Приймемо план реформування, яким передбачимо план реформування…
Одним з ключових питань цієї галузі є реорганізація найбільшого енергетичного монополіста країни – НАК «Нафтогаз України». За результатами неконсолідованої звітності, опублікованої компанією, в 2014 році порівняно з 2013-м «Нафтогаз» збільшив чистий збиток в 4,5 рази, що становить 85 мільярдів гривень! За таких умов компанія катастрофічно підриває бюджет України. Найгірше, що в нетрях «Нафтогазу» фінансові потоки рухаються таким чином, що ні експерти, ні аудитори, ні громадськість не можуть збагнути куди зникають гроші.
Сьогодні більшість експертів, фахівців і, навіть, політиків на запитання: «А що ж робити з «Нафтогазом»?, відповідають однозначно: «Реформувати!» Цей тренд реформування настільки твердо вкоренився в свідомість, що владі не залишилося нічого, окрім як сказати: «Добре, будемо реформувати. Завтра ж приймемо план!»
І приймають... Спочатку коаліційну угоду, якою передбачено проведення комплексної реорганізації НАК «Нафтогазу» до кінця 2015 року. Далі, в березні 2015-го Кабмін затверджує план реформування нафтогазового сектора, відповідно до якого протягом квітня-жовтня 2015 року має бути розроблений ще один проект плану реструктуризації «Нафтогазу», який планують реалізувати до липня наступного року. Ну, хоч так. Сподіваюсь більше планів не знадобиться, а от з чого почати?
Ключова умова третього європейського енергопакету і вимога міжнародних кредиторів – розділити державний холдинг за сферами ведення газового бізнесу. Тобто, відокремити від функцій держкомпанії діяльність з транспортування та видобування палива, а також зробити енергетичний сектор України більш прозорим і привабливим для іноземних інвесторів. Це дозволить Україні інтегруватися до Єдиного енергетичного простору із країнами ЄС.
Для цього потрібно прийняти низку законів і підзаконних актів, які врегулюють питання про ринок газу, про адекватні ставки плати за користування надрами, про вільний доступ до трубопроводів і так далі.
Реформаторські закони
Якщо бути справедливим, то окрім «планів реформування», у нинішньої влади є певні позитивні кроки на шляху реформування. Зокрема нещодавно Президент Порошенко підписав закон «Про ринок природного газу». Гратулюю йому за це. Цей закон – важливий крок. Він відповідає європейським вимогам, формує конкурентне середовище на ринку природного газу, створює потенційну можливість для входження нових інвесторів, розділяє існуючі нині монополії за видами діяльності.
Однак цей закон може ніколи й не запрацювати, якщо не буде на те політичної волі. Експерти запевняють, що для загальної справи реформування цілого енергетичного сектору, прийняття цього закону – лише 10% справи. Для того, щоб він запрацював, треба ухвалити ще десятки нормативних актів.
Отож ЗУ «Про ринок природного газу» розділяє монополії за видами діяльності. Але це аж ніяк не означає, що автоматично розподіляються функції «Нафтогазу» та облгазів. А в цьому якраз головна суть реформування. Потрібно щоб «Укргазвидобування», «Укрнафта», «Укртрансгаз», «Укртранснафта» були самостійними гравцями на ринку, а не підпорядковувалися «Нафтогазу». Поряд з ними мають бути прозорі правила для гри для приватних газовидобувних компаній. Тоді ринок стане ринком. Однак, судячи із чергових законодавчих ініціатив, влада не поспішає здійснювати цих кроків.
«Псевдореформаторські» закони
Однак, замість обіцяного новою владою реформування паливно-енергетичної галузі сьогодні в парламенті приймаються закони, які лише мають на меті законсервувати систему в такому стані, в якому вона існувала до сьогодні. Зокрема таким є поданий Кабінетом Міністрів проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» № 2214, який 14 травня ц.р. прийнятий Верховною Радою України у другому читанні.
На думку Кабміну, законопроект спрямований на надання «Нафтогазу» виняткових інструментів стягнення заборгованості із споживачів та механізмів впливу на підприємства-боржники (передусім підприємства ТКЕ). Тепер «Нафтогаз» має право на примусове стягнення та продаж боргів за спожитий газ, а також право на виставлення на аукціон газових боргів підприємств-боржників на користь третіх осіб.
Також в законі містяться норми, які ставлять у пряму залежність від встановлення теплогенеруючим та теплопостачальним підприємствам економічно обґрунтованого тарифу, можливість «Нафтогазу» застосовувати до таких підприємств заходи примусового характеру щодо стягнення заборгованості, укладання договору, відключення та припинення постачання природного газу тощо.
Якщо коротко і по суті, то це означає, що: а) НАК «Нафтогаз» залишається, його ніхто не ліквідує; б) підприємства ТКЕ мусять бути платоспроможними хочуть вони цього чи ні. Якщо ні, то вони крайні; в) щоб підприємства ТКЕ були платоспроможними, НКРЕ підняла тариф на газ для населення. От і вся реформа. Знову населення платить за те, щоб залишити годівницю для політиків – наскрізь корумпований і повністю дискредитований «Нафтогаз».
