Застава є третім за суворістю запобіжним заходом після особистого зобов’язання та особистої поруки. Фактично, суворішими за заставу є лише домашній арешт та тримання під вартою, оскільки ці запобіжні заходи передбачають тимчасове обмеження свободи. Разом із тим, якщо суддя обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою, українське законодавство зобов’язує суддю визначити розмір застави як альтернативу, окрім деяких випадків. Особа, яка внесла заставу, звільняється від обов’язку перебувати під вартою, але все одно має виконувати інші обов’язки, які на неї поклав суд. Разом із тим:
1) Застава, як і будь якій запобіжний захід, не є покаранням за вчинення злочину. Це — запобіжний захід, тобто він обирається особі, що підозрюється у вчиненні злочину, на час здійснення кримінального провадження, щоби забезпечити виконання нею своїх процесуальних обов’язків перед слідчим, прокурором, судом. Якщо особа порушила правила, встановлені судом, застава стягується в дохід держави і не повертається особі, яка внесла заставу.
2) Суддя не може застосувати суворіший запобіжний захід, аніж застава, якщо прокурор або слідчий у клопотанні (своєму зверненні до судді) просить саме про заставу. Прийняття рішення про те, який запобіжний захід “просити” у суду для конкретної особи, покладається саме на прокурорів. Суддя може обрати лише більш м’який запобіжний захід, якщо у клопотанні сторони обвинувачення (прокурорів) не було доведено, чому саме застава та обставини передбачені законодавством.
3) Якщо до особи застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою, то суддя зобов’язаний визначити розмір застави, яку особа може внести і вийти зі слідчого ізолятора. Суддя може не обирати заставу коли злочин було вчинено із застосування насильства або погрозою його застосування, якщо злочин спричинив загибель людини, якщо особа раніше порушувала такий запобіжний захід, якщо особа переховується на тимчасово окупованій території України чи в Росії, та у деяких інших випадках. Корупційні злочини у нашому законодавстві не входять до переліку таких, за якими застава може не обиратися.
4) Строк дії застави не обмежений. Однак строк дії обов'язків, які покладаються разом с заставою на особу, становить два місяці, цей строк може бути продовжений.
Суть такого запобіжного заходу (з перспективи оцінки необхідності його застосування) проста. Спочатку необхідно перевірити, чи особа може обґрунтовано підозрюватися у вчиненні злочину, з урахуванням наданих доказів. Далі суддя перевіряє, чи є ризик, що особа може переховуватися від слідчих та/або суду, може перешкоджати кримінальному провадженню, або вчинити інший злочин або продовжити вчинення злочину. Якщо є підстави для застосування застави, суддя визначає такий розмір застави, який може стати реальним запобіжником для особи, при цьому не буде занадто м’яким, але й не дуже обтяжливим. Заставу може внести як сама особа, так і будь-яка інша особа, але у цьому випадку заставодавець, буде відповідати своїми грошима за невиконання підозрюваним його обов’язків.
Визначити розмір
Закон визначає мінімальну та максимальну межі розміру застави для злочинів різної тяжкості. Так, станом на 2021 рік максимальним розміром застави (для особливо тяжких злочинів) є 681 000 гривень, а найменшим розміром застави (для нетяжких злочинів) є 2 270 гривень. Проте, у виключних випадках, суддя для підозрюваних в тяжкому і особливо тяжкому злочинах може обрати значно більший розмір застави. Зрештою, це неодноразово траплялося у випадках, коли суддя встановлював, що застава у визначених межах не здатна забезпечити виконання особою своїх обов’язків.
Проблема визначення розміру застави криється у тому, що перелік обставин, які має врахувати суддя, є дуже широким. Як визначити, чи для особи належним буде розмір застави у 50 000 гривень чи у 50 000 000 гривень? Таке питання вирішується з урахуванням, зокрема, вагомості доказів про вчинення злочину, тяжкості покарання за злочин, віку та стану здоров’я особи, міцності її соціальних зв’язків, майнового стану, наявності місця роботи або навчання, його репутації попередньої судимості, розміру завданої злочином шкоди тощо.
