Процес цькування часто супроводжується бойкотом – дитину виключають з колективу, якщо йдеться про спільні справи. Вона лише числиться у класі в кращому випадку. В гіршому – її роль для того, щоб каналізувати на собі прояви агресії. Що отримуємо в результаті? Альтернативну соціалізацію жертви. Тобто, її цінності і моделі поведінки будуть іншими. Не такими як у решти дітей. І практично не можливо передбачати, яка саме особистість сформується з неї.
На днях у Єкатеринбурзі в Росії учень 9 класу напав на вчительку і вдарив її молотком. Попереднє розслідування показало, що він був замкнутим від самого початку. Однокласники взагалі назвали його невидимим і «найспокійнішим» в класі. Ніяких хобі, ніяких гуртків. Виховувався практично без батьків та мав проблеми не лише зі спілкуванням з однолітками, але і з навчанням. На що вчителька емоційно заявила, що він не здасть ЕГЕ (їхній аналог ЗНО), бо він «нікчема». Це призвело до того, що в класі почали над ним знущатись (імовірно цькували і раніше, просто це призвело до чергової хвилі загострень). Кінець історії вже знаєте, - учень пішов розбиратись до вчителя та наніс їй фізичні ушкодження. До речі, вчителька вижила, але відмовилась писати заяву в поліцію.
І любителям «це все негативний вплив інтернету» - учень навіть не був зареєстрований у жодній соціальній мережі. Більше того, це той випадок, який демонструє, що відсутність дитини у соцмережах, - це швидше сигнал про небезпеку, ніж радісна констатація. Бо сучасне спілкування без соцмереж уже не можливо.
Власне, цей випадок майже класичний. Не лише тому, що «в тихому омуті…». Але й демонструє всі складові цькування – від початкових проблем виховання, ініціації булінгу (в даному випадку вчителем), відсутності інших груп спілкування та відплати від жертви. Але разом з тим, він демонструє, що жертви не завжди будуть мовчки сприймати свою роль. І все знущання спрямоване навіть проти «найспокійніших» може повернутись назад в неконтрольованих і жорстокіших формах.
Звичайно, Росія – країна, в якій виправдовуються на державному рівні насильницькі моделі поведінки; країна, де скулшутінг набирає оборотів. Та разом з тим, це демонструє до чого призводить ігнорування та замовчування цькування; коли учні на практиці не розуміють, до кого можна звернутись, щоб їх захистили; і що буває, коли батьки практично не займаються своїми дітьми. А це – те, що ми продовжуємо спостерігати і в Україні – навіть через рік після прийняття закону про протидію булінгу.