Про експертну оцінку цього диво проекту я вже розповідала. І сподівалася, що до втілення у реальність цього фейку не дійде.
Та врешті законопроект таки був ухвалений 9 лютого у першому читанні (як проходила ця екстравагантна процедура можна побачити тут). На цей результат Адміністрація Президента витратила більше року, саботуючи оригінальну ініціативу 3597 про створення Фонду гуманітарного розвитку України, над якою свого часу працювала українські та міжнародні експерти, а також громадськість.
Але ж нащо нам потрібні експерти, які пропонують втілити нарешті в Україні європейську модель суспільного розвитку? Які пропонують фінансування та втілення в життя унікальних та конче необхідних суспільству гуманітарних проектів ― галузі культури, спорту, охорони здоров’я, в освіті та науці ― за рахунок платежів алкогольного, тютюнового та азартного бізнесу? Набагато ж краще використати контрольованих нардепів, аби ті ухвалили проект, який під видом реформи «стане таким собі культурним офшором», як влучно сказав народний депутат України Євген Рибчинський.
Приблизно така логіка, гадаю, панувала в кабінетах АП, коли там вирішували потопити проект 3597, внесений у Раду ще 2015-го року, на користь своєї невигадливої цяцьки під номером 5491. А результат буде такий – владні боси продовжать виносити золотими лопатами готівку із залів усіляких «лотерей» та інших подібних гральних закладів, які та ж сама Верховна Рада от-от легалізує. Ну а культура (зауважте, про спорт, науку і все інше вже навіть і не йдеться), як завжди, виконає свою роль красивої ширми для розпорошення бюджетних грошей.
Адже вся ця мережа інтриг, весь задіяний адміністративний ресурс, три раунди голосувань та жаданий 231 нардепівський голос знадобилися для того, аби… створити ще один рядок у держбюджеті, який щороку у святкову «бюджетну ніч» буде розподілятися між потрібними людьми ― звичайно, після того, як вже будуть вирішені долі держзамовлень на трактори з тролейбусами.
О, який же це непередбачений результат: гора, за допомогою досвідчених акушерів, під люстрами українського парламенту народила чергову хвацьку мишу! Бурхливі оплески ― їх, до речі, організовує профільне міністерство культури, яке й планує «засвоювати» бюджет.
Щодо засвоювання можна не сумніватися навіть за зовнішніми ознаками. Так, проект 5491 містить норму про те, що на утримання штату, який буде управляти фондом, має йти до 16% від його коштів. Тобто, якщо на річне фінансування буде закладено, наприклад, 1 мільярд гривень, то 160 мільйонів підуть на те, аби правильно цими грошима розпоряджатись. Для порівняння ― у проекті про Фонд гуманітарного розвитку ця цифра складає лише 6%. І це не єдина значна різниця між проектами, як можна побачити з наведених нижче таблиць:
Ще вранці 9 лютого ситуація не здавалася настільки безнадійною та бездарною. На брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі ми разом із народними депутатами Євгеном Рибчинським, Денисом Силантьєвим та Бориславом Березою, культурним експертом Оленою Салатою закликали керівництво Верховної Ради утриматись від того, аби потрафити відверто ошуканському законопроекту.
Наш спеціальний гість, експерт програми ЄС―Східного Партнерства «Культура і креативність» Раґнар Сііл, під час брифінгу дуже дохідливо роз’яснив, чому модель проекту №3597, заснована на досвіді, зокрема, Естонії, справді працює у реальних умовах:
«У законодавстві країни закріплено, що фонд отримує гроші як відсотки від певних податків. Таких податків два: автоматичне відрахування 3,5% прибутку від продажу алкоголю й тютюну і 46% ― від азартних ігор. Це значить, що уряд і парламент щороку, коли обговорюють бюджет, не вирішують, скільки видавати на культуру, ― це робиться автоматично. Тож неможливий політичний маневр, щоб не підтримати культуру».
Ми чомусь розділяли крихку надію на те, що у сесійній залі в цей день ще може статися диво ― і проект 5491, який так нещадно критикували експертні кола останні кілька місяців, не отримає достатньої кількості голосів. А може станеться взагалі неймовірне і цей проект поступиться місцем своєму оригіналу під номером 3597?
Та добрим неймовірним дивам частіше доводиться гинути під куполом Верховної Ради. Так сталося і цього разу, коли проект 5491 ухвалили депутати, більшість з яких, як показали подальші події, його не читали.
