Події останнього тижня під Радою, насамперед, показали: нині в Україні можливий масовий протест. Такий протест стає особливо небезпечним, якщо його ударною силою виступають чоловіки в камуфляжі (ким би вони не були насправді – АТОшниками чи радикалами). Усвідомлення цього факту мало б застерегти владу від рішень, які різко суперечать загальним настроям у суспільстві. Це очевидний позитив від акції. Будемо сподіватися, що влада правильно зрозуміла цей сигнал.
Акція перед Радою за своїми динамікою та масштабом не здатна вчинити системний тиск на парламент, президента чи уряд, - але протест вже став додатковим фактором хаотизації політичного процесу. Акція на Грушевського, в її сьогоднішньому вигляді, створює хороше тло для підривної пропаганди про «звірства Нацгвардії», дискредитації добровольців і маргіналізації священного для України поняття «Майдан». Маю на увазі, насамперед, неадекватні заяви Саакашвілі та бійку Єгора Соболєва з «кіборгом» у наметовому містечку.
З самого початку у цього протесту серйозні проблеми з пріоритетами. Насамперед, організатори акції проігнорували проблему №1 для України і всього Заходу: війну з Росією. Так званий «мирний план» Порошенка чомусь не значиться серед претензій до влади (всупереч результатам усіх соціологічних опитувань). Натомість організатори викотили нашвидкуруч зверстаний безсистемний пакет вимог, названий чомусь «великою політичною реформою». А потім, в міру згасання й маргіналізації протесту, почали вкидати нові вимоги, - закон про імпічмент Президента, «закриття Нацгвардії та СБУ». Також організатори й фронтмени розходяться у заявах про тривалість акції та умови її припинення.
Читайте такжеПорошенко: главным организаторам митинга под Радой были нужны не реформы, а кровь
Крім того, «драйверами» акції виявилися не ті, кого суспільство вважає лідерами опозиційного руху. Гриценко, Тимошенко, Ляшко, Садовий, Тягнибок або не підтримали цей протест на старті, - або згодом відійшли на певну дистанцію і спостерігають. Водночас Саакашвілі, який намагається позиціонуватися лідером протесту, не має права балотуватися ні до парламенту, ні на Президента України. Та й рівень довіри й електоральної підтримки в нього геть не «лідерський». Це показують результати усіх соціологічних опитувань. Лещенко, Семенченко і Соболєв - фігури також далеко не з вищого політичного дивізіону. За сьогоднішніми очільниками акцію не готові піти не те, що мільйони, а хоча б сотні тисяч українців.
Все сказане утверджує враження про те, що «намети Саакашвілі» вже виконали свою справжню місію: створили додатковий інструмент хаотизації. Масового протесту на цьому етапі не буде. І тепер головне завдання організаторів – розтягування акції, в її нинішньому стані, на якнайдовший час. Реалізація такого задуму вимагає серйозних матеріальних ресурсів. Якщо такі ресурси є, то цікаво знати: від кого. Якщо нема, то «намети Саакашвілі» вже ближчим часом приречені зійти на марґінес.
Однак існує ризик, що на Банковій не зробили правильного висновку з цієї акції протесту: вирішили, що вона не вдалась через силу й правоту влади. Відтак, щось можуть щось утнути ближчим часом. Наприклад, візьмуться за пропихання ідеї «миротворців» в будь-якому вигляді й за будь-яку ціну, або почнуть форсовану «реінтеграцію» ОРДЛО (наприклад, щоби “завершити” її до активної фази чергових президентських виборів). Тоді протест набере зовсім іншої динаміки і масштабів. У нього, правда, з’являться й зовсім інші лідери. Він навряд чи буде зосереджений в одному місці і напевно це вже будуть не «намети».
Читайте такжеЛуценко обвинил Саакашвили в намерении устроить госпереворот