І це не гіпотетичне припущення. Відповідне, без перебільшення, антиукраїнське рішення уже ухвалив виконком Житомирської міської ради.З цього приводу провідник Житомирської обласної організації ОУН Олександр Прищена звернувся з відкритим листом до міського голови Житомира Володимира Дебоша, у якому, зокрема зазначається:
«Рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради щодо встановлення 6-метрового пам’ятника політичному та культурному діячеві Речі Посполитої Ігнацієві Янові Падеревському неабияк збурило громадськість міста та області.
Вам, пане міський голово, безперечно відомо, що це рішення прийняте з порушенням чинного законодавства, а саме статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», яка передбачає 20-денне оприлюднення проекту рішення перед його прийняттям. Проект рішення, про який ми ведемо мову, було оприлюднено 15 жовтня, а рішення по ньому прийняте наступного дня – 16 жовтня.
Чому такий поспіх? Впевнені, що це від небажання вести публічний відкритий діалог з громадою міста, яка Вас обрала. Але звісно, що суспільного резонансу уникнути не вдалось – на багатьох місцевих інтернет-сайтах, в соцмережах та на вулицях йде обговорення цього рішення. Людям не байдуже, символи чиєї держави їх оточують.
Житомир, як і вся Україна, ще не позбувся наслідків жахливої совєцької окупації: вулиці названі іменами окупантів, на них встановлені монументальні символи комуністичної держави СРСР. Натомість виконком приймає рішення для вшанування діячів іншої держави, яка вела загарбницьку політику щодо України в минулому, адже саме Падеревський керував урядом Речі Посполитої під час анексії Західної України в 1919 році. Крім того, Падеревський народився в сусідній Вінницькій області, а в Житомир приїздив лише навідувати батька та сестру. Хіба вистачить в Житомирі місця для вшанування всих тих, хто відвідував колись Житомир?
Місто має своїх національних діячів, які боролись за незалежність України, але досі не вшановані подібними пам’ятниками. Нема пам’ятника митрополитові Іларіону (Івану Огієнку), поетові Олегу Кандибі