До сьогодні професійного свята для співробітників Служби зовнішньої розвідки України на рівні актів законодавства не було. І це при тому, що майже всі державні структури, професійні об’єднання, роди військ тощо давно мають своє свято. Так уже сталося. Традиційно день Служби зовнішньої розвідки України відзначали 1 грудня – з нагоди дня прийняття у 2005 році Верховною Радою України Закону України «Про Службу зовнішньої розвідки України».
Нині вирішили унормувати це питання. Так, до речі, вчинили не лише розвідники. Якщо пригадати нещодавні події, то побачимо, що дату свого професійного свята змінили прикордонники, Національна поліція, морські піхотинці, десантники та інші. Хтось відходив від радянських свят, що цілком логічно, хтось знаходив у вітчизняній історії визначальні дати, які були більш прийнятними і логічними для того, щоб взяти їх за основу для літочислення свого родоводу, хтось брав у покровителі одного із біблійних святих і у день його вшанування встановлював відповідну дату.
Служба зовнішньої розвідки України дату 24 січня також обрала не випадково. У цей день у 2019 році виповниться 100 років від дня створення першого підрозділу загальнодержавної зовнішньої розвідки в Україні. З цього дня у складі Політичного департаменту періоду Директорії УНР почав функціонувати відділ закордонної інформації – для проведення розвідувальної роботи щодо активно діючих проти УНР ворогів (штаби Червоної і Добровольчої армій), а також стосовно країн – потенційних противників республіки і можливих союзників.
Тобто це вже був підрозділ саме зовнішньої розвідки. А до цього, за Центральної Ради і Гетьманату, розвідка була військовою і входила до складу Генерального штабу Армії УНР.
Як свідчать архівні джерела, за часів Директорії УНР була створена достатньо розгалужена структура спеціальних служб: військова розвідка і контррозвідка, загальнодержавна розвідка і контррозвідка, допоміжні підрозділи, школа підготовки розвідників. У цій системі функції загальнодержавної розвідки було покладено на Політичний департамент.
До наших днів дійшло не так багато відомостей про роботу тогочасної зовнішньої розвідки. Але й ті, що вдалося знайти, свідчать про її спрямованість на захист національних інтересів України.
Так, у одному з наукових досліджень знаходимо відомості, що відділу закордонної інформації за короткий проміжок вдалося налагодити агентурну мережу в Одесі (сфера діяльності Антанти, Добровольчої та польської армій), Києві (Червона армія), Харкові (стосовно спеціальних відомств і військових формувань Українського радянського уряду) та Румунії. Крім того, через оперативні можливості відділу Голова Директорії Симон Петлюра вивчав ставлення урядів, політичних й ділових кіл ряду західних держав до проблем України та реалізовував задуми щодо відповідного впливу на них і ймовірного використання.
Зазначається, що розвідувальний підрозділ використовував класичні для спецслужб того часу методи і засоби діяльності, основними з яких були таємна агентура та її конспіративне впровадження і використання.
Особливий інтерес становлять «Правила про прийом співробітників до відділів політичної інформації», розроблені в департаменті. У них зазначається, що громадянин мав подати письмове прохання і заповнити відповідну анкету, в якій з-поміж відомостей загального характеру мусив зазначити, на якій службі перебував до 1917 року, що робив з березня 1917 року, якими іноземними мовами володіє і який рівень володіння українською мовою. Крім цього, від кандидатів вимагали рекомендації від українських партій або щонайменше від двох їхніх членів, а також письмових свідчень про непричетність претендента до більшовицького, русофільського та інших ворожих УНР рухів.
До роботи у відділі не допускалися особи, які працювали в органах політичного розшуку більшовиків або інших окупантів України. Вся подана інформація ретельно перевірялася. Викриті у нещирості каралися адміністративним арештом від одного до п’яти місяців або притягувалися до кримінальної відповідальності, якщо ставало відомо про намагання умисно проникнути до лав української розвідки з ворожою метою.
Всі співробітники після зарахування на службу приймали спеціальні обітниці-клятви щодо чесного і сумлінного виконання покладених на них обов’язків в інтересах Української держави. За якісний підбір кадрів у відділи політичної інформації та придбання цінних агентів передбачалися виплати з таємного фонду начальникам відділів, їхнім помічникам та співробітникам винагород за фахову працю – щомісячних грошових надбавок до 25 відсотків установленої платні.
Для отримання необхідних відомостей відділ активно використовував можливості дипломатичних представництв та інших закладів УНР за кордоном, а також українську діаспору й зарубіжні суспільно-політичні кола, які співчували боротьбі України за незалежність, а нерідко й допомагали конкретними діями.
Нині, коли на державному рівні відзначається 100-річчя Української революції 1917 – 1921 років, цей Указ є ще однією слушною нагодою пригадати, що саме в той період зароджувалися національні спецслужби, чи то вірніше – відроджувалися. Адже засадничий стрижень їхньої діяльності становили дух і звитяга вивідників княжої доби, козацьких пластунів, всюдисущих агентів Богдана Хмельницького.
Водночас знання тих подій дає поштовх для розуміння того, що відбувається сьогодні навколо України. Адже те, що діялося у 1917 – 1921 роках на теренах України, ті «гібридні» методи ведення більшовицько-українських воєн у різних формах проявляються в наш час. І це ще один аргумент на підтвердження того, наскільки важливо знати й розуміти історію, вчитися на минулих помилках, аби не повторювати їх знову й знову, вносити корективи у свій родовід, брати на озброєння все краще з того, що було в нашій історії, розбудовувати сильну й ефективну національну розвідку, знати її визначних діячів.
Отже, співробітники Служби зовнішньої розвідки України отримали гідну дату для відзначення свого професійного свята. І ще є час для того, щоб відшукати в архівах нові матеріали про ті події столітньої давності і ширше розповісти про них для широкого загалу.