Вища освіта як система підготовки кадрів може представлятися трьома структурними складовими (рис.1).
Зміст визначає рівень освіти та її професійну спрямованість. Методологія покликана відповідати за якість навчання. Сучасний стан методології вищої освіти нагадує, кажучи інженерною мовою, здійснення окремих технологічних процесів для кожної поверхні складної деталі, коли, наприклад, вільна поверхня обробляється з використанням хонинговання, а опорна шийка обробляється лише прохідним різцем з максимальною подачею.
Іншими словами, методології ще належить стати системою забезпечення якості освіти, на нашу думку, на основі принципів 5і (рис.2)
Вельми поширений поділ знання на два види, які назвемо предметним і інструментальним. Предметним ми будемо називати знання, засноване нафактах і приносить носію цього знання вміння працювати за запропонованою моделлю. Інструментальне знання засноване на законах, правилах, методах і дає його носіям вміння створювати й аналізувати моделі з наступною їх обробкою. На рис.2 запропонований набір методологічних принципів при підготовці носіїв предметного знання.
Організація освіти сама має безліч компонентів, що підлягають постійній увазі (рис.3).
Міжнародне співробітництво в освіті здійснюється, як правило, на двосторонній основі. Так був організований університет Дружби народів імені Патріса Лумумби в Москві, так здійснюється обмін студентами та науково-викладацькими кадрами в рамках Європейського Союзу, між університетами Болгарії та Україні ... Іноді, при укладанні угод на рівні урядів, у співпраці беруть участь по кілька університетів з обох сторін , але ідея двобічності зберігається.
Оскільки в згаданих угодах при рівноправному співробітництві обидві сторони виступають як суб'єкт, то обидві сторони також виступають і як замовники, і як виконавці. Як правило, замовники беруть зміст і методологію освіти сторони-виконавця, а в організації можливі конкретні домовленості у сфері матеріально-технічної бази побуту і допоміжних структур (навчання мови, курирування з метою адаптації і т.п.).
В рамках об'єднань держав питання нострифікації дипломів повинні вирішуватися автоматично, проте і в Європейському Союзі і в Союзі незалежних держав (СНД) виникають труднощі, що пояснюється складнощами «притирання» в першому випадку і відцентровими тенденціями - у другому. Оновлене багатостороннє міжнародне співробітництво університетів, відоме як Болонський процес, було запропоновано у Великій Хартії університетів (Болонья, 1988 р.), і в даний час торкнулося змісту освіти з метою вироблення спільних підходів до кваліфікаційних вимог та організацію навчального процесу з метою уніфікації та стандартизації підходу до документації студентів в умовах підвищення мобільності населення при об'єднаннях держав і «стирання» кордонів між ними.
Передбачається також жорсткий ланцюжок підготовки кадрів з вищою освітою різного рівня кваліфікації (бакалавр → магістр) і повсюдне комп'ютерне модульне тестування, що значно полегшує підготовку носіїв предметного знання (НПЗ), включаючи сюди і дистанційне навчання з використанням корпоративних мереж та міжнародної мережі Internet.
Збільшення різноманітності кваліфікаційних напрямів також передбачено документами Болонського процесу, особливо прийнятою кредитно-модульною системою організації навчального процесу. Слід відзначити деякі об'єктивні труднощі, які ускладнюють здійснення вимог документів Болонського процесу в повній мірі.
Сучасна система вищої освіти будується за схемою менеджменту, навчальні плани спеціальностей носять характер жорсткої конструкції, навіть можливість вибору дисциплін обмежена передбаченим в навчальному плані списком і в межах 15 ... 20% від загального числа годин, що відпускаються на навчальний процес. Адаптація такої системи до вимог Болонського процесу навряд чи може бути достатньою. Безумовно, перехід вищої освіти на надання освітніх послуг за схемою маркетингу зніме більшість утруднень до забезпечення необхідного для замовників рівня і якості освіти.
Крім того, не слід забувати, що молоді люди, які прийшли вчитися до вищого навчального закладу, практично не можуть визначити не тільки перелік необхідних до вивчення дисциплін, тобто скласти особистий навчальний план, а й часто правильність вибору спеціальності. Незважаючи на деякі погляди сучасних філософів, питання про майбутнє стоїть перед людиною завжди досить гостро, і далеко не кожен навіть в солідному віці може відповісти самому собі, чи правильно він вибрав життєвий шлях. У зв'язку з цим організація такої допоміжної структури, як інститут кураторів, стає необхідною. Ефективність роботи кураторів при правильному підході до підбору кадрів важко переоцінити.
