Документ традиційно буде удосконалюватися, до нього вноситимуть зміни, щось приберуть в одному місці, щось додадуть в іншому. Цей процес повторюється з року в рік з більшою чи меншою якістю, зрештою документ ухвалять народні депутати і він стане визначальним до наступної бюджетної лихоманки.
Та попри запевнення творців бюджету про те, що нарешті започатковується новий підхід до політики формування і управління кошторисом держави, насправді ми маємо справу з традиційним намаганням звести річні прибутки і видатки до більш-менш прийнятної форми, яка має задовольняти найнеобхідніші потреби та дозволятиме гамувати соціальні «апетити» населення.
А як має взагалі будуватися бюджет держави? Здається на це питання наразі є відповідь лише технічна і про неї ми вже говорили – потрібно зводити баланс між можливим (прибутки) і необхідним (витрати). Але ж ми живемо вже у ХХІ столітті і маємо мислити категоріями масштабів і перспектив. І тоді бюджетна політика з суто технічної функції має перетворитися на процес формування технологічно-перспективної фінансово-економічної моделі майбутнього: країни, суспільства, громади, громадянина.
Якщо ми дивимося у завтра, то саме на таких принципах має будуватися вся державна політика. Якщо ми лише удосконалюємо існуючі механізми функціонування традиційної економічної моделі держави (наразі галузевої) і річного бюджету, то ми рухаємося по колу з повернутою назад головою, при цьому запевняючи всіх про невпинний рух вперед. Тут варто згадати, що були заяви про трирічний бюджет, що є явно прогресивним кроком, але де він і хто його робить – наразі невідомо. Поєднали міністерства, але де нові, перехідні бюджети цих міністерств? Як до грудня ці відомства функціонуватимуть в старих бюджетних розписах і хто ними опікується та хто звітуватиме?
Яку ж відправну точку для новітніх трансформацій слід обрати на сучасному етапі розвитку? Відповідь підказав генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш на нещодавньому Кліматичному саміті у штаб-квартирі ООН. Там він заявив про нагальну необхідність кардинально змінити структуру економіки та сфери суспільного життя в країнах світу у світлі загрози глобального потепління. Допоки світові політики досить меркантильно вирішують проблеми планети, виходячи із власних перспектив на майбутні вибори чи задовольняючи своє політичне его, над планетою згущаються катаклізми природного характеру, породжені людською діяльністю.
Катастрофа людства маячить на обрії. Вона ще не стала реальністю і навіть є всі шанси відвернути цю загрозу. Сьогодні шанси є. Завтра їх може не бути. І тоді жодні зусилля, навіть об’єднанні, не зможуть змінити ситуацію.
Сучасна Україна вимагає від влади кардинальних змін. Негайних і невідкладних. Та вони не матимуть ефекту, якщо не дбати про завтрашній день і не вибудовувати стратегію з врахуванням загальносвітових трендів і перспектив. А ці перспективи можна розрахувати, укласти в чітку технологічну фінансово-економічну модель. І запропонувати її як взірець не лише для українського суспільства, а й для світової громади. Мрії мають бути великими. І ці мрії-реальності тоді легко буде донести до свідомості міжнародного співтовариства на черговій Генеральній асамблеї ООН. Світ почує. Він завжди чує оригінальні і перспективні ідеї, які до того ж дають шанс на спасіння планети.