“Чи часто ми робимо паузи і замислюємося про життя?… “, - про це я запитала в учасників Міжнародного форуму «Захист прав дітей під час окупації та збройних конфліктів» в Донецькому національному університеті ім. Василя Стуса у Вінниці. У відповідь - в залі було немало рук. Моя теж. А от про ПРАВО НА ЖИТТЯ?
Насправді це страшно, коли про це говорять діти…
У день захисту дітей, я отримала ще більше запитань, а головне - мотивації шукати відповіді і мати мужність відверто говорити про реальні проблеми і їх рішення. Адже є комплекс важливих питань, які потребують рішень на регіональному, національному, міжнародному рівні.
На регіональному рівні
Це і питання безкоштовного трансферу, хостелів та зручної логістики для абітурієнтів з непідконтрольних Уряду України територій; інформаційної системної кампанії зі школярами, студентами, батьками, бабусями/дідусями. Так, пенсіонерами, що масово перетинають КПВВ. Питання психологічної готовності батьків та дітей покинути рідні домівки, навіть якщо вони на територіях активних бойових дій. Ці потреби можуть вирішити через низку заходів:
- впровадження системи кеш/ваучерів , які відшкодують ці витрати;
- створення інформаційних мобільних бригад, які працюватимуть з вчителями, школярами, батьками в районах вздовж лінії зіткнення;
- організація родинних фестивалей в містечках і селах, наукових вікендів/фестивалей, родиних центрів при школах, молодіжних центрах, які мають і приміщення і штат;
- створення мережі проектних команд і консалтингових центрів, які зможуть не лише писати проекти, а й управляти ( що є не менш важливим).
Фонд “Відкрита політика” за 11 років роботи має великий досвід по кожному з цих напрямків (за виключенням першого): Родинний мандрівний фестиваль “Як намалювати птаха…”, наукові вікенди для всієї родини, родинні центри при школах, Міжнародна зелена школа, національні інформаційні кампанії для дітей, молоді з окупованих територій, вздовж лінії розмежування протягом 2015-2019 рр, консалтингова робота Аналітичного Центру “Відкрита політика”. Це є проекти, які мають успішну історію і не втратили актуальності. Тому разом з партнерами ми готові масштабувати наші апробовані практики, адаптувати, моделювати під потреби кожної громади і робити мережу. Перш за все, мережу небайдужих людей.
На національному рівні
Відсутня ефективна комунікація між різними відомствами, міністерствами, які впливають на рішення. Адже в питаннях доступу до освіти дітям, молоді, що постраждали від війни, великою є роль не лише Міністерства освіти і науки. А й Міністерства інформаційної політики, Держприкордонної служби, МВС, парламенту інших. Міністерство тимчасово окупованих територій і ВПО мало б координувати цю роботу і здійснювати вікриті комунікації з громадянським суспільством , міжнародними партнерами. АЛЕ. Тут є повне комунікаційне фіаско, на мою думку. Яскравим прикладом відсутності поваги до роботи партнерів стало висвітлення на сайті КМУ Днів відкритих дверей Освітніх Центрів “Донбас-Україна”, “Крим-Україна”. Прес-служба “забула” повідомити не лише про роботу Фонду “Відкрита політика”, а й участь МОН, заступника Міністра Юрія Рашкевича. Хоча дуже часто МінТОТ звітує за свою роботу саме результатми активностей Фонду, ми й далі для цього міністерства ніби в шапці-невидимці. Одночасно, МінТОТ має мандат розподіляти кошти, що виділяються Україні і формує список потреб для донорів.
Другою проблемою є те, що частина законів не працює, важливі законопроекти не розглядаються парламентом. Так, гуртожитки не є безкоштовими. А питання відкриття підготовчих відділень при Освітніх Центрах за рахунок держзамовлення (вступ на яких не потребує здачі ДПА з українскої мови, історії України), зависло в парламентському комітеті з питань науки та освіти. Більше року на розгляді знаходиться законопроект про внесення відповідних змін до Закону про вищу освіту. Безумовно, є багато й інших питань, але ці є ключовими.
Тому Фонд “Відкрита політика” звернувся до першого віце-премєра з пропозицією створити Міжвідомчу робочу групу при Уряді з питань забезпечення доступу до освіти громадянам, які постраждали від війни та окупації. Я дуже вірю в позитивне рішення цього питання.
Третьою, проте не останньою є потреба в підсиленні зусиль з проведення ефективної інформаційної кампанії на національному рівні. Тут якраз багато яскравих прикладів синергетичних кроків Фонду “Відкрита політика” та МОН, МІП, Мінтранс, Укрзалізниці, органів місцевого самоврядування. Працює гаряча лінія. Більше 26 тисяч дзвінків.
