В іншій – верховний головнокомандувач України пише у «твіттері», що він – «президент миру». Тут існує якийсь «мирний план Порошенка» і оголошене однією стороною (!) перемир’я.
В одній реальності – убиті і поранені. Дуже багато. Бійці і цивільні. Діти.
Похорони по усій країні. Люди навколішках зустрічають домовини убитих героїв.
Сотні могил безіменних солдатів.
Тисячі скалічених тілесно і мільйони скалічених душ.
В іншій – втрати мінімальні, українська армія лише перемагає. Тут глава держави пафосно «дарує» армії сотні одиниць бойової техніки (частина якої – просто свіжопофарбований металолом, непридатний для використання). Тут же – радники і речники, і просто доброзичливці, які категорично забороняють його критикувати – мовляв, під час війни це неприпустимо.
Поруч з цим безкінечним парадом офіціозного оптимізму – мільйони українців, яких війна, як їм здається, не стосується. Президент каже, що все в порядку і хвилюватися не варто – прекрасно, то ми їдемо у гори кататися на лижах! Ура!
У реальності війни – переповнені лікарні у прифронтовій зоні, яким бракує найнеобхіднішого. Волонтерські склади з медикаментами спустошені наприкінці січня буквально за кілька днів – держава, як виявилося, просто не готувалася до такої кількості жертв… Не готувалася до війни загалом – навіть після півроку бойових дій.
У паралельній реальності справді не до війни: як виявилося, бойові дії на Донбасі практично не заважають, а подекуди навіть допомагають бізнесу на державі. За оцінками відомого фінансиста Томаша Фіали, за минулий рік деякі з міністрів Майдану збагатили себе та своїх «роботодавців» приблизно на 300 млн. доларів кожен. Навіть керівники всього лишень департаментів «хлібних» міністерств «заробили» по близько 20 млн. доларів. Нагадую – це у рік жорсткої економічної кризи та війни.
У одній реальності скалічені бійці місяцями чекають, поки волонтери зможуть зібрати кошти на нормальний протез чи якісне лікування за кордоном.
У іншій – чинуші середнього рівня Міноборони спокійно, не криючись, купують нерухомість на мільйони доларів. Спокійно, бо впевнені, що не покарають – у цій реальності усі свої.
У одній реальності – черговий «парад» полонених у Донбасі і непрості переговори про те, щоб їх хоча б не катували. Чи не щодня розстріли терористами житлових кварталів та місць масового скупчення людей.
У паралельній все прекрасно: «ранковий літак до Цюриха нагадував кулуари парламенту» – так молоді депутати парламенту радіють із масовості української делегації, яка летить тусуватися у Давос. Для чого? Ну звісно ж, щоб розповісти усім про непросту ситуацію в нашій країні…
Там молодий і перспективний депутат їде заради «фронтової» фотосесії на фронт – якраз у розпал бойових дій, навіть не задумуючись про те, що і бронежилет, який надає при зйомці героїчного образу, і БТР, який армія виділила для його пересування у прифронтовій зоні, могли б урятувати життя українського солдата.
Тут російські диверсанти та їх агентура влаштовують теракти далеко поза межами зони бойових дій.
А там нікого не дивує, що бізнес президента України успішно функціонує в Росії і нікому не спадає на думку, що російські фабрики «Рошену» роблять вразливими верховного головнокомандувача України, а тому можуть бути загрозою національній безпеці і точно є вкрай серйозним подразником-демотиватором для великої кількості українських громадян.
Там російські банки визнано системно важливими, російський же капітал контролює стратегічно важливі для національної безпеки галузі – електроенергетику, зв'язок…
Тут – економіка, яка стрімко летить у прірву. Тут некомпетентні чиновники, які підписують принизливі і вкрай невигідні угоди з Росією, 25-річні мерчендайзери-невдахи, призначені керувати центральними органами влади, і міністри, які аж після призначення починають знайомитися, чим покерувати доручили.
Там – видатний прем’єр-реформатор і модні міністри, які майже поголовно розмовляють англійською. І всі вони плідно працюють над реформами.
У тій реальності – Орден героїв небесної сотні і пафос «не забудемо, не пробачимо»…
У цій так і не покарані ані безпосередні убивці, ані жоден з тих, хто віддавав їм накази. Ніхто з тих, хто був бенефіціаром режиму Януковича. Після тимчасових незручностей їх рахунки розблоковують, а справи проти них тихесенько закривають. Зрештою, вони ж практично усі «свої»…
Одна країна, а реальностей дві. Поки що. Довго співіснувати поруч вони не зможуть.