Не знаю, як кого, але мене ця репліка щодо «чиновників і дармоїдів» зачепила. Чесно кажучи, не знаю, яким чином пан Яценюк розділяє всіх держслужбовців на чиновників і дармоїдів. Це його потрібно спитати.
Така публічна зверхність відносно держслужбовців мені здається вкрай некоректною. Зрозуміло, що це Арсеній Петрович готується до парламентських виборів, тому подібними висловами хоче сподобатися виборцям. Але всі працюючі держслужбовці туди потрапили не з небес. Їх всіх цілком офіційно прийняли на роботу для виконання тих чи інших функцій. І переважна більшість намагається чесно виконувати свої обов’язки, при цьому отримуючи мізерну зарплату.
Значна частина того, що вони роблять, насправді не йде на користь людям, суспільству та державі. Більш того, є відверто шкідливою. Але не ці держслужбовці визначили ті функції та обов’язки, які вони виконують. Їх визначили законодавці та політики, що сидять в урядових кабінетах. І претензії, в першу чергу, потрібно пред’являти саме їм, а зовсім не тим, хто сидить в різноманітних інспекціях, комітетах, комісіях по всій країні.
Тому, за великим рахунком, дармоїдами суспільству слід називати тих політиків, які отримавши владу, не здійснюють реформ. І якщо представники уряду гучно проголошують про скорочення чисельності держслужбовців або тих чи інших «інспекцій, контролюючих і регулюючих органів», то це добре. Але спочатку вони мають чітко озвучити, яких функцій хоче позбутись влада. І вже, виходячи з цього, почати ліквідовувати значну частину відповідних контролюючих та регулюючих структур. Очевидно, що без більшості функцій, які вони виконують, взагалі можна обійтись. Тобто, не скоротити частково персонал цих установ, не об’єднувати, а повністю їх ліквідувавши.
Не буду перелічувати їх всіх, бо перелік буде надто великим. До того ж не факт, що в тому чи іншому міністерстві чи відомстві не існує якоїсь комісії, яка щось там регулює та контролює, і про яку я до цього часу взагалі нічого не чув.
В деяких випадках ті чи інші контролюючі та регулюючі функції можуть бути суспільно потрібними, хоча, неефективно, коли ними опікується держава. Тому їх варто не позбуватись, а передати самоврядним галузевим асоціаціям.
Як приклад, контроль за якістю зернових, що експортується з України, доцільно зберегти.
Але контролювати це мали би не держчиновники, а інспектори асоціацій експортерів аграрної продукції. Саме експортери страждають від бюрократичних затримок з видачею відповідних сертифікатів якості зерна та корупції, яка цей процес супроводжує. Але в той же час вони зацікавлені, щоби не виникало міжнародних скандалів, пов’язаних з тим, що експортовані зернові заражені та забруднені шкідниками. Це псує репутацію країни-постачальника зернових, а не конкретної компанії-агроекспортера. Тому, очевидно, було би доцільним, щоби вони взяли на себе функцію контролю при здійсненні експортно-імпортних операцій, переміщенні територією України зерна та продуктів його переробки.
В той же час, є і інший приклад. В Україні існує Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Згідно Положення, ця Комісія здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, зокрема у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, а також у сфері перероблення та захоронення побутових відходів.
Наприкінці 2013 року Указом Президента Януковича була встановлена гранична чисельність цієї бюрократичної контори – 432 особи. Не знаю, скільки там зараз держслужбовців, але скорочувати їх потрібно всіх, ліквідувавши цю Комісію. Бо, насправді, потрібно не утримувати подібну держструктуру за державний кошт, породжуючи лише корупцію, а в максимально стислі строки створювати в усіх житлових будинках об’єднань співвласників (ОСББ) та проводити демонополізацію житлово-комунального сектору, розділивши функції виробництва, транспортування та продажу кінцевим споживачам електроенергії, тепла, води та газу. Одночасно необхідно забезпечити контроль за діяльністю природних монополістів, які здійснюють їх транспортування між виробником (видобувачем, оптовим продавцем) і кінцевими споживачами. Але цю функцію має здійснювати Антимонопольний комітет України, а не якась чергова державна комісія.
При цьому важливо якомога швидше забезпечити встановлення в усіх багатоквартирних будинках будинкових приладів обліку тепла, води та газу. Без цього всі розмови про тарифи на послуги ЖКГ виглядають відверто безглуздими, бо, ніхто не знає, скільки, насправді, поставлено цих послуг кінцевим споживачам.
І наостанок, ще трохи про нашого прем’єра та «дармоїдів».
Якщо Арсеній Петрович справді готовий до проведення реформ, в тому числі, до кардинального скорочення держапарату, то почати він міг би з Секретаріату Кабінету Міністрів. Бо намагаючись виглядати європейським політиком, що очолює європейськи орієнтований уряд, насправді, керує цілком в традиціях радянської системи. При цьому, не дуже поспішаючи від неї відмовлятись.
Якщо не відбулось якихось змін з минулого року, то на сьогодні гранична чисельність Секретаріату Кабінету Міністрів складає 664 особи. В жодній європейській країні немає такого абсурдно величезного апарату, який покликаний, по суті, обслуговувати діяльність прем’єр-міністра. В нас Секретаріат КМУ фактично – міністерство міністерств. Недарма в нас є, навіть, посада така – Міністр Кабінету Міністрів.
В будь-якій європейській країні політику в тих чи інших сферах забезпечують відповідні міністри. І несуть політичну відповідальність за результати.
В нас же збереглась радянська модель, де міністри, фактично, ніхто. Вони жодне питання не можуть винести на засідання уряду без погодження з відповідними департаментами Секретаріату КМУ. Жодна реформа не буде запущена, поки ті чи інші керівники департаментів Секретаріату КМУ не зволять поставити свій підпис. Останній скандал навколо відставки Міністра економіки Павла Шеремети, багато в чому пов'язаний саме з тим, що він не зміг зламати блокування своїх реформ апаратом Кабінету Міністрів.
У нас департаменти Секретаріату КМУ, значною мірою, дублюють діяльність міністерств.
Жоден голова українського уряду за всі роки незалежності не намагався змінити цю антиєвропейську практику.
Це пов’язано з тим, що за такої системи прем’єр-міністр отримує можливість в ручному режимі управляти діяльності всіх сфер країні. Зрозуміло, що якісно це зробити за допомогою функціонерів Секретаріату КМУ неможливо, але контролювати всі ключові призначення у відповідних міністерствах та всі грошові потоки та потоки матеріально-технічних ресурсів цілком можна. Тому сама діяльність подібного монстру, яким є Секретаріат КМУ, породжує величезну корупцію, неефективність управління країною та неспроможність проводити жодні реформи. І на чолі цього процесу стоїть саме прем’єр-міністр України.