Чому я роблю висновок, що депутатська маса не знала, що робила? Справа в тому, що після ухвалення проекту отримали можливість виступити його критики та прихильники оригінального проекту 3597 ― вже згадувані Рибчинський та Силантьєв, Володимир Литвин, та несподівано для мене Михайло Головко.
І от, коли вже депутати заслухали дані про масштаби дитячого вживання алкоголю та тютюнових виробів в Україні, про надприбутки виробників у цих галузях, що мають направлятися на протидію соціальним хворобам, диво таки трапилося ― спікер Парубій виніс на несподіване голосування проект 3597.
Таким чином, експертний проект, широко обговорюваний громадськістю, пролежавши рік під ковдрою ВР, отримав таки шанс бути ухваленим. (Зазначу лише, що логічніше було б голосувати за ці проекти у хронологічному порядку, а не обраним дивним чином, у якомусь форматі «Назад у майбутнє».)
І… проект 3597 не набрав достатньої кількості голосів.
Але. Різниця у результатах голосування по двох кардинально протилежних законопроектах склала лише 38 голосів. 193 проти 231.
Це означає, що більшість депутатів, які ухвалили 5497 і яких наполегливо просили зробити це куратори «згори», не розуміли концептуальної різниці між двома проектами, в назві яких є слово «фонд» і щось там про культуру. І тому, коли вони почули про переваги 3597, то підтримали його.
(Не обійшлося і без неприємних сюрпризів. Чомусь голосування за 3597 проігнорували «єврооптимісти» - Світлана Заліщук, Сергій Лещенко та Мустафа Найєм. Хоча кожен з них є співавтором цього проекту! Що ж, відносини з Банковою у цих молодих політиків, мабуть, є набагато кращими, аніж вони видають ззовні.)
Цей результат дає нам право стверджувати: життя нашої ідеї ще не завершено. Навіть Андрій Парубій після голосування обережно запропонував внести положення нашого законопроекту 3597 про Фонд гуманітарного розвитку України у проект закону 5491 про культурний фонд.
Що ж, ми цим запрошенням обов’язково скористаємося ― вже почали формувати «культурний фронт».
Хоча задача явно не проста – це ж якими вітамінами потрібно годувати гнома, аби він став велетнем? Адже саме закиди щодо завеликих амбіцій законопроекту про Фонд гуманітарного розвитку звучали 9 лютня з вуст депутатки Ірини Подоляк, яка є співавтором 5491. Мовляв, створили тут якогось монстра, який хоче охопити і культуру, і спорт, і здоров’я, і взагалі усі гуманітарні питання. Набагато ж краще обмежитися лише культурою (тобто, пройти шлях від велетня до гнома)! Гадаю, жителі Великобританії та Естонії ― де працюють саме такі «монстри», що лякають пані Подоляк ― були б немало здивовані тим, що їхні найпрогресивніші та найефективніші в Європі гуманітарні програми викликають таке обурення з боку української депутатки.
У ЗМІ вже з’являються перші відгуки щодо культурного фонду. І вельми показовою здається опублікована на LB розповідь Івана Козленка про те, як при Мінкульті вже взагалі-то працює своєрідна модель культурного фонду у вигляді Експертної ради з відбору культурно-мистецьких проектів для надання державної фінансової підтримки. Результати ради поки далекі навіть від стриманих очікувань ― якщо на другому році роботи цієї організації вона потребує публічних настанов щодо основ документообороту, які люб’язно і надав пан Козленко. Ще один привід замислитися над майбутньою ефективністю культурного фонду.
Так, 9 лютого у парламенті тимчасово перемогло минуле. Але хочу вас запевнити: радянській «прачечній» у вигляді структур Мінкульту залишилось існувати не довго. Вона повністю покрита тріщинами, які не сховати за патокою швидкоплинних перемог в результаті парламентських «договорняків». Вона просто не має сил на те, аби продовжувати ефективну симуляцію реальної роботи та свій спротив часу, підпрацьовуючи черговим «культурним офшором» в рамках держбюджету.
Закликаю усіх небайдужих до публічної дискусії на тему очевидної гуманітарної кризи в суспільстві та законодавчих ініціатив як шляхів виходу з неї. Не дозволяймо політичним кон’юнктурникам заробляти на маніпуляціях з суспільством. Адже ми, громадяни, які очікують на справжні реформи, – в більшості.