Незважаючи, що з точки зору загального підходу нинішній склад уряду найбільш професійний та проєвропейські налаштований, залишається відкритим питанням, чи є в урядовців спільне, підкреслюю спільне, розуміння, яких реформ потребує Україна, в якій послідовності їх потрібно реалізовувати, та до чого вони мають призвести. Відповідь на ці питання мала би дати програма уряду. Але як і перша програма уряду, яку очолив Арсеній Яценюк наприкінці лютого 2014 року, так і друга програма, такої відповіді не дає. Очевидно, що пан Яценюк не хотів брати на себе жодних зобов’язань щодо реформ. Це дозволяє рулити на власний розсуд.
Слід зазначити, економічна історія знає приклади успішних урядів, де його керманич був генератором ідей та мотором необхідних для країни реформ. Непоодинокими були приклади успішних реформ, коли в уряді один з міністрів, як правило міністр економіки чи фінансів, був головним провідником економічних реформ, а прем’єр-міністр виступав тим дахом, який, завдячуючи своїй посаді та суспільному авторитету, забезпечував їх впровадження. Але не було прикладів, де урядом були досягнуті успіхи в розвитку економіки країни, якщо саме прем’єр-міністр виступає очевидним гальмом з проведення реформ.
Чи є у вас план, панове?
Ще зі шкільних років, коли займався шахами, запам’ятав правило: «для того, щоби досягти перемоги, потрібно мати план; краще мати поганий план, аніж ніякого».
На жаль, перші кроки уряду та заяви урядовців свідчить про певний хаос в прийнятті рішенні, не усвідомлення, до чого призводитимуть їх дії за умов відсутності єдиного плану дій.
Проштовхування через парламент Державного бюджету на 2015 рік та податкових новацій показує банальний правовий нігілізм урядовців. Повне нехтування Бюджетним кодексом щодо порядку прийняття державного бюджету та введення в дію податкових новацій яскраве тому підтвердження. Ще не факт, що згодом дехто не почне оспорювати в Конституційному Суді всі ці рішення. Але це лише півбіди.
Погано, що якість затверджених законодавчих актів не витримує жодної критики. Що прийнятий державний бюджет має мало спільного з державним кошторисом вже писалося, тому не повторюватимуся.
Глузування правників з приводу прийнятих новацій по сплаті податку на нерухомість – це лише початок. Далі буде гірше. Враховуючи, що податкові новації впроваджувалися без жодного попереднього обговорення в експертному середовищі, слід очікувати активне малювання схем податкової оптимізації, тобто узаконеного ухиляння від сплати податків.
Не менше питань щодо загальної логіки податкових та бюджетних новацій, в умовах відсутності реальних кроків з кардинального скорочення державних функцій, з відповідним скороченням бюджетних видатків.
До цього варто додати, що так і не була затверджена нормативна база для запуску вже з першого січня 2015 року прозорих електронних державних закупівель. Реальні строки його впровадження не знає ніхто. Щось мені підказує, що дехто буде цей процес затягуватиме до нестями.
Урядовці та коаліція проголошують нагальну необхідність децентралізації з формуванням стабільної податкової бази місцевих бюджетів і тут же приймають рішення про часткове відбирання у місцевих громад головного бюджетоформуючого податку на доходи фізичних осіб. Натомість віддають їм значно менш надійні та менш стабільні джерела формування місцевих бюджетів.
Панове, так яку децентралізацію ви тоді здійснюєте?
Про яке виведення з «тіні» зарплат може йтися, якщо, з одного боку, зменшується ставка єдиного соціального внеску для зарплат, які більше мінімальної, з іншого – піднімається ставка податку на доходи фізичних осіб? По-суті, караються ті, хто отримує офіційну, «білу», зарплату.
Виходьте, виходьте громадяни з «тіні», ми вас тут чекаємо.
Оцінюючи податкові новації, слід зазначити, що в першу чергу, вони вдарять по середньому класу. Це випливає з усієї логіки податкових змін щодо оподаткування фізичних осіб та декларування їх активів, збору на купівлю готівкової іноземної валюти, транспортного податку, податку на нерухомість.
Річ не тільки в доцільності цих податкових нововведень, які тіснитимуть переважно по тим, хто був головною рушійною силою Майдану гідності. Питання в послідовності дій уряду.
Як можна казати середньому класу, взагалі населенню, що воно має затягнути паски, якщо перед тим не продемонстровані реальні кроки по створенню максимально сприятливих умов введення підприємницької діяльності, скороченню неефективних державних видатків, максимально прозорого використання бюджетних коштів, боротьбі з корупцією?
Невже незрозуміло, що в цьому випадку сама ідея необхідності реформ повністю дискредитується?
На бажання зберегти корупційну, відверто ублюдочну модель нашого соціального страхування вказує те, що замість повної ліквідації всіх страхових фондів соціального страхування уряд протягнув через парламент їх реорганізацію та часткового об’єднання. Зрозуміло, зі збереженням загальної абсурдності та корупційності існуючої моделі соціального страхування.
Прикладом, наскільки у урядовців різне бачення напрямку реформ, може слугувати питання обов’язкового медичного страхування.
Так, міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі наголошував, з чим повністю погоджуюсь, що систему обов’язкового медичного страхування потрібно створювати на принципах повної свободи вибору страхувальниками (роботодавцями та найманими працівниками) страхової кампанії, лікарні та лікаря. В затверджених же законодавчих змінах передбачається, що цим займатиметься Фонд соціального страхування – напівдержавна контора, яка нічого крім неефективності, зловживань та корупції забезпечити не зможе.
Знову виникає питання, так яку модель соціального захисту уряд взагалі хоче отримати внаслідок реформ? Чи є в урядовців спільне усвідомлення, що вони роблять і заради чого?
Уряд проголошує, що він таки готовий піти на вкрай непопулярне рішення з підняття в рази ціни на газ, зробивши оптову ціну однакову для всіх категорій споживачів. Повністю погоджуюсь з цим кроком. Але за умови, що одночасно буде введена вимога щодо обов’язкового впровадження будинкових приладів обліку тепла та газу вже з першого квітня 2015 року. Там де їх немає, нормативи споживання мають бути скорочені в рази. Тільки в цьому випадку постачальники тепла та газу будуть зацікавлені в якомога більш швидкому їх встановленні.
Якщо ж уряд планує зволікати з цим, тоді таке підняття тарифів виглядатиме безсовісним пограбуванням населення в інтересах олігархічних кланів. Який варіант обере уряд, незрозуміло.
Поки рано робити категоричні висновки щодо неспроможності цього уряду провести реформи. На жаль, перші його кроки породжують серйозні сумніви щодо цього.
Подальше зволікання з реальними реформами може призвести до того, що цей уряд просто ці сто днів не проіснує. Хоча, очевидно, що це буде один з найгірших сценаріїв розвитку подій. В політичній дестабілізації зараз зацікавлена лише Росія.
В той же час я би не радив сподіватися, що суспільство можна буде стримувати від радикальних протестів, посилаючись на зовнішнього ворога. Навпаки, затягування з реформами або з відставкою уряду, який неспроможний їх провести, буде ще гіршим варіантом.
Існуюча в Україні економічна модель настільки нежиттєздатна, що її повна руйнація – питання місяців. В разі відсутності кардинальних та швидких змін політичну дестабілізацію ми все-рівно отримаємо, тільки доповнюватиметься вона паралічем економіки.