До введення єдиного електронного квитка кияни їздили в метро за так званою «зеленою карткою», а у наземному транспорті як Бог пошле: хто із талончиком в тролейбусі, хто із готівкою в маршрутці, а хто й «зайцем». Введення е-квитка анулювало зелені картки, і це викликало невдоволення багатьох, адже гроші на них пропали.
Але вважатимемо це платою за необхідний прогрес. Замість зелених карток з’явилися сині картки (фізичні) та мобільний додаток Kyiv Smart City. І на перше, і на друге було також чимало нарікань. І синій пластик, і застосунок на смартфоні раз-у-раз не спрацьовував. І це при тому, що за пластик пасажири платили по 50 гривень плюс вартість поїздок. Іншими словами, всіх в обов’язковому порядку змусили дотувати київський метрополітен. Втім, користі з того дотування було небагато.
Коли система зависала, моцні працівники метрополітену грудьми кидалися на амбразуру і захищали прохід від людей, які ВЖЕ оплатили свій проїзд. Їх відправляли назад на вулицю – добиратися наземними видами транспорту. Хоча в будь-якій цивілізованій країні пасажирів впускали би без пред’явлення документів, бо проблеми метрополітену – це проблеми метрополітену.
Але у нас завжди й в усьому винний пасажир.
Тож інколи ці пасажири розпочинали рукопашну з працівниками підземки, а найчастіше – просто скупчувалися біля заблокованих турнікетів з надією, що картки чи додатки все ж запрацюють. Скупчувалися, зокрема, й у часи ковіду, коли дихати один одному в потилицю не просто не комільфо, а навіть небезпечно для життя.
Однак якось призвичаїлися і до цього.
І ось новина – як грім серед ясного неба: мобільний застосунок Kyiv Smart City без попередження припинив працювати, і користувачі отримали повідомлення, що всі сервіси – зокрема й електронний квиток – перенесено у новий додаток, «Київ Цифровий».
Причину пояснили так: торгові марки «Kyiv smart card» та «Kyiv smart city» належать громадській організації «Смарт сіті хаб». В цьому, мовляв, вся сіль – не може такий додаток належати не місту, а якійсь «ГОшці».
Тим паче, що засновниками ГО «Смарт сіті хаб» є Мирослава Громова та Володимир Фльонц, але у публічному просторі більш відомими представниками цієї ініціативи є голова попечительської ради ГО «Смарт сіті хаб» та керівник департаменту інформаційно-комунікаційних технологій КМДА Юрій Назаров, який є співкоординатором ініаціативи разом з Ярославою Бойко, донькою лідера ОПЗЖ Юрія Бойка.
Тож хтось вирішив порвати і з громадською ініціативою, і з родинними зв’язками, які ведуть до ОПЗЖ, та й передати е-квиток у більш офіційні руки. Тепер запуск нової програми «Київ Цифровий» стане курувати директор департаменту земельних ресурсів КМДА Петро Оленич.
Я зараз навіть не стану оцінювати те, наскільки Оленич «кращий» або «гірший» за Назарова. Як не стану оцінювати й те, які за ким тягнуться компрометуючі відносини. Бо пасажиру столичного транспорту – даруйте за такий жаргонізм – це глибоко по цимбалах. Він, пасажир, хоче лише одного: спокійно проїхатися в метро чи тролейбусі – без нервів та без ексцесів. І без дрижаків, що ось-ось зайдуть контролери, а у нього не спрацював застосунок на валідаторі, і він нікому нічого не доведе.
Але припустимо, що від самого початку програма «розумного міста» потрапила не в ті руки. Як таке могло статися? Куди дивилися панове градоначальники? Адже програму розробляли не на волонтерських засадах. Місто заплатило за неї 500 млн гривень (офіційно) або цілих 800 млн (якщо вірити даним з альтернативних джерел).
В зв’язку із чим у мене виникає цілий ряд запитань:
1. Хто відшкодує ці кошти?
2. Скільки місто заплатить «Києву Цифровому» та з яких джерел?
3. «Київ Цифровий» – це вже най-най-найостаточніший варіант програми чи тут також можливі варіанти?
4. У кого зараз vendor lock від «Києва Цифрового», хто конкретно відповідає за надавання послуги, якими є умови укладеного договору тощо?
5. Як перейшли персональні дані з одного застосунку на інший?
6. Хтось питав згоди у користувачів, які надали ці дані? Якщо ні, то чому?
7. Чому команда «Києва Цифрового» не утруднює себе найелементарнішими поясненнями того, що сталося? Я не кажу – вибаченнями, але хоча б поясненнями? Чому люди, які дотували цю послугу, опинилися в ідіотській та принизливий ситуації, коли їх вчергове завернули від турнікетів або коли у них зникла можливість оплатити ту чи іншу послугу через Kyiv Smart City.
Згадуваний мною Оленич пояснює журналістам, що відключення старого додатка відбулося одночасно із запуском нового. Комунікаційний провал він пояснює тим, що команда зосередилася на технічній стороні та просто упустила піар-сторону процесу.
Чесно кажучи, пояснення – так собі, на трієчку за 12-бальною системою. Це все одно, якби Оленич прийшов оперувати апендицит, і його спочатку розрізали, а вже потім спитали, де болить? Ми, мовляв, захопилися технічною стороною діла і дуже хотіли випробувати новий скальпель.
Дехто з більш просунутих ІТ-експертів каже, що нібито нічого страшного не сталося – це все одно, що улюблений вами сайт змінив свій дизайн. Не претендую на знання високих технологій, але скажу, що заміна Kyiv Smart City на «Київ Цифровий» не виглядає так само невинно, як заміна шрифтів на сайті.
Люди стикнулися з неможливістю користування новою програмою (тепер, щоб вона запрацювала, треба кудись дзвонити чи кудись писати, але і це не точно), а також з некоректним «перекиданням» своїх персональних даних.
І це якщо не брати до уваги озвучене мною матеріальне питання: хто відповість за вже витрачені кошти і хто заплатить нові?
Але наслідками історії з синьо-зеленими картками і непрацюючими застосунками будуть не тільки фінансові та моральні збитки. Надалі, коли хтось вчергове підніме питання ліквідації маршрутних перевезень, громадяни, навчені гірким досвідом, проголосують ЗА маршрутки.
Так, вони бридкі та смердючі. Так, за кермом в них трапляються неадеквати. Так, вони просто на ходу загоряються або гублять колеса. Але в них хоча б немає геморою з оплатою. Сунув водієві купюру, отримав здачу і прямуєш просто до пекла. Не треба морочитися з картками, які сьогодні працюють, завтра – ні, а післязавтра їх взагалі скасовують.
Зміни в державі та зміни в місті починаються з довіри громадян до всіх загальнонаціональних та муніципальних інституцій. У нас же ця довіра підірвана. Вона підірвана до урядовців, до медиків (саме тому багато хто не носить маску і не дотримається рекомендованого гігієнічного мінімуму). Довіра підірвана до правосуддя, до силових відомств, а також – до банків та фінустанов. Тепер вона підірвана й до новітніх технологій, до «розумного міста».
Досить складно буде просувати ідею «а давайте всі залишимо свої авто на перехоплюючих паркінгах (яких нема), пересядемо дружно на метро (де бракує ліній та станцій), поїдемо на роботу громадським транспортом (якого теж негусто) і не будемо загазовувати нашу столицю». Просто вже ніхто з пасажирів не повірить, що бодай щось у цій столиці працюватиме нормально.
Бо коли місто аж ніяк не Smart, його мешканці стають хитрими та позбавленими емпатії до інших. І дуже, дуже недовірливими.