Починаючи з 2014 року Угорщина зайняла чітку та однозначну позицію по відношенню до України, яку, судячи з більшості заяв офіційних осіб, важко назвати добросусідською. Відверта і нічим неприкрита гра в команді Кремля, проявляється в кожному наступному кроці офіційного Будапешта і це неабияк насторожує. Зрозуміло, що нашіптувати виборцям лозунги про історичну справедливість та підсилювати територіальні амбіції легше, аніж домогтися економічного зростання та процвітання країни. В уряді Орбана взяли на озброєння «путінську» формулу боротьби за електорат і сьогодні поведінка угорської сторони все більше нагадує дії Росії, з єдиною лише поправкою на розміри держав і їх потенціали. Дана модель має певний алгоритм і якщо щось стає на заваді його функціонування, то викликає шалений лемент по ту сторону кордону.
Здавалося б, що може бути негативного в розміщенні окремого батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади на території Берегова. Подібні військові частини розташовані і у Виноградові, і в Ужгороді, і в Мукачеві і це в жодному разі не впливає там на життя тієї чи іншої нацменшини. Закарпаття багатонаціональний край і етнічний склад військових підрозділів області є цьому яскравим доказом – тут пліч-о-пліч служать люди різних національностей, віросповідань, ідеологій і це жодним чином не впливає на якість виконання бойових завдань, яка була і залишається високою. Серед військовослужбовців, зокрема, багато етнічних угорців.
То чому ж угорські політики так занепокоїлись появою частини на території міста Берегова? Адже в Берегові, рівно як і по всій іншій території України, проживають її громадяни з правами, на які не впливає національна приналежність.
Відповідь очевидна. Окрилені «кримським аншлюсом», угорці б не відмовились від подібного сценарію і в Закарпатті, якби не три великі проблеми на шляху його реалізації.
Проблема №1. Кримська вакцина.
Досвід подій в Криму дозволяє Україні працювати на випередження, а отже не вийде просто так зайняти той чи інший об’єкт. В даному випадку частину регіону. Високоякісну збройну відсіч гарантовано.
Проблема №2. Високоякісна збройна відсіч.
Бойовий досвід, набутий в протистоянні з російським агресором на Донбасі - це серйозна перевага українських силових відомств, які сьогодні знаходяться на значно вищому якісному рівні, аніж у 2014-у році. Техніка, оснащення, практичні навики, здобуті в реальних надскладних умовах, досвідчене командування – все це в сумі є вагомим аргументом і застереженням для охочих поживитися частиною чужої землі.
Проблема №3. Будапешту не щастить в баталіях.
Історичний досвід подій останнього століття доводить, що угорцям властиво помилятись у виборі союзників, а ще їх не любить богиня перемоги. Під час обох світових воєн Угорщина робила, м’яко кажучи, ставку не на того і опинялась в таборі переможених. Її війська так і не здобули перемоги у жодній з вирішальних битв. Навпаки, «войовничість» угорців призводила до проривів на фронтах, котлів та масової здачі в полон.
Саме тому, навіть при реалізації найгіршого сценарію, а саме відкритого вторгнення, угорська армія не зможе забезпечити належного рівня та переваги у протистоянні.
Інший і більш вірогідний варіант – формування образу «жертви» в очах міжнародної спільноти. Реалізацію такого плану легко здійснювати через ряд інформаційних викидів, продукування фейків, роздмухування національної ворожнечі на основі вигаданих фактів, гру на історичній спадщині. Сьогодні всі засоби зазначеної схеми вже фіксуються в Закарпатті, а їх кількість має тенденцію до зростання. За таких обставин, наявність ще одного окремого батальйону в одному з українських міст буде хорошою і надійною запорукою миру, а також дозволить уникнути провокацій з будь-якої сторони.