Окрім цього закладені в документі схеми можуть посилити корупційну складову у галузі шляхом лобіювання інтересів приватних бізнесових структур на державному рівні, а також несуть ряд ризиків для населення. Наприклад:
операції з борговими зобов'язаннями сприяють махінаціям в енергетичному комплексі – найбільш ліквідну заборгованість зможуть продавати дружнім бізнесовим структурам;
скасування принципу заборони обмеження енергопостачання об'єктів у сфері теплопостачання в опалювальний період, нижче технологічного мінімуму споживання природного газу та обмеження у разі несплати або внесення не в повному обсязі плати за використаний природний газ. Фактично скасовується існуючий до цього часу принцип розрахунку мінімального обсягу теплової енергії, необхідного для підтримання нормативної температури повітря у приміщеннях споживачів (18°C) і гарячої води у точці розбору (+40°C).
запровадження додаткових гарантій (поруки, застави майна) при укладанні договору на постачання природного газу;
можливість безспірного стягнення на заставлене майно у разі порушення строків оплати спожитого природного газу;
можливість накладання арешту на інше майно боржника державним виконавцем та його опис вже на десятий день після відкриття виконавчого провадження тощо.
Для споживачів це означає, що вони можуть залишитись без тепла в разі недосконалого керівництва теплоенерго чи свідомих його дій. При цьому у підприємств ТКЕ з’являється вилка для маневру. З однієї сторони у підприємств ТКЕ дійсно можуть об’єктивно виникнути фінансові труднощі внаслідок неплатоспроможності споживачів. З іншої – зацікавленими особами може бути запущена процедура фіктивного банкрутства, наслідком чого комунальне підприємство може стати приватним.
Місія здійсненна – ліквідувати «Нафтогаз»
Не виключаю, що палкі захисники НАКу, а також лобісти «уряду камікадзе», що збагачуються за рахунок «Нафтогазу», можуть закинути мені недалекоглядність оцінок, мовляв ліквідація НАКу проблеми не вирішить, адже існує принцип правонаступництва, а
в України є борги за контрактом з «Газпромом», які треба віддавати.
Маю готову відповідь на це – шукати «відмазку» завжди простіше, ніж шукати шлях розв’язання. Україна може прийняти радикальне рішення і ліквідувати НАК «Нафтогаз України» або оголосити дефолт компанії, що дозволить позбутися діючого невигідного контракту з «Газпромом».
Уряд України і держава не несуть відповідальності за зобов'язаннями НАК «Нафтогаз України» перед «Газпромом» – це відносини двох суб'єктів господарювання.
Активи НАК «Нафтогаз» є державними та їх реструктуризація – саме те, що від нас вимагає Міжнародний валютний фонд і третій європейський енергопакет. Звісно у НАКу має бути правонаступник, який нестиме всі фінансові зобов’язання попередника. Звісно, реструктуризація активів НАК «Нафтогаз України» має враховувати реальний фінансовий стан компанії та умови сьогодення.
На мою думку, найкращим шляхом для держави буде зосередження неліквідних активів компанії в ДАТ «Чорноморнафтогаз», як в одному із структурних підрозділів НАКу.
За рік, що минув після анексії АР Крим, тобто фактичної втрати як самого ДАТ «Чорноморнафтогаз», так і родовищ у Чорному та Азовському морях, Україна не спромоглася подати позов до міжнародних арбітражних інституцій. Нагадаю, рік тому Уряд гучно обіцяв, що звернеться до Стокгольмського арбітражу щодо захоплення «Чорноморнафтогазу», але, як відомо, позов так і не було подано.
У випадку звернення «Газпрому» до Стокгольмського арбітражу із позовом щодо повернення державою Україна боргів ліквідованого НАК «Нафтогаз України», мотивуючи подання такого позову невиконанням Україною гарантійних зобов’язань держави за славнозвісними «газовими договорами», правонаступником таких боргових зобов’язань стане ДАТ «Чорноморнафтогаз», який де-юре є «українським», але де-факто, як ми всі це розуміємо, є захопленим та вже більше року використовується державою-агресором.
Таким чином, в Україні сформується ефективна модель енергетичного ринку в якій:
- видобуток газу – «Укргазвидобування»;
- видобуток нафти – «Укрнафта»;
- транспортування газу – «Укртрансгаз»;
- транспортування нафти – «Укртранснафта»;
- загальний нагляд з боку держави – Мінпаливенерго, чи комісія при Мінпаливенерго, до якої, окрім влади, увійдуть представники нафтогазового бізнесу.
Усі ці суб’єкти мають стати самостійними гравцями на ринку, без жодного підпорядкування монополісту, як це існує сьогодні.
Реформування енергетичного сектору – це енергетична безпека України, шлях до зменшення газової залежності, залучення іноземних інвесторів, що у майбутньому сприятиме виходу галузі на бездотаційний рівень. На сьогоднішній день завдання номер один – це деолігархізація і демонополізаціюя енергетичного ринку України. Але чи справиться з цим завданням діючий Уряд? Питання залишається відкритим…