Звичайно, відрізняється. І найголовнішою особливістю стала інформаційна революція. Яка, з одного боку, сформувала такий підвид цькування як кібербулінг. А з іншого боку, притупила авторитет батьків та вчителів.
Кіберцькування, звичайно, походить від звичайного булінгу. Але, разом з тим, має цілу низку особливостей. Це і анонімність, і відсутність «зони безпеки» (якою при звичайному цькуванні є власний дім), і високий рівень аморальності, бо складається враження, що тобі нічого не буде. Цькування у мережі жорстокіше, а неспроможність дитини вийти з віртуального простору робить його постійним. Без перерви на «день-ніч», «вдома-в школі».
Чи не найбільшою проблемою сучасного булінгу є розрив поколінь. Батьки і діти не можуть знайти спільну мову. І не тому, що існує традиційна проблема різних поглядів у поколіннях. Але й тому, що відбулось прискорення і збільшення інформаційного потоку. З’явились проблеми, які батьки не спроможні вирішити традиційними методами. Вони не мають досвіду їх вирішення, і їм приходиться робити все експромтом. Або традиційними методами, які вже не діють.
Новітній розрив поколінь – це і втрата інтелектуального авторитету батьків. Бо, по-перше, сама реальність швидко змінюється, і будь-який досвід швидко стає застарілим. По-друге, більшість відповідей на питання, що турбують підлітків, можна знайти в інтернеті. Поради та директиви втрачають значимість для дітей, оскільки втрачається віра у те, що носії, які їх дають (батьки та вчителі) мають належний рівень компетенції. Саме тому, діти не звертаються за порадою в разі виникнення проблем у соціальних мережах – і технічно вони будуть праві, - батьки часто в цьому просто не розуміються.
Суспільство стало гуманістичним. І батьки, і вчителі уже не можуть доводити свій авторитет через методи фізичного чи психологічного насилля над дитиною. А шукати інші - людяніші шляхи виховання частині з них не під силу. Це ще один з ударів по авторитету.
І це я кажу про світові особливості. В Україні ще відбулась і ціннісна революція. Колективізм як форма співіснування замінився індивідуалізмом. Раніше булінг був частиною виховання – вирізнятись з групи було не правильно, ти мав стати її частиною. І груповий тиск на людину ставав одним із важливих механізмів соціалізації. А відтепер, коли проблеми індивіда стали значимішими, ми нарешті почали помічати, що цькування – це не виховання, а насилля. Ми помітили булінг і намагаємось йому протидіяти.
Але ціннісна революція принесла не лише позитиви. Вона принесла іншу крайність - меркантилізм. Виховання дитини часто зводиться лише до її матеріальної підтримки. Багато батьків реально дивуються, що купівля дитині дорогого дівайсу (телефона чи ноутбука), не знімає з них, а поглиблює їхні батьківські обов’язки.
Так, ми – сучасні батьки – стаємо першопроходьцями в системі протидії булінгу. Звичайно, є міжнародний досвід, але його не завжди можна втілити у нас. Ми вже помічаємо цькування і лише напрацьовуємо протидію. З помилками, з проблемами, з невдачами. Але починаємо.