Вищезгадана апеляція Хржановського та голови Наглядової Ради, Натана Щаранського, до того, що оприлюднена презентація – це просто робочий документ, який буде доопрацьовано, заставляє ще раз ствердити очевидний для багатьох, однак, здається, неочевидний для представників Меморіалу факт, що даний документ є засадничо непрофесійним, неетичним та нечутливим до історії Бабиного Яру, а тому не може бути доповнений, перероблений чи вдосконалений. Закладену в проекті етичну нечутливість неможливо «вдосконалити». «Напрямки думання» Іллі Хржановського репрезентують набір етично сумнівних рішень, які інструменталізують жертв Бабиного Яру, його відвідувачів, а також працівників. Натомість представлені у чернетці ідеї передбачають створення Меморіалу-у-собі – дистопічного ігрового простору, масштаб і вдавана інновативність якого стають самоціллю, що маргіналізує безпосередній історичний контекст трагедії Бабиного Яру та знецінює жертв Голокосту. Іншими словами, представлені у презентації «напрямки думання» – є антиконцепцією та антившануванням жертв.
Декорування жертвами
Мабуть, найбільшим парадоксом презентації є те, що її чернеткова візія не передбачає ані меморіалізації, ані пам’ятання, ані вшанування жертв Голокосту. Сам формат презентації демонструє, що загиблі є лише декораціями у проекті Меморіалу. Зокрема, представлені у презентації фотографії не є ані об’єктом аналізу, ані предметом вшанування. З 205 слайдів презентації, понад двадцять – це непідписані, позбавлені історичного контексту фото, які постають перед глядачем у форматі випадкового набору сексуалізованих трупів. Вже сам факт використання фото жертв для «декорування презентації» дегуманізує і принижує людей, яких Меморіал, а отже і його вступна концепція, мала б вшановувати.
Більше того, презентація розміщує фотографії жертв Бабиного Яру та інших жертв масового насильства у одному символічному ряді з Майклом Джексоном, сучасними поп-зірками та випадковим кліп-артом з мережі, таким чином переносячи їх у простір масової культури. Таке «вирізання» жертв з історичного контексту перетворює історичні документи на фото-жахалки з інтернету. З огляду на це, сама презентація стає простором етичної трансгресії і репродукції насильницьких практик. Вона перетворює кожного глядача на співучасника марафону насильства, що мимовільного долучається до приниження жертв через вуаєристичне споглядання оголених і незахищених тіл. Тут треба віддати належне редакторам «Історичної Правди», які не піддалися логіці презентації і не опублікували розміщених у презентації відвертих фото жертв.
Загалом історичний контекст у презентації відсутній, оскільки, як стверджує автор презентації, «цифри, факти, документи […] особливого враження на людей не справляють». Водночас Хржановський у своїх інтерв’ю зводить розмову про історію Бабиного Яру до псевдонаукових епітетів на кшталт «пекельна тема, пекельна історія, абсолютне пекло», що як і його презентація свідчать, що він володіє обмеженим знанням про кілька десятиліть історіографічних дискусій навколо теми Голокосту. Таке спримітизоване розуміння методологічного інструментарію історії як наукової дисципліни, а також цілковите винесення самої історії Бабиного Яру поза межі презентації знову ж таки показують, що у Меморіалі історичний наратив буде підпорядкований формі, а на навпаки. Іншими словами, оприлюднена презентація на всіх 205-и слайдах демонструє, що не Подія – Голокост у Бабиному Яру – визначає формати Меморіалу, а, навпаки, Форма (ігрове занурення відвідувача у ситуацію абстрактного насильства) визначає Подію. Подібно до знецінення жертв у візуальній частині презентації, повна відсутність концептуального осмислення меморіалізації загиблих у її текстовій частині є черговим нехтуванням загиблими, пам’ять про яких мала б бути наріжним каменем Меморіалу.
Голокост як ігрова бутафорія
Попередня критика презентації слушно звертала увагу на неприпустимість використання неетичних і науково розкритикованих методів соціальних експериментів (як-от, Стенфордського тюремного експерименту, експеримент Мілґрема, експерименту Рона Джонса «Третя хвиля», «Експерименту печери Робберса» Шерифа) як методологічної основи Меморіалу. Сформульовані у презентації методи цілковитого занурення відвідувачів у ситуації насильства неодноразово критикувалися за відсутність професійної чутливості. Існують, однак, й інші причини, що роблять «напрямки думання» Хржановського неприйнятними.
