Позиція ООН: Десятиліття сімейних фермерських господарств
Однак на заході основним трендом, що переважає зараз у світовій практиці аграрної промисловості е розвиток саме малих господарств. Згідно з Положенням справ в області продовольства та сільського господарства ООН (2016), близько 97% усіх фермерських господарств ЄС-28 слід вважати сімейними. Найбільшу частку таких господарств мають Нідерланди 98%. У сусідній Польщі - це 90%. Станом на 2016 р. у ЄС-28 лише 27,5% площ оброблялися корпоративними господарствами, а переважна решта - сімейними фермами.
У 2019 році ООН проголосила період до 2028 “десятиліттям сімейних фермерських господарств”. Виробництво та переробка готової продукції на місцях, самозайнятість сільських родин, наповнення регіонального бюджету та ВНП держави – це то, що сьогодні забезпечують малі сімейні господарства в інших країнах. І західні країни це підтримують.
Наприклад, у ЄС існує близько 118 програм розвитку сільської місцевості, однак більшість зосереджена на розвитку саме сімейного фермерства, наприклад консультативна служба підтримки малих господарств; система кредитування, пільгова податкова система, підтримка розвитку виробництва, датування оплати праці в неблагополучних районах (наприклад, для гірських районів), підтримка фермерських ринків, контроль за розподілом сільськогосподарських угідь тощо. Крім того у більшості європейських країн діють обмеження на земельні паї. Скажімо у Австрії більше половини агропредприємств мають наділи менше десяти гектарів; а майже 40 % — менше п’яти гектарів.
Тобто в Австрії на рівні держави підтримують розвиток саме малих сімейних господарств та попереджують розвиток великих агломерацій, які б можливо мали б надприбутки, але не були б зацікавлені у забезпеченні робочих місць, та соціальному розвитку агрорегіонів. В Україні, на жаль, агроолігархі конкурують у парламенті за преференції і не збираються обмежувати корпоративні земельні банки.
Протягом останніх 20 років дрібні українські фермери залишились осторонь порядку денного аграрної політики держави. Підтримка сільського господарства у формі значних податкових пільг та субсидій була спрямована на великі підприємства, що поставило малих виробників у невигідне положення в частині розвитку та зростання. Тому зрозуміло, що якщо ми хочемо блокувати люмпенізацію села, і витягнути агрорегіони з депресивного стану потрібна ефективна державна політика стосовно підтримки розвитку саме малого фермерства.
Перш за все, мова йде про фінансові стимули та дотації при веденні малих господарств у селах. В Україні, за словами голови Союзу українського селянства Іван Томича, цей показник складає 15-25 грн на гектар. Для порівняння: у світі цей показник коливається від 250 до більше 400 євро. У країнах ЄС — це, приміром, 300 євро/гектар, а в Японії — взагалі 600 євро».
Чи наприклад Південна Корея. Згідно з угодою СОТ про відкриття ринків імпорту рису, з січня 2015 року уряд азійської країни оголосив про збільшення прямих фіксованих субсидій малим фермерам, які займаються вирощуванням рису, до близько 1 мільйона вон (близько 954 доларів США) за гектар.
Також окрім системи субсидіювання на особливу увагу заслуговує і зниження процентної ставки на 0,5-2 відсотка по 11 різним позиках. Для прикладу: усього в бюджеті Південної Кореї на 2017 р. передбачено 15,1 мільярда вон (близько 14,4 мільйона доларів США) на покриття витрат, пов'язаних з прямими субсидіями - а мова тут іде безпосередньо про ті самі кошти, спрямовані на підтримку малих фермерських господарств.
Малі господарства на селі - нові робочі місця та підтримка соціальної інфраструктури
Тобто і в розвинутих західних країнах і в Азіі уряди розуміють: розвиток невеликих сільськогосподарських виробників означає збільшення кількості робочих місць, віддалених від міст. Відповідно, сільське населення не тільки забезпечує себе всім необхідним, а й гарантує соціальну стабільнісь, і гідний рівень життя у регіоні.
Навіть за структурою формування місцевого бюджету в Україні (нагадаємо, сьогодні саме единий податок е вторим після ПДФО за рівнем наповнення бюджетів сільских громад) малі фермерства вигідні місцевим громадам, але до США, де понад 50% нових робочих місць у сільській місцевості пов’язані саме з малими сільськими господарствами, нам ще дуже далеко.
Но іншого шляху в нас немає. Якщо держава прагне до скорочення соціальної складової і в рамках реформи децентралізації перекладає відповідальність за збереження соціальних закладів на самі громади, потрібно і забезпечити ці громади можливостю заробляти, а це саме мале фермерство.
Вірю, що здоровий глузд а може й інстинкт самозбереження в нашої влади переможе. І в нас з’являться нарешті реальні програми підтримки малих господарств на селі.