Тільки в травні цього року збільшилась на третину кількість дзвінків зі Сходу в порівнянні з травнем минулого року. Це відразу стало відчутно, коли на всіх КПВВ масово розмістили банери, постери. Коли ролики почали транслювати на моніторах в потягах Укрзалізниці. Це наша СПІЛЬНА успішна історія. Одночасно є й історія помилок. Це стосується не лише комунікацій з МінТОТ, а й з UA:Перший. Суспільне телебачення має мандат безкоштовно транслювати соціальні ролики. Ми регулярно надаємо їх 4 роки. Проте завжди отримуємо негативну відповідь. Одночасно, Суспільне радіомовлення регулярно транслює та організовує тематичні програми. А от телебачення - зась. Ми запропонували МІП провести брейнстормінг в червні для напрацювання пропозицій на наступний рік і я особисто переконана що Артем Біденко дотримається слова, як і було це раніше неодноразово.
Щодо гарячої лінії. Ні в кого сьогодні не має сумнівів в ефективності її роботі. Але точиться багато дискусій стосовно хто має її організовувати. Так, з цього року вона запрацювали при обласних департаментах освіти. Але на національну гарячу лінію, яка працює в Фонді “Відкрита політика” кількість дзвінків лише збільшується.
Одночасно, найбільшим ризиком є стабільне довготривале фінансування. Я переконана, що гарячі лінії мають бути не лише урядові, а й при громадських організаціях. 1 вересня черговий час “Ч”: бути чи не бути. Оскільки ЮНІСЕФ припиняє фінансування, а партнери Освітнього Кластеру в Україні все ще не визначились хто має фінансувати гарячу лінію і загалом чи варто фінансувати проведення інформаційної кампанії, підтримку роботи Освітніх Центрів. Так, я розумію що це політично чутливе питання. Але чи зрозуміють це батьки і діти, молодь, коли 1 вересня вони дзвонитимуть на телефони, і у відповідь отримають автовідповідач-робот ”Вибачте, звертайтесь в МОН або департамент освіти області”. Тут потрібно розуміти, що телефони в МОН не завжди відповідають. Є скарги, в озвученні яких не зацікавлені управління освіти. І є елементарна завантаженість чиновників іншими питаннями, щоб докладно вирішувати питання, що виникають. Кожне звернення це часто окрема нестандартна історія.
Тому, особисто я мрію, що настане той час, коли потреба в гарячій лінії зникне. Ми урочисто її закриємо. Але цей час, на жаль, не 1 вересня 2019…
І тут ми підходимо до третього рівня.
На міжнародному рівні
Мабуть, тут потрібно мати мужність, щоб говорити про ту сферу, де є мільйони євро, доларів. Я постараюсь бути делікатною. Чесно, дуже старатимусь.
Перше, чи здійснюється моніторинг і оцінка того як визначаються першочергові потреби. Безумовно, питання мінної безпеки є важливими. Але давайте щиро дамо відповідь на питання: чи так багато є дітей, молоді, яка за 5 років війни досі не знає як вести себе? Скільки ресурсів виділено на тренінги, рекламу? Чи не є перевантаження тренінгами? Можливо давайте спрямуємо ці кошти все ж на дистанційну освіту, інформаційну кампанію стосовно доступу до освіти, навчання вчителів , тверді інфраструктурні проекти, які передбачають не лише ремонт приміщень. А й створення осередків інноваційної освіти, яка готує працівника на ринку праці 2020+. Адже ця інноваційна освіта , вже є в стратегії ЮНІСЕФ до 2030 року. Відбувається трансформація уявлень, що є першочерговими гуманітарними потребами. Сьогодні це вже і діджитал грамотність, а не просто ліквідація неписьменності.
Друге. Як використовуються виділені кошти? Чи є критерієм дотримання принципу синергетизму?
Третє. Який сенс в стратегії, якщо не забезпечуються підтримкою активності по тим пріоритетним напрямкам, які визначено ООН в Плані Гуманітарного реагування?
ОТ саме тому, сьогодні, на Форумі в Донецькому національному університеті партнерам Освітнього Кластеру я подарувала маленькі календарики для дітей, молоді з непідконтрольних Уряду територій, які ми роздаємо на КПВВ. Як нагадування про те, що час йде…
І останнє. Про ДОВІРУ.
Відсутність ДОВІРИ між країнами - призводить до війни. В сім’ї - до руйнації родини. Відсутність довіри один до одного - до руйнації безпечного життєвого простору: як особистого, так і національного. Так, сьогодні складно про це говорити без емоцій, особливо після виборів. Але говорити, повинні про це не політики. А на середньому рівні, перш за все громадянське суспільство. Вірніше навіть не говорити, а показувати власним прикладом довіру і робити відкриті платформи/майданчики, де ми винесемо за дужки питання мови і політичних вподобань. Навчимось нарешті слухати.
Усвідомлюючи, що системний результат не варто чекати ні через 5, ні через 10 років… Але почати говорити один з одним і чути потрібно вже зараз. І можливо, діти - це саме ті пташенята, навколо яких ми і можемо відновити цей діалог і зруйноване гніздо. Для того, щоб вони і ми разом літали без кордонів і ліній розмежування… Вірю.
1 червня 2019. Київ- Вінниця-Космач
В блозі використано малюнки дітей, що були сьогодні представлені на виставці дитячого малюнку “Донбас і Крим, місце зустрічі - Україна!” в Донецькому національному університеті ім. Василя Стуса