Я ж зазначу персональну гіпотезу в чому саме є системна проблема з отриманням вищої освіти в Україні і як стратегічний комунікаційний підхід може допомогти змінити ситуацію.
З часів СРСР вища освіта була майже обов’язковим атрибутом розвитку радянського громадянина. Правдами і неправдами більшість молоді намагалися поїхати в місто і отримати «путівку в життя» - вступити до вишу. Адже наявність диплома про вищу освіту було обов’язковим атрибутом для професійного розвитку радянської людини. При цьому було взагалі неважливо, який саме це диплом. Інженери могли працювати економістами і навпаки. Що далеко ходити. Напишіть в коментарях, хто з вас реально працює за тією спеціальністю, що записана у вас в дипломі.
Таким чином це призвело до ситуації, коли на ринку освіти оформився попит не на ОСВІТУ як таку, а на ДИПЛОМ. Це проблема №1.
Освіта – це також товар і регуляція відбувається за правилами ринкової економіки. Попит впливає на пропозицію. З’явилась безліч вишів, які взагалі не мали наукової бази, а були виключно підприємствами по виробництву дипломів. Відповідно, конкурентна боротьба між вузами за споживача велась не за якостями освітньої пропозиції, а за принципом вартості диплому, мінімальним конкурсом на диплом, модністю професії в дипломі і таке інше.
Проблема №2
Совок розвалився 30 років тому, вже виросло майже 2 покоління людей, котрі не жили при радянському устрої, але стереотипи щодо освіти дбайливо передаються в українських сім’ях.
Україна – країна з глибоко вкоріненими традиціями патерналізму. Діточки лишаються діточками навіть в 40 років, і пенсіонери-батьки які тягнуть таку дитиночку по життю не рідкість. Сучасна освіта потрібна не молодим людям для того щоб забезпечити своє майбутнє, а їхнім батькам, які й приймають рішення. Самі абітурієнти майже не розуміють навіщо їм це потрібно.
Проблема №3. Відірваність освіти від загальної кон’юнктури ринку праці. Здавалось би, інтернетом давно літають меми про випускників юридичного факультету, які продають каву в ресторанах швидкого харчування. Здавалось би, вже давно зрозуміло, що гарний сантехнік або зварювальник може заробляти в рази більше, ніж маркетинг директор. І тим не менш, середньо спеціальна освіта страждає від недобору, а виші все ще мають перевищення попиту над пропозицією.
Загалом, системна помилка – це хибні стереотипи щодо освіти, які досі існують в суспільстві і впливають на рішення людей. Ці хибні стереотипи формують штучний попит, який заганяє ринок послуг в зону дефіциту. А в умовах дефіциту якість ніколи не стає фактором конкурентних змагань
Ми повинні створити адекватне сприйняття вищої освіти.
Як це не парадоксально, для того щоб покращити якість вищої освіти, треба зменшити попит і запустити конкурентну боротьбу. (Я розумію, що багато хто волів би обмежити пропозицію, зменшивши кількість вузів, але це неринковий метод який я особисто не підтримую. До того ж ніхто не буде рубати сук, на якому сидить).
Кроки для підвищення конкуренції:
1. Пропаганда відходу від патерналізму в суспільстві. Системна популяризація світогляду, в якому людина сама відповідальна за своє майбутнє. Рішення щодо освіти – це рішення щодо інвестиції в своє майбутнє, і ціна цієї інвестиції повинна відповідати серйозності такого рішення. «Стипендії» студентам повинні перетворитись на інструмент стимуляції найбільш успішних.
2. Популяризація середньої спеціальної освіти. Переважна більшість молоді повинна мати середню спеціалізовану освіту і це повинно бути нормою життя. Треба доносити що вища освіта не є обов’язковою, а корисна лише для тих, що має відповідний потенціал.
В перспективі все це повинно призвести до підвищення конкуренції між навчальними закладами, а це в свою чергу призведе до селекції кращих інтелектуальних кадрів для України.