Підготовка НПЗ вимагає високого ступеня динамізму навчальних планів і можливості їх зміни в процесі навчання на вимогу замовника. Державна система досить громіздка, тому майбутню освіту професіоналів-предметників слід очікувати в приватних структурах з автономними підрозділами при міцному практичному кадровому викладацькому забезпеченні. Маркетингова схема підготовки також вимагає або скасування державного реєстру спеціальностей, що практично неможливо в умовах державного контролю освіти, або створення «відкритого» реєстру з видачею повного пакета ліцензій приватним вузам, які досягли певного рівня визнання, і автоматичним його поповненням з реєстрацією нових спеціальностей, які можуть виникнути в умовах ринку.
В цьому останньому випадку якість освіти буде визначатися виключно замовником на конкурсній або подібної конкурсній основі. Функції держави зводяться до реєстрації та регулювання з метою недопущення перевиробництва кадрів високої кваліфікації. При такому підході до організації підготовки НПЗ будуть мати сенс і переміщення студентів з вузу до вузу, і створення власних навчальних планів, і поява універсальних спеціальностей. Матиме сенс і система безперервної освіти, оскільки практичні знання підлягають досить частій зміні.
Інша ситуація створюється при підготовці інтелектуалів - носіїв інструментального знання (НІЗ). Тут першорядне значення набувають зміст і методологія освіти, їх розробка сама повинна ґрунтуватись на інструментальному знанні. І зміст і методологія освіти повинні бути досить стабільними, причиною чого служить досить повільна еволюція моделей світу в науковому сприйнятті людства. НІЗ необхідні навички користування інструментом пізнання, як автослюсарю – навички роботи з гайковим ключем. Створення нової моделі об'єкта і навіть вибір правильної моделі з числа можливих вимагає глибокого теоретичного пізнання інструментарію або великого досвіду роботи з науковим інструментарієм.
У зв'язку з подальшою інтеграцією наукового знання нові досягнення можливі тільки в «команді» з усіма витікаючими вимогами до командної роботи, тому міжнародне багатостороннє співробітництво у вирішенні проблеми підготовки НІЗ повинно вилитися в рівноправну участь у підготовці таких кадрів, а це, в свою чергу, можливо тільки шляхом створення міжнародного освітнього центру з рівними матеріальними і кадровими внесками держав-учасниць.
Існує добре аргументована думка, що розум в житті громади утворився з розуму спочатку у кволих, убогих членів стада, спраглих вижити в середовищі міцних родичів. Це думка не суперечить твердженням, нібито праця створила людину, а лише посилює ту обставину, що розум «підключається» тільки при гострій необхідності. Якщо такої необхідності немає, людина обходиться розсудком.
Ера первинного практичного розуму.
На наступному етапі мислитель вже досить поважаємий у суспільстві, має учнів, дає поради сильним світу цього, а свою діяльність здійснює в
сфері чистого розуму.
Ера народження і розвитку філософії.
Мислителями стають вже міцні, сильні люди. Деяким їхні ідеї хочеться втілити. Втілення конкретних ідей важко для сприйняття рабів. Доводиться самим. Першим відомим таким мислителем став Архімед. Абстрактні ідеї втілювалися правителями. Класичний приклад - пара «Аристотель - Олександр Македонський».
Ера конкретного втілення.Тривала до кінця сімнадцятого століття.
В цей час закріпився розділ втілювачів на модельєрів і виконавців. Ера характерна поєднанням всіх трьох функцій.
Поява активаторів і передавачів (інтерпретаторів) пов'язана з виділенням природничих і гуманітарних наук з філософії. Мабуть, до перших активаторів слід віднести Роберта Гука по відношенню до активації думок членів Королівського товариства, в тому числі Ісаака Ньютона, а до перших інтерпретаторів Евкліда, а в новий час - Лейбніца, обібраного тим же Ісааком Ньютоном.
Подальша диференціація наукового знання закріпила ланцюжок «мислитель - передавач - втілювач», причому функцію активатора виконував сам мислитель. В науці з'явилися так звані теоретики і експериментатори, які часто об'єднують функції мислителів і передавачів
(перші) або мислителів і втілювачів (другі).
Останнім часом виявляється досить швидка інтеграція наукового знання, мислитель стає універсальним настільки, що не завжди вловлює ступінь важливості тих чи інших проблем. Зросла роль активаторів, які інтуїтивно виявляють «больові» точки процесу пізнання і звертають увагу мислителів на ці проблеми іноді й неусвідомлене. З додаванням до традиційного передавальному інструменту - математики - дуже потужної
комп'ютерної зброї зросла важливість функції інтерпретації, що призвела за собою відповідну спеціалізацію.
Таким чином, сучасне знання осягається дією вже ланцюжка «активатор - мислитель - передавач - модельєр - виконавець».
Ера колективного розуму.
Спочатку освіта повністю збігалась з пізнанням, але зі структуруванням спільноти організувалася в самостійну систему, і в даний час система вищої освіти займає суспільну нішу підготовки індивідуумів до самостійної пізнавальної та продуктивної діяльності. Мабуть, освіта є єдиною суспільною системою, що розвивається досі за рахунок внутрішніх методологічних, структурних і формальних ресурсів.
Можна вважати що вища освіта проходить чотири етапи свого розвитку, в кожному з яких представлені всі складові всіх кроків, з домінуванням різних аспектів системи на кожному етапі.
Інформаційний етап характеризується єдиною моделлю світовідчуття, і освіта ґрунтується на навчанні правил поведінки в умовах прийнятої моделі. Основний принцип навчання - «роби, як я»; основна мета - виживання роду, племені, союзу племен, громадської чи професійної касти. Розвиток цивілізації носить випадковий характер, від рідкісного відкриття до відкриття. При появі великих скупчень (полісів-держав) з'являються різні моделі світовідчуття, між прихильниками різних моделей відбуваються філософські диспути, що нерідко переходять у кровопролиття (Давня Греція, в Єгипті - боротьба Атона - Амона ...).
Методологічний етап відрізняється пошуками методології опису множинних моделей світовідчуття, створення єдиної технології (кажучи по-теперішньому) пошуку продукції пізнання. Учні навчаються методам. Зародження слід віднести до часу медресе; через забуття похмурих століть цей етап відродився в університетах Західної Європи. Цей етап приніс бурхливий розвиток цивілізації, і досі приносить окремі успіхи, хоча освіта в цілому вже знаходиться в наступному етапі.
Технологічний етап виникає в умовах різкого зростання кількості моделей світовідчуття в зв'язку з виникненням комунікаційної техніки (радіо, телебачення і особливо комп'ютерна мережа). Моделі перестають бути статичними, їх межі постійно перебувають у динаміці і мають розмитий вигляд. Зростає кількість можливих технологій пізнання. Приходить необхідність якогось орієнтира, шаблону, стандарту загальноприйнятої моделі світовідчуття, що веде до примусового спрощення калейдоскопа моделей світовідчуття на основі якихось параметрів. Такими параметрами найпростіше взяти первинні інстинкти, що з успіхом і втілюється через поп-культуру, рекламу, PR-технології, прищеплення ідеології споживання. Розробляється єдиний підхід до створення автоматизованої технології навчання.
В освіті цей етап виник в п'ятдесяті роки минулого століття в США, поширився на Західну Європу, а зараз проник на простір СНД. В освіті розробляються спрощені технології організації навчання, прикладом чого служить, наприклад, Болонський процес. В цілому еклектичне інформаційне поле в процесі навчання упорядковується шляхом застосування єдиної технології на всьому освітньому просторі. Європейська цивілізація таким чином намагається віддалити свій остаточний занепад, хоча більшості освітян зрозуміло, що прийняті спрощені технології організації навчання приведуть до глухого кута в прогресі цивілізації.
У той же час починають пробиватися паростки системоутворюючого етапу освіти, але поки ще не в системі освіти, проте очевидно, що всяке територіальна або економічна держава, яка першою увійде в цей етап в освіті, різко вирветься вперед у науці й економіці . Концепція цього утворення дуже проста, заснована на подальшому зростанні кількості моделей світовідчуття (освіта передбачається засобом побудови квазіфрактальних метамоделей з розробкою методології, технології їх опису) та вимагає проведення обов'язкового експерименту, без чого входження в цей етап може розтягнутися на десятиліття. У той же час методологія на цьому етапі носить характер винаходу, а, можливо, і відкриття, що підлягає патентуванню для збереження пріоритету країни, що знайшла цю методологію. Країна, що першою перейде до цього етапу, автоматично стає «законодавцем моди» в науці і наукомістких сферах.
На закінчення можна сказати, що проведення експериментів з системоутворюючої освіти слід починати вже тепер. Час не чекає.