Сестра полоненого Сергія Глондара Людмила Глондар каже, що її брат перебуває у полоні з 16 лютого 2015 року - всього 758 днів. “Доля наших хлопців напряму залежить від виконання Мінських домовленостей, - каже Людмила, - заручники чи полонені (їхній статус досі не встановлений) використовуються у політичних цілях. Ми би хотіли відокремити процес звільнення українців від політики та економіки. Адже саме через це ефективний діалог поміж сторонами конфлікту та міжнародною спільнотою відсутній. Якщо ключі від звільнення полонених знаходяться у Кремлі, то ключі щодо встановлення їхнього статусу - у Києві”.
Мати політичного в’язня Станіслава Клиха, який сидить у російській тюрмі вже два з половиною роки, Тамара Клих каже, що його стан здоров’я дуже поганий. Адвокат Клиха Ілля Новіков передає, що його підзахисний зараз перебуває у Челябінську у дуже тяжкому стані. “За Надю Савченко воював весь світ, - скаржиться Тамара Клих, - а наші діти зараз взагалі нікому не потрібні, ніби вони взагалі не існують”.
Координаторка Медійної ініціативи за права людини Марія Томак називає осіб, які утримуються Росією з політичних мотивів, “в’язнями Кремля”. На сьогодні їх всього 44 особи: 29 - у Криму і 15 - у Російській Федерації. “Влада Росії, попри всі вимоги (серед яких було і звернення Королевського Коледжу психіатрії Великобританії), відмовилася проводити щодо Станіслава Клиха незалежну психіатричну експертизу, - нагадала Марія Томак. - була лише експертиза у Грозному, але вже навіть цей факт звучить смішно”. За словами Марії Томак, наразі Станіслав Клих перебуває у колонії, яка “славиться” своїм жорстоким ставленням до в’язнів: є небезпека, що його психічний стан може викликати там дуже негативну реакцію.
Правозахисники вважають, що в Україні немає стратегії щодо звільнення незаконно утримуваних осіб. З іншого боку, особи, які затримуються українською стороною, – позбавлені гарантій дотримання їх фундаментальних прав, що передбачені Женевськими конвенціями.
Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група та Медійна ініціатива за права людини вважають, що Українська сторона повинна докласти всіх зусиль, аби перевести поточну ситуацію в рамки Міжнародного гуманітарного права та Міжнародного права прав людини.
Юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Надія Волкова каже, що у грудні 2014 року вдалося повернути найбільшу кількість українських заручників - 148. У лютому 2015 - 124. У серпні та вересні 2015 - 13. У 2016 році - 9. Від початку 2017 - лише одна людина. “Найбільш складна ситуація - із в’язнями Кремля, - каже Надія Волкова, - останній їхній обмін відбувся 9 місяців тому, це були Юрій Солошенко та Геннадій Афанасьєв. У той час як затримання громадян України в Криму відбуваються майже кожного тижня”. На думку Надії Волкової, мінський формат переговорів зайшов у глухий кут, адже обміни майже не відбуваються. Щоб виправити ситуацію, правозахисники пропонують вивести питання заручників з політичних переговорів у гуманітарно-правову площину. Для впровадження нового формату обміну треба залучити країни-гаранти, які створять відповідний політичний тиск на державу-агресора Російську Федерацію. При цьому має дотримувати принцип добровільності переміщення громадян. Тобто люди, які не мають бажання брати участь в обмінах, можуть від них відмовитись.
Юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Аліна Павлюк вважає, що головне питання - це кваліфікація конфліктів в Криму та на сході України. Адже Росії вигідно представляти війну на Донбасі як внутрішньо-громадянський конфлікт. Кваліфікація збройного конфлікту на сході як антитерористичної операції також перешкоджає застосуванню норм міжнародного гуманітарного права. ПАРЄ визнала, що Росія має частковий ефективний контроль у ОРДЛО, а також два виміри конфлікту: міжнародний та внутрішній. “Необхідно уточнити кваліфікацію громадян України, які утримуються на території Росії та в ОРДЛО, - вважає Аліна Павлюк, - це військовополонені, заручники, особи, що ув’язнені з політичних мотивів, а також незаконно переміщені особи”.
Марія Томак вважає, що потрібно призначити особу, відповідальну за “в’язнів Кремля”, оскільки наразі ними майже ніхто не займається, і ніякої стратегії держави у цьому питанні немає. “Питання в’язнів Кремля не обговорюється у Мінську, оскільки Росія вважає, що переслідує цих людей законно, - каже Марія Томак, - таким чином, ці особи перебувають у якомусь вакуумі і залежать виключно від політичних перемовин. Україна має запропонувати нашим західним партнерам розділення гуманітарних та політичних питань”.