На прогулянку Трускавцем я витратив чотири години, але при можливості побудьте там хоча б день. Якщо набридне гуляти - завжди можна поїхати маршруткою чи електричкою в Дрогобич з його старовинними вуличками та чудовою архітектурою. Та й їжа там дешевша, і деякі місцеві жителі їздять туди скуповуватися. Хоча й у Трускавці мені вдалося знайти недорогий заклад, де гречаний суп та гречка обійшлися мені всього в 17 гривень.
На дорозі від вокзалу знаходиться музей художника Михайла Біласа, розташований у віллі "Гопляна". Дім було збудовано у 1925–1926 роках у традиційних формах модерну з елементами "закопанського" стилю на кошти тогочасного власника курорту Раймонда Яроша. Нині це єдина вілла зрубної конструкції - з тесаних смерекових колод, з'єднаних між собою за допомогою врубок. У 1930-х роках вілла слугувала резиденцією Яроша. Там його родина приймала посла США, президента Туреччини, президента Естонії та інших гостей. Вілла двоповерхова, з мансардовим поверхом, на високому тинькованому цегляному цоколі. З центрального фойє на другий поверх вілли ведуть тримаршеві сходи. Майданчик між першим і другим сходовими маршами прикрашає вітраж із зображенням давнього павільйону "Нафтуся", виконаний у 1925 р. фірмою Станіслава-Ґабріеля Желенського у Кракові. У 1976 р. його відреставрував у Львові Анатолій Чобітько.
На невисокому пагорбі перед міським парком знаходиться вілла "Саріуш", в якій розташований музей "Історія Трускавця" та відтворена криївка. Сама вілла - пам'ятка архітектури ХХ століття та побудована в 1901 р. у модерні з елементами “мавританського” стилю.
Загалом вілли та старовинні санаторії в Трускавці розташовані чи не на кожному кроці від вокзалу до бювету мінеральних вод. Щоправда декілька старих санаторіїв згоріли або були розібрані. Частина вілл знаходиться на реконструкції, інші використовуються як готелі для туристів.
Навколо бювету мінеральних вод розкинувся здоровенний парк з площею в 61 гектар, де живе багато білочок та пташок. Також в парку розташований пам'ятник Адамові Міцкевичу.
Парк почали формувати у 1895 році. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. над усіма джерелами мінеральних вод у лісопарку були збудовані дерев'яні будинки, які закривали джерело від негоди. Деякі з них збереглися і тепер вважаються архітектурними пам'ятками.
Окремо хочу розповісти про двох уродженців Трускавця - оунівців Василя Біласа та Дмитра Данилишина, які 24 серпня 1931 році у місті Городку Львівської області здійснили атентат на депутата Польського сейму Тадеуша Голувку. Обох виконавців атентату затримали та згодом стратили. В місті їм встановлений пам'ятник.
В Трускавець залізницею можна доїхати двома пасажирськими поїздами з Києва та Дніпра та чотирма електричками зі Львова. Дорога “туди-назад” з Києва мені обійшлася в 470 гривень, бо назад я вертався на Інтерсіті Львів-Київ. Квиток у плацкартному вагоні коштує приблизно 135 гривень, проїзд містом - 4 гривні.
Перша письмова згадка про Трускавець відноситься до 1425 року. Розвитку Трускавця сприяло видобування солі на продаж. Її возили як на Вінниччину и Поділля, так і в Білорусь та Придністров'я. Навколо міста досі є джерела з солоною водою, яку місцеві мешканці використовували для приготування їжі, а останній соляний колодязь в самому центрі Трускавця закрили на початку XIX ст.
У 1909 році до міста збудували залізничну гілку з Дрогобича та невеличку станцію, а вже у 1912 спорудили новий вокзал, бо планували подовжити залізницю до міста Борислава. Ці задуми не були втілені через початок Першої світової війни. З Трускавця прямі пасажирські поїзди їздили до Львова, Відня, Кракова, Познані, Праги, Варшави, Берліна.
У 1947 році Трускавець отримав статус міста (хоча окупаційна нацистська влада надавала такий статус ще в 1942 році), а згодом став всесоюзним курортом.
Любіть Україну та подорожуйте залізницею!