За – 373 депутати, зокрема фракція «Слуга Народу» у повному складі. Сьогодні кожен з нас виконав свою передвиборчу обіцянку. Зробив це і Президент. Виконувати обіцянку дуже приємно. Це – емоція дня! Ще приємніше відчувати, що протягом п’яти років у нас буде ще багато виконаних обіцянок.
Закон вступає в силу з 1 січня 2020 року. Тобто нинішній склад парламенту працюватиме за новими правилами. Депутат уже не зможе спричинити ДТП у нетверезому стані або «кришувати» нелегальний бізнес – і при цьому спокійно ходити на засідання до Верховної Ради.
Наші опоненти можуть бути спокійними: політичних переслідувань не буде. Ніхто не заарештує народного депутата за «неправильне» голосування чи політичну позицію. Але епоха безкарності за кримінальні злочини відходить у минуле.
Скасувати недоторканність політики обіцяли вже років 20. Наприклад, цю обіцянку українці читали на плакатах часів Помаранчевої революції. Чому це вдалося лише нам?
Відповідей є декілька.
По-перше, жоден з нас ще не був депутатом. Ми не звикли використовувати недоторканність як «броню» проти кримінальних справ. На жаль, до деяких народних обранців ця броня щільно приросла. В сесійній залі до моїх колег підходили та відверто казали: «Що ж ви робите, я в цей мандат такі гроші вклав, на мені декілька кримінальних проваджень висить!» Такі діалоги остаточно переконали нас, що ми діємо правильно.
Я та мої однопартійці з недоторканністю не зрослися. Ми прожили з нею всього чотири дні, і вона нам не була потрібна. Ми не йшли в Раду по недоторканність.
По-друге, ми не побоялися скористатися законопроектом, який був внесений Петром Порошенком. Ще під час виборчої кампанії він не шкодував брудних епітетів на адресу Зе!Команди. Тому нам радили, щоб Володимир Зеленський вніс свій законопроект, який ми провели б за всією процедурою.
Але це означало б тягнути час. А у нас його немає. Виборці хочуть від нас рішучих дій – вони й так чекали 20 років. Якщо ми зараз почнемо буксувати, вони не зрозуміють. Можливо, колишні депутати розучилися чути простих людей, але ми щодня ходимо по вулицях, їздимо в метро і постійно спілкуємося з нашими виборцями. Тому ми дуже чітко відчуваємо цей запит. Ми не відірвані від людей.
Наостанок відповім тим, хто вважає наше голосування нелегітимним. Або пророкує, що невдовзі його оскаржать у Конституційному Суді. Для того щоб правомочно розглядати скасування недоторканності, нам потрібні були дві речі. Перша – висновки Конституційного Суду. Вони є – і вони позитивні.
Друга – щоб законопроект із цими висновками перейшов на іншу сесію. Тобто депутати мали проголосувати за нього двічі, на різних сесіях. Попередньо – щонайменше 226 голосів «за», у цілому – мінімум 300. Цю умову ми теж виконали. Перша сесія відбулася 29 серпня, друга почалася вчора
Тому всі побоювання, що закон буде оскаржено у Конституційному Суді, не мають під собою юридичного підґрунтя. Ми спеціально відкрили першу сесію влітку, щоб мати змогу закрити її та відкрити другу у вересні. Ми все зробили за процедурою.
Тому недоторканність знято. І крапка.
А тим, хто кричить про порушення процедур, я нагадаю, що представники старої влади крутили процедурами, як хотіли: порушували, коли це було їм політично вигідно, та зловживали, коли треба було блокувати зміни. Згадаймо хоча б Раду 8-го скликання. 254 зафіксованих факти неособистого голосування. Або інший приклад. Правки до Виборчого кодексу ставили на голосування 17 разів. Красномовно, чи не так?