Такою ж паузою скористалися експерти Інституту демократії та соціального прогресу для підготовки корисної візуалізації основних офіційних заяв представників найвпливовіших країн (США, ЄС та Російської Федерації) на ситуацію в Україні. Метою такої роботи було визначення кореляції між основними подіями, які відбувалися в Україні з 20 листопада по 19 грудня 2013 року та реакцією на них міжнародних гравців. Звертаємо увагу на те, що взятий часовий відрізок розпочався з рішення Уряду призупинити процес підписання Угоди про асоціацію з ЄС, що зумовило масові протести, та закінчився зустріччю президентів В. Януковича та В. Путіна в Москві.
Що ж, давайте спробуємо уважно поглянути на підготовлену матрицю та висунемо гіпотезу, що навіть не повністю володіючи глибинними знаннями в геополітичній шахівниці, однак аналізуючи офіційні заяви, можна окреслити основні тенденції та зробити певні висновки щодо місця України в трикутнику США – ЄС – Росія.
Декілька слів про важливий інструмент міжнародних відносин – дипломатичну мову. Як відомо, існує офіційна та кулуарна дипломатія. Ми не будемо зупинятися на відмінності та специфіці використання таких інструментів. Однак, найважливішим атрибутом офіційної дипломатії є застосування та трактування офіційних заяв та вербальних нот уповноважених представників або інституцій. Ще давньогрецький оратор і філософ Демосфен зазначав, що посли не мають у своєму розпорядженні ні бойових кораблів, ні важкої піхоти, ні фортець. Їхня єдина зброя - слова і сприятливі можливості. Достатньо стислі, однак, у той самий час, обрамлені завуальованими протокольними формулюваннями офіційні заяви подібні пружині, якій судилося розтиснутися в потрібний момент.
Як ви можете побачити з матриці офіційні особи часто були однозначними щодо подій в Україні і зрозуміти сказане досить просто. Але, все ж таки, давайте разом спробуємо окреслити цікаві і не зовсім очевидні на перший погляд речі та оцінити місце України в контексті геополітичної боротьби.
1. Хто що сказав і коли саме?
Включно до 20 листопада 2013 року риторика єврочиновників щодо України була досить стриманою (зважаючи на ряд вимог, які ставилися для підписання Угоди про асоціацію), але містила позитивні настрої щодо євроінтеграційних прагнень. Так, ще за день до резонансного рішення Уряду М. Азарова, Єврокомісар Ш. Фюле висловив задоволення щодо досягнення значного прогресу Україною. Однак вже на наступний день К. Ештон, Високий представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки, заявила про своє розчарування рішенням українського Уряду щодо призупинення процесу підписання Угоди про асоціацію. Слідом за позицією ЄС, висловив своє розчарування посол США в Україні Дж. Паят.
Наступний сплеск був зафіксований під час проведення Вільнюського саміту. За день до його початку В. Путін зазначив, що Угода про асоціацію між Україною та ЄС може стати загрозою для російської економіки, і як вже можна констатувати, таку «загрозу» згодом було нівельовано.
Саміт у Вільнюсі видався порожнім, підтвердженням цьому знову слугують формальні заяви К. Ештон та Ш. Фюле, а також, лише одна незначна ремарка з боку Ж. Баррозу, президента Єврокомісії, про підписання двосторонньої угоди у сфері транспорту.
Але, подальші криваві події, які відбувалися в Україні, спровокували шквал критичних та обурливих заяв з боку світових політичних діячів.
Варто також відзначити рівень офіційних осіб, які висловлювали свою позицію, адже у міжнародній політиці та дипломатичній практиці це дуже важлива складова для розуміння тих чи інших міжнародних подій. Можемо побачити на матриці, що кореляція відбувається по висхідному принципу. Рівень посадовців, які виголошували позицію, прямо залежав від значимості подій. Пік прийшовся на період між розгоном Майдану Беркутом вночі з 10-го на 11-те грудня та реакцією на зустріч В. Путіна та В. Януковича в Кремлі. Серед важковаговиків і Джо Байден, Віце-президент, разом з Джоном Керрі, Державним секретарем США, і Володимир Путін, і Ангела Меркель, і Мартін Шульц, Президент Європейського Парламенту.
2. До чого/кого апелювали у своїх заявах офіційні особи?
Цікаво також проаналізувати за допомогою яких змістовних наповнень та саме кому адресували свою позицію іноземні високопосадові, адже в результаті ми зможемо прослідкувати яким чином та за допомогою яких «точок доступу» здійснюється вплив на ситуацію.
На початковому етапі розгортання подій кардинально відрізнялись основні акценти заяв між США, ЄС та Росією. У той самий час, коли західні чиновники практично в усіх своїх заявах апелювали до народу України, громадянського суспільства, закликаючи владу поважати основні демократичні принципи, офіційний Кремль підкреслював «законність української влади», «повагу до державного суверенітету» та «принцип невтручання у внутрішні справи». Однак, як тільки прояснилася ситуація з російською позикою щодо України, яка оцінили у 15 млрд. $, риторика В. Путіна значно змінилася і у ній знайшлось місце для «братського українського народу».
Це у свою чергу дає підстави вважати, що у геополітичному протистоянні США, ЄС та Російської Федерації кожна сторона прораховує і займається підготовкою саме тих необхідних «точок доступу» за допомогою яких можна відстоювати або поширювати свої зовнішньополітичні інтереси. Особливо актуальним такий підхід є у кризових ситуаціях, коли використовується весь допустимий арсенал впливу, яким володіє та чи інша країна.
Підсумковий результат
Спроба зрозуміти геополітичні протистояння та місце у них України, використовуючи аналіз матричної візуалізації офіційних заяв представників провідних країн дає можливість зробити певні висновки.
- Україна відіграє помітну роль в контексті взаємовідносин геополітичного трикутника США-ЄС-РФ, однак відчути себе повноцінним суб’єктом цих взаємовідносин випала можливість лише на короткий проміжок часу. Саме тоді, коли В. Янукович намагався реалізувати метод «човникової дипломатії» і виграти для себе час та кращі умови.
- Прорахунок і неспроможність передбачити можливий розвиток подій може спровокувати тактичну поразку. Як показують нещодавні події, усе знову впирається в «цену вопроса» і можливість запропонувати ті умови, від яких не відмовляються.
- У нинішніх умовах, питання повноцінної суб’єктності України актуальне як ніколи. І нам потрібно з повною відповідальністю оцінювати усе різноманіття геополітичної матриці.
- Блискавичні події Майдану, що припали на епоху високого розвитку Інтернет-технологій, оголили неспроможність українського політикуму та сучасної дипломатії (як української так і закордонної) реагувати вчасно та адекватно до поточних подій. В цих умовах надто очевидною для пересічних громадян є «підкилимність» та «договірняковість» кроків та висловлювань акторів політикуму найвищого ешелону.
Відповідно, вже очевидною необхідністю є розробка нової інформаційної стратегії, зокрема, в дипломатичній сфері.