Особливості виборів
Результати виборів були доволі передбачуваними, а соціологічні дослідження близькими до результатів. Вибори 2018 року пройшли за новими правилами: кандидатам спростили список вимог до документації, відкріплюванні посвідчення відмінили, більшу частину виборчих дільниць оснастили електронними системами обробки бюлетенів та камерами відеофіксації, а спостерігачам суттєво спростили доступ до дільниць. Проте певні старі процедури все ж лишили, зокрема необхідний для реєстрації збір підписів за кандидата. Можна здогадатись, що це було зроблено виключно як метод боротьби з антисистемною опозицією.
Виборам передувала тривала підготовка як з боку самого Путіна, так і з боку його опонентів на виборах. Цього року штаб Путіна обрав тактику підвищення явки виборців, мобілізації електорату, який проголосував би за нього. Під час останніх виборів до Державної Думи явка складала всього 47%, саме тому було принципово важливо досягнути присутності якомога більшої кількості людей щоб підкреслити свою президентську легітимність та залучити підтримку населення. В Адміністрації Президента планувалось виповнити програму 70/70 – 70% голосів за Путіна при 70% явки. З цією метою, як і у 2012 році широко застосовувався адміністративний ресурс, масовий підкуп та фальсифікації з виборчими бюлетенями. Ротація керівних кадрів, зокрема в регіонах Росії що відбувалась наприкінці 2017 року, дала змогу по-перше оновити партійну структуру «Єдиної Росії», а по-друге дати можливість новопризначеним губернаторам вислужитись перед ним особисто, забезпечивши високу явку на дільницях. Це призвело до масового залучення бюджетників на «добровільно-примусових» засадах, які відбувались по всіх регіонах. Також активно залучались лідери думки – актори, зірки ТБ та радіо, розповсюджувалась вірусна реклама та відео в соціальних мережах. Формуючий вплив на цих виборах: Путін – сильний лідер, головний меседж - якщо російський виборець хоче жити у сильній державі – він повинен голосувати за Володимира Путіна.
Ще одним принциповим для Путіна питанням були вибори в анексованому Криму. Як вже зазначали російські аналітики, для Путіна результат виборів у Криму був навіть важливішим, ніж у Москві, Санкт-Петербурзі чи Казані, адже успішні вибори на півострові фактично стали б другим референдумом і дали б змогу самому Путіну розуміти правильність своєї політики. Саме тому, напередодні виборів Путін здійснив візит на півострів.
Результати
Очевидно, що суперники Путіна не могли протистояти цілій адміністративно-партійній системі, що вже протягом десятиліть контролює російське суспільство. Загалом, такий результат виборів зумовлений відсутністю реальної опозиції в російській політичній системі. Путін позбувся серйозних конкурентів, наприклад Михайла Ходорковського чи Бориса Нємцова, яких можна було б назвати реальною загрозою його правлінню. Інші учасники виборів 2018 року не мали достатньої підтримки, щоб розраховувати на конкуренцію з авторитетом Путіна. Варто відмітити, що Комуністична Партія пішла на сміливий крок замінивши постійного лідера Зюганова на Павла Грудініна на цих виборах, що дало свій ефект та принесло друге місце в гонці. Результати також продемонстрували, що одіозний лідер Ліберально-Демократичної партії Володимир Жиріновський повністю вичерпав себе як політик, який продовжує втрачати позиції в соціальних рейтингах. Результати інших опозиційних кандидатів – Ксенії Собчак та Григорія Явлінського свідчать про відсутність єдності ліберально-демократичних сил в Росії. Поганий жарт зіграв також «страйк виборців», організований Алєксєєм Навальним, якого не допустили до участі у виборах. Переконавши своїх прихильників не брати участь у виборах, він тим самим забрав можливі голоси у кандидатів Собчак та Явлінського, що й вилилось у їх низькому результаті. Для Собчак ці вибори стали стартом у публічній політиці і вона вже заявила про створення своєї партії.
Про перспективи
Опублікованої передвиборчої програми Володимира Путіна немає, тому про його майбутню політику можна судити з виступу під час прес-конференції у грудні 2017. Важливо розуміти, що наступні 6 років не будуть легкими, це – остання каденція Путіна, а отже в майбутньому його чекає або передача влади своєму наступнику, або чергові зміни до конституції. Будь-який з цих випадків призводить до нестабільності. Економічні та соціальні проблеми досі лишаються невирішеними, а погіршення міжнародної обстановки ще сильніше погіршує внутрішню обстановку. Успішно проведені вибори ще нічого не гарантують – в Путіна лишається всього 6 років щоб знайти відповіді на ці проблеми, тобто тепер від нього можна очікувати будь-чого.