Про згаданий конфлікт на засіданні Нацради Реформ за останній час не писав хіба що лінивий. Але важливо те, що відео про нього, включаючи ксенофобські випади, (з об’єктивним і антиукраїнським перекладами) вже переглянули мільйони людей у цілому світі. Та ще переглянуть. І кожен зробив свої висновки. Крім інших, є три, на жаль, найважливіших: 1) хаос у владі; 2) Українська держава не є пріоритетом для влади; 3) українська нація – ксенофобська.
Щодо першого, то варто наголосити, що за понад 24 роки теперішнього існування держави Україна публічно про таке не було відомо.
Стосовно другого висновку – екстравагантна поведінка високопоставлених держслужбовців сприймається, як неповага до Української держави взагалі. Крім цього, звертає на себе увагу те, що з’ясування стосунків та інші висловлювання всіх, причетних до конфлікту, відбувалося не на державній українській мові. У цьому зв’язку важко навіть уявити, аби, наприклад, у Німеччині вищі посадовці спілкувалися французькою мовою, чи у Польщі – німецькою, чи в Грузії – вірменською мовами. На жаль, згаданий факт зайвий раз свідчить про неповагу до української мови, а відтак і української нації. Тут поневолі напрошується додатковий висновок, що нашій національній державі зі своєю історією, мовою тощо нав’язуються штучні керівні рамки, ефективні у США, колишньому СРСР, окремим країнам Африки тощо – в ненаціональних державах. Наша ж держава – національна із значними штучними деформаціями імперій. Сьогоднішня Україна має і ті, і інші ознаки. Тому до нас потрібен особливий, індивідуальний підхід. А просте застосування того досвіду, який був або може бути успішним в інших державах, може спонукати конфлікт.
Найгірше те, що згадане відео сприймається як доказ того, українська нація є ксенофобською. Цей «ярлик» нам штучно нав’язували століттями на фоні приглушення національної гідності. Але усі спроби були безуспішними, оскільки не було належних доказів. А тепер начебто є. У цьому зв’язку, у контексті спростування, можна писати і говорити багато, але для лаконічності хотілося б нагадати, що українська нація ніколи не була нетерпимою до інших національностей. В Україні завжди жили і живуть в злагоді практично всі національності, включаючи грузин, вірмен, азербайджанців тощо. Багато національностей є корінними безвідносно до їх походження, релігійних переконань тощо. І, як правило, напруженість у нашому суспільстві виникала на фоні етнічного відхилення в окремих галузях, сферах чи регіонах від середнього значення по всьому суспільству (регіоні) – не на користь, як правило, вихідців з українського середовища.
Загалом, прикро, що такими діями на засіданні Національної Ради Реформ нанесено непоправимого збитку авторитету Української держави і нації. І від того, наскільки адекватними сприйматимуться заходи для його нейтралізації є шанс на часткове відновлення нормального іміджу нашої нації. Як варіант: і український народ, і за кордоном сприйняли б рішучі дії. Якщо ж наші заходи сприймуться як неадекватні, нас сприйматимуть у світі, і вдома, на жаль, негативно. Особливо зараз, коли подібного чекають наші опоненти, які сповна цим скористаються.
Окремо варто сказати про грузинів. Споконвіків відомо, що горда грузинська нація добре відносилася до українців і навпаки. Це відчувалося, зокрема, навіть у часи радянської окупації. Пізніше мабуть не випадково саме український президент у 2008-му, не зважаючи на загрози, ініціював приїзд у Тбілісі низки глав держав, аби підтримати дружній народ в часи російських військових дій на території Грузії.
Тому, при високій повазі до дружнього грузинського етносу, треба відверто визнати, що допустив помилку той, хто ініціював запрошення грузинських реформаторів для діяльності в Україні і таким чином заклав «бомбу сповільненої дії». Мабуть керуючись якнайкращими намірами, - але допущена помилка, адже будь-які іноземці не можуть провести незворотніх реформ в іншій державі, оскільки вони тут не росли, не переживали з місцевим населенням радощів і проблем, а відтак - закономірно вони глибинно не можуть відчувати української нації. Треба думати, як виправляти цю помилку. Готового рецепту нема.
Звичайно, іноземний досвід треба вивчати і враховувати. З цією метою варто використовувати механізм іноземних радників. Але рішення мають приймати місцеві. Бо тільки вони можуть відчувати (навіть мовчки) потреби нашої держави і нашого народу.