Вздовж М.Житомирської купчаться люди, фотографи і оператори знімають актора в образі графа чи то "художника Мурашко". Він позує у напівтемній арці, що веде у двір будинку №12. Його силует у циліндрі композиційно дуже гарно вписується між напіврозваленими стінами старовинної садиби. Між тим з'являється мужичок в синьому тулупі люмпенізованої зовнішності з ледь помітним алкогольним душком.
В'ється між журналістами, примовляючи "Снимайте-снимайте, хороший кадр". І ніби до речі каже, що живе в цьому будинку. На нього ніхто не звертає увагу: журналісти звикли не помічати "інформаційного сміття". Беру дядьку на понт: "Так запрошуйте в гості!". Дядько почав усміхатись - схоже, саме цього він і чекав, тільки соромився, - піднімає до гори великий палець "ООО, вот это правильно! Пойдем!". Одразу тягне руку поздоровкатись: "Дядя Коля - самый лучший", мовляв: домовились.
Під примовляння Дяді Колі прямуємо вглиб двору. Там ще один мініатюрний, ніби іграшковий, дерев'яний будиночок десь 2Х2 метри. Навколо зграя голубів, скидається на голубник. Місцевий Коля радить знімати все, що бачу, не гаяти час, представляється Ніколай Васілічем і відкриває двері під'їзду.
Там сміття на старовинних сходах і вибиті шибки. На другому поверсі мій супутник повертає праворуч, тут колись починалась квартира, зараз дверей немає.
В коридорі запилюжене піаніно у дивно хорошому стані. Відхиляю кришку - ще справне. Коля простує далі по коридору - одна з кімнат зачинена на замок. Це і є його володіння. Біля дверей в напівтемряві розглядаю купку постерів з оголеними гламурними дєвіцамі в нічних клубах. Ніколай Васіліч зізнається що постери з клубу Haeven на Грінченка, де він працював прибиральником. На питання типу "де Ваші діти", "це Ваша квартира" піднімає вказівний палець: "Ну это личное! Но-но-но!".
Тільки хизується, що гарно співає і ходить у Михайлівську церкву по вихідних. Здається, в помешканні немає жодних вигод. Хоча ні: помічаю обігрівач і електричний чайник. До розмов мій співбесідник не надто охочий. На всі запитання відповідає загадками чи віджартовується. Мовляв, харчується у кабачку неподалік, за роботу не тримається, бо на утриманні і водночас - якраз поспішає на службу. Каже, має 55 років, а зморшок катма. А раптом дядько Коля - сучасний Доріан Грей?
Васіліч наполягає, щоб я все знімав і натякає на подяку. Обіцяю дати "на цигарки". Відзнялися - час іти. Дядя Коля просить зачекати, поки він "зіллє воду" - в одній з порожніх кімнат культурно стає до стінки і задовольняє природню потребу. На прощання ще тричі дає руку з словами "Мы не прощаемся. Дядя самый лучший". Я і не маю жодних сумнівів.
