють із супутніми смітниками, а місце має тінь чи від дерев чи від будівель, адже під палючим сонцем лавка перевтілюється у пательню.
Цього, звісно, треба вчитися тільки у закордонних вишах, бо більшість українських міст із новими зонами відпочинку уособлюють собою пустелю посеред міста, із хиренькими деревцями та відсутністю банального комфорту. Міська влада начебто і зробила добро – прибрала сміття й антисанітарію, поставивши лавки, проте чи зручно на них сидіти, чи є поряд дерева чи навіс від дощу і смітники – це вже чиновників не обходить.
Європа – це, передусім, комфорт та доступність. Тому в більшості країн ЄС велосипед є нормою, а у нас – розкішшю, бо там велосипедисти цінуються вище водіїв, а у нас навпаки. Чи можна цю проблему вирішити підвищенням зарплати, як думають українські політики?
Або візьміть інший приклад – безпеку, кількість і якість харчових продуктів. Який сенс витрачати навіть великі гроші в Україні, якщо за них ти все одно не отримаєш те саме, що можна отримати за набагато менші гроші у тій самій Польщі? Коли читаєш обгортки (і це якщо виробники пишуть чесно) українських продуктів, здається, що корисніше пити гель для душу, а їсти мило – вони ж бо більш натуральні. А харчові добавки стали ніби обов’язковим атрибутом для більшості товарів харчування.
В якій країні Європи, скажіть на милість, ви знайдете стільки дорогих і при тому не завжди якісних продуктів? Харчові стандарти ЄС, особливо у більш розвинених країнах, не передбачають такої свободи у додаванні «усього, що у хаті» до складу товару. І у цьому є запорука і здоров'я, і лояльності споживачів, і гарантії того, що гроші витрачені не на хімію, а на м'ясо, рибу, сир чи молоко.
Читайте такжеКорейский с/х институт посоветовал Украине развивать тепличные хозяйства
Про житло, транспорт, медицину, безбар’єрність середовища у кожній країні можна писати окремі статті, бо усе це пристосовано до потреб кожної людини, а не лише олімпійських чемпіонів, як в Україні. Й усе це у сукупності робить Європу і її рівень життя більш сприятливими для життя, ніж Україну. Не тільки і не стільки гроші.
Ось чому при обговоренні того, як запобігти черговому відтоку кадрів, особливо після запровадження безвізового режиму, потрібно бачити усю складність української проблеми, а не обмежуватися лише грошима. Коли у вас є солідний банківський рахунок, проте жахливі дороги, нестерпні поліклініки, однакові супермаркети, затхлий транспорт і неймовірно дороге уживане житло, - це не робить ситуацію кращою.
Не треба тікати від проблем, ховаючись за точковим реагуванням і епізодичним толеруванням. Якщо політики нарешті зрозуміють, що правдами і неправдами українці скористаються безвізовим режимом, щоб не повертатися сюди, то замисляться серйозно.
Бо ж якщо працездатні виборці мільйонами виїжджають з країни, хто буде голосувати за нинішніх популістів і демагогів через десять, двадцять років? Покоління наших батьків помре, діти не довірятимуть, нас не буде – чи збереже система влади самовідтворення? Якщо ні, можливо, не треба чекати чергової революції і жертв, щоб змінитися?
Більшість політиків та журналістів були в інших країнах, то де раціональні ідеї? Чому критики позірної і неправильної велоінфраструктури не чутно? Чому замість страхової, якісної медицини досі рясніють гасла про підтримку цієї, гниючої і корумпованої системи? Чому поруч із високими тарифами на ЖКГ не чутно про різке збільшення заробітних плат? Це ж Європа, друзі.
Уявляєте, як було би круто, коли, наприклад, Гройсман чи інший прем’єр каже: Завтра ми підвищуємо тарифи на газ і тепло удвічі, але зарплати у бюджетному секторі – у п’ять разів! Чи, наприклад, ми ліквідуємо безкоштовну медицину, але рак й інші важкі хвороби стануть виліковними завдяки зекономленим коштам! Або – завтра ми забороняємо усі маршрутки, збільшуємо кількість громадського транспорту у десять разів і зберігаємо ваші кошти! Звісно, це лише мрії.
Але лише коли ці мрії стануть реальністю, дорогі політики, черги у візових центрах скоротяться. Українці перестануть їхати в далекі краї тоді, коли будуть знати, що за навіть середню зарплатню вони отримають високоякісну медицину, абсолютно безпечні продукти харчування, швидкий та комфортний транспорт, а, якщо будуть економити, то через 10-15 років чесної праці зможуть купити житло.
Про ідею «грошового гелікоптера» варто забути, бо самі по собі гроші не вирішують жодну з проблем, які примушують українців шукати кращої долі. Сподіваюся, колись все-таки наша держава все-таки стане по-справжньому європейською, а не лише з політичної доцільності. Тільки тоді мігранти повернуться і не будуть знову покидати Україну назавжди.