Хоч презентація, як годиться навіть для робочого документу, не передбачає посилань на першоджерела, вона містить свідчення, що прототипом Меморіалу були не історичні та меморіальні музеї, а іммерсивні музеї з індустрії розваг. Наприклад, запропоновані Хржановським методи занурення відвідувача у різні емоційні досвіди сильно нагадують концепцію американського розважального «Музею майбутніх досвідів».
Презентація «Бабиного Яру» опирається на три підходи у формуванні маршруту відвідувача: «унікальний персональний досвід», «іммерсивні перформенси» та «етичні дилеми» (слайди 25 та 32). Ці «напрямки думання» перегукуються з ідеями «Музею майбутніх досвідів», який пропонує «приголомшливий досвід, що поєднує імерсивний театр з індивідуально адаптованою віртуальною реальністю, що апелюватиме до ваших глибинних надій та страхів». «Чи готові ви зазирнути за завіси власного розуму?» запитує рекламний текст на сайті Музею. Однак не тільки вищезгадані підходи є спільними, обидві концепції подібні і у інших аспектах. Зокрема обидві презентації стверджують, що відвідувач отримає унікальний психологічний досвід на підставі індивідуального таргетування. Обидві презентації наполягають, що цей досвід буде таким, який відвідувачі, можливо, ніколи до того не переживали. Обидві презентації наголошують, що досвід відвідувачів при кожному відвідування музею буде різним.
Ці концепції мають, проте, засадничі різниці. На відміну від чернетки «Бабиного Яру», розважальний «Музей майбутніх досвідів» не пропонує відвідувачам поставати перед «моральними дилемами». Головною ж відмінністю є те, що американський проект позиціонує себе як розвага, а отже переносить відвідувача і сферу нереального та уявного. Позиціонування музею як розважального також означає певне психологічне налаштування відвідувача і його готовність сприймати свій досвід у музеї як гру. Натомість презентація Хржановського переміщує справжню трагедію у ігровий простір. З одного боку, таке перенесення може стати травмуючим досвідом для відвідувачів, якщо вони сприйматимуть задані музеєм умови серйозно. З іншого боку, запропоноване у презентації Хржановського безкритичне перенесення ігрових методик з індустрії розваг у простір меморіального музею може перетворити його у абстрактний простір насильства, подібний до світу комп’ютерних ігор, і навпаки зменшити чутливість до трагедії. Як зазначала Сюзен Зонтаг, «псевдознайомство з жахливим посилює відчуження, роблячи людину менш здатною реагувати на реальне життя». Справді, у просторі віртуальної ігрової реальності співпереживання і вшанування є недоречними.
Структурне насильство
У запропонованій Хржановським презентації проблематичною є також ієрархічна структура управління Меморіалом, у якій всі ключові відділи підпорядковані безпосередньо художньому керівникові (слайд 199). Скажімо, у представленій структурі, він керує науковим відділом, виставками, колекціями, освітніми та видавничими проектами, публічними програмами, кураторами, архітектурою та дизайном. Особливо небезпечною така структура виглядає на тлі інших, представлених у презентації, нововведень. Зокрема слайд 201 стверджує, що необхідним кроком є зміна менеджменту Меморіалу, однак необхідність такої радикальної перетурбації у команді жодним чином не аргументується. Натомість у презентації йдеться, що нова команда буде відбиратися не на основі професійної компетентності, а через незрозумілу оцінку глибини «емоційного занурення» нових працівників у тему (слайд 13). Дані підходи в управлінні є тривожними також у зв’язку з численними звільненнями, що зараз відбуваються у Меморіалі, а також зростаючою кількістю свідчень працівників про неприпустимі методи керівництва (як-от надмірний контроль, підпорядкування, безглузді практики звітування та ненормовані робочі дні). Запропонована структура цілком суперечить самій ідеї Меморіалу як місця, що має сприяти поширенню ненасильницьких практик у суспільстві та пропонувати нову, зокрема й робочу, етику.
У цілому «напрямки думання» чи чорнові замальовки майбутньої концепції Меморіалу, представлені Ільйою Хржановським, свідчать про відсутність центральної ідеї, цілісного бачення та професійної чутливості. Кураторське ранжування відмовляє і жертвам, і відвідувачам, і працівникам у суб’єктивності. Натомість, слайди презентації знайомлять з проектом, у якому Меморіал постає як гротекскна інституція тотального контролю, яка експлуатує місце пам’яті світового значення задля втілення незмірних амбіцій. Ця приголомшуюча неетичність презентації Хржановського є випробовуванням на моральну вразливість як українського суспільства, так і міжнародної спільноти.