Події останнього тижня під Радою, насамперед, показали: нині в Україні можливий масовий протест. Такий протест стає особливо небезпечним, якщо його ударною силою виступають чоловіки в камуфляжі (ким би вони не були насправді – АТОшниками чи радикалами). Усвідомлення цього факту мало б застерегти владу від рішень, які різко суперечать загальним настроям у суспільстві. Це очевидний позитив від акції. Будемо сподіватися, що влада правильно зрозуміла цей сигнал.
Акція перед Радою за своїми динамікою та масштабом не здатна вчинити системний тиск на парламент, президента чи уряд, - але протест вже став додатковим фактором хаотизації політичного процесу. Акція на Грушевського, в її сьогоднішньому вигляді, створює хороше тло для підривної пропаганди про «звірства Нацгвардії», дискредитації добровольців і маргіналізації священного для України поняття «Майдан». Маю на увазі, насамперед, неадекватні заяви Саакашвілі та бійку Єгора Соболєва з «кіборгом» у наметовому містечку.
З самого початку у цього протесту серйозні проблеми з пріоритетами. Насамперед, організатори акції проігнорували проблему №1 для України і всього Заходу: війну з Росією. Так званий «мирний план» Порошенка чомусь не значиться серед претензій до влади (всупереч результатам усіх соціологічних опитувань). Натомість організатори викотили нашвидкуруч зверстаний безсистемний пакет вимог, названий чомусь «великою політичною реформою». А потім, в міру згасання й маргіналізації протесту, почали вкидати нові вимоги, - закон про імпічмент Президента, «закриття Нацгвардії та СБУ». Також організатори й фронтмени розходяться у заявах про тривалість акції та умови її припинення.
Крім того, «драйверами» акції виявилися не ті, кого суспільство вважає лідерами опозиційного руху. Гриценко, Тимошенко, Ляшко, Садовий, Тягнибок або не підтримали цей протест на старті, - або згодом відійшли на певну дистанцію і спостерігають. Водночас Саакашвілі, який намагається позиціонуватися лідером протесту, не має права балотуватися ні до парламенту, ні на Президента України. Та й рівень довіри й електоральної підтримки в нього геть не «лідерський». Це показують результати усіх соціологічних опитувань. Лещенко, Семенченко і Соболєв - фігури також далеко не з вищого політичного дивізіону. За сьогоднішніми очільниками акцію не готові піти не те, що мільйони, а хоча б сотні тисяч українців.
Все сказане утверджує враження про те, що «намети Саакашвілі» вже виконали свою справжню місію: створили додатковий інструмент хаотизації. Масового протесту на цьому етапі не буде. І тепер головне завдання організаторів – розтягування акції, в її нинішньому стані, на якнайдовший час. Реалізація такого задуму вимагає серйозних матеріальних ресурсів. Якщо такі ресурси є, то цікаво знати: від кого. Якщо нема, то «намети Саакашвілі» вже ближчим часом приречені зійти на марґінес.
Однак існує ризик, що на Банковій не зробили правильного висновку з цієї акції протесту: вирішили, що вона не вдалась через силу й правоту влади. Відтак, щось можуть щось утнути ближчим часом. Наприклад, візьмуться за пропихання ідеї «миротворців» в будь-якому вигляді й за будь-яку ціну, або почнуть форсовану «реінтеграцію» ОРДЛО (наприклад, щоби “завершити” її до активної фази чергових президентських виборів). Тоді протест набере зовсім іншої динаміки і масштабів. У нього, правда, з’являться й зовсім інші лідери. Він навряд чи буде зосереджений в одному місці і напевно це вже будуть не «намети».