Втім, надання об’єктивної оцінки майновому стану може бути ускладненим. Особа може приховувати майно, та мати його у фактичному володінні, хоча воно зареєстроване за третьою особою. Також, в особи може бути зосереджена велика кількість майна у вигляді готівкових грошових коштів, вона також може бути величезний неофіційний дохід. Разом із тим, при оцінці будь-яких обставин, суддя повинен брати до уваги певні докази — недостатньо лише тверджень про наявність великої кількості майна в особи, або про її відсутність. Іноді суддя може це встановити, оцінивши обставини у сукупності (наприклад, якщо в особи незначний офіційний дохід, але кількість активів та майна значно перевищує такий дохід). Проте часто встановлення таких обставин може бути ускладненим. Попри те, що заставу може внести не лише певна особа, але й будь-який заставодавець, при обранні запобіжного заходу оцінюються лише ситуація особи підозрюваного (-ої). Необхідно також зазначити, що оскільки ВАКС розглядає справи про топ-корупцію державних службовців, посадових осіб державних органів, та осіб на виборних посадах, майновий стан часто можна встановити на підставі декларацій про майновий стан, що дещо полегшує прийняття рішення.
Публічна думка багато важить
Для легітимізації такого запобіжного заходу як застава є кілька проблем. По-перше, це недовіра до суду. Враховуючи те, що суддя на підставі наданих доказів, оцінивши їх у сукупності, приймає рішення про заставу та її розмір, яке базується на десятках різних аспектів ситуації особи та переконливості доказів її причетності до злочину, без довіри до суду таке рішення часто викликає необґрунтовану критику. Це також пов’язано із другою проблемою — нерозумінням, чому у провадженнях щодо корупційних злочинів, які пов’язані із отриманням неправомірної вигоди та мають майновий характер, застосовується майновий запобіжний захід. І по-третє, корупція настільки розізлила та виснажила людей, що для них, коли мова йде про корупційні злочини, нема іншого рішення, окрім як “злодій повинен сидіти у тюрмі”. Однак, ми забуваємо, що “злодіїв у тюрмі” годує держава з грошей платників податків.
Такі проблеми не є безпідставними. Недовіра до суду зумовлена випадками, коли люди стикаються із несправедливими судовими рішеннями, або ж чують про них із засобів масової інформації, що на жаль частіше.
А бажання покарати осіб за корупційні злочини, які непрямо впливають на якість життя кожного в Україні, — абсолютно виправдане, хоча і не зовсім доречне у контексті того, що заставу особі обирають як підозрюваній у вчиненні злочину, що не означає, що її вина безумовно була доведеною.
То яке ж можливе рішення для України: виключити заставу з кримінального процесуального закону, реформувати інститут, чи залишити його як є? На це питання нема однозначної відповіді. Світова думка зводиться до того, що запобіжні заходи, з урахуванням недоведеності вини особи на етапі їхнього обрання, мають бути різного рівня обтяжливості в залежності від індивідуальної ситуації, і застава є одним із них. У розвинених країнах заставу продовжують застосовувати, покладаючись на запобіжні механізми, які забезпечать довіру до такого судового рішення та можливість стягнути розмір застави у дохід держави, якщо особа порушить свої обов’язки. Багато хто скаже, що ситуація в Україні геть інша, оскільки корупцією пронизані усі рівні суспільства.
Однак, слід пам’ятати, що призначення застави як запобіжного заходу не говорить про те, що суд «відпустив корупціонерів». Це свідчить про те, що особа, яка підозрюється у злочині, може позбутись внесених коштів, якщо не буде виконувати покладені на неї зобов’язання.
Дані міркування відображають виключно авторське бачення.