Ось хлопчик з синдромом Дауна на майданчику. Він просить іграшки у всіх підряд, тягне до себе. Від нього сахаються, його ігнорують. Хлопчик злиться, вириває іграшки силою, б’ється. Чому не посміхнутися йому, дати найкращу іграшку погратися і сказати доброзичливо “привіт!”?
***
Місто Дзержинськ, Донецької області, фактично передова. З десяток кілометрів і вже Горлівка, окупована бойовиками.
Маленьке шахтарське містечко, декілька головних вулиць розходяться павутинкою, переїзд, ствол шахти з облущеними стінами. Магазинчики на перших поверхах багатоквартирних.
Година обідня, спека. Четверо дівчат і молодий хлопець на ім'я Славік, американець українського походження, під сміх і жарти розфарбовують синьою та жовтою фарбами пам'ятник Дзержинському, бетонні стовпи поблизу.
Батьки Славіка, разом з ним, п’ятирічним малюком виїхали до США в 90-х. В дорослому віці він вперше потрапив в Україну. Одразу сюди, в Донецьку область. В якості волонтера християнської благодійної організації.
- Мені, чесно кажучи, подобається в Україні. Хоча тут зара війна, але я зустрічаю дуже гарних людей. Вчуся наразі в університеті, сюди приїхав на літні канікули. Я відчуваю, що тут можу бути корисним.
Ідейна наставниця і директор благодійної організації “Божі діти” - приємна жінка з американьскою посмішкою і жовто-блакитними браслетиками на руках, Тереза Філмон.
Вона опікується хворими і дітьми з інтернатів в Україні вже більше п’яти років. Кошти для допомоги збирає в Штатах.
Крайню поїздку везла в Україну з десяток валіз - там і якісна американська форма для хлопців на передовій, і розваги-подарунки для місцевих дітей.
Тереза сама має п’ятеро дітей. Одну з них, дівчину-інваліда, удочерила вже в Україні. З Донецької області.
Дівчата-волонтери - українки, переважно з Києва, прихожанки церкви.
Тереза організувала в Дзержинську літній табір для місцевих дітлахів. Приватний будинок з великим подвір’ям і зеленою травою, баскетбольне кільце, волейбольна сітка, дерев’яні лавки для душевних розмов. В будинку декілька спалень, ванних кімнат, велика сучасна кухня, тенісні столи. Сюди може прийти будь-яка дитина, яка потребує уваги і теплого ставлення. На чільному місці висять правила - “повертати речі на місце”, “не брати продукти з холодильника без дозволу” тощо.
-Уууукрааїна наш дім, - заааспіваємо усім, - і квітуче поле нив...
Двоє дівчат у “лаунж-зоні” під гітару співають пісню для військових, що написана днями. Двоє хлопців з “Миротворця” буквально тануть на очах. Увага, приємне спілкування і домашня їжа - прості речі, які роблять дива.
Хлопці з блок-постів приїздять сюди прийняти душ, попрати речі і просто для того, щоб розслаблено на дивані попити чай-каву.
Літній табір відкривається після обіду. Зранку ж ще декілька важливих справ. Відвезти теплу їжу, приготовану власноруч, пораненим військовим у лікарню і хлопцям на блок-пости.
Ще заїхати в місцевий інтернат - пообійматися з дітлахами, нафарбувати нігті дівчатам, заплести косички, поговорити зі старшими.
Ми з Славіком обливаємося сьомим потом, ганяємо м’яча з хлопцями з інтернату. Справжній футбол на тридцятиградусній спеці, з справжніми емоціями і дружніми плесканням по плечу:
- Классно прошел и сам пробил, молодец! - Славік підбадьорює малих, які бігають в його команді. Вони світяться – не часто випадає побігати в одній команді з дорослими, та ще й американцем, який більше схоже на героя молодіжного серіалу.
В інтернаті сьогодні проводимо лише годину часу, але дітлахи раді й цьому заряду щастя і добра.
- Сима, ты же еще приедешь, правда? Приходи завтра, пожалуйста.
Дівчина років восьми висить на шиї у волонтерки, не хоче відпускати.
***
Якось, після публікації одного з матеріалів про татуся-одинака, я був засмучений. Через відсутність відгуків, через брак зворотнього зв’язку, Так, ніби кричав в пустоту. Здавалося, все що робиш - марно. Ці тексти і фото нікому не потрібні. Герою матеріалу від публікації ні холодно ні жарко - ніякої допомоги, здавалося.
Тоді один мій старший друг-фотограф, сказав дещо, що мені запам'яталося.
-Ти ніколи не знаєш який слід в головах людей насправді лишає те, що ти робиш. В їх серцях.
- Прочитали, виникли емоції, щось всередині переключилося, а зовні нічого не змінилося.
- Але не варто братися до справи виключно для того, щоб врятувати планету. Це вже марнославство.
Як там кажуть: прості речі рятують життя.
Обійми, теплі слова і посмішки - це нічого не коштує і водночас безцінно.
Допомогайте. Це завжди повертається. Тільки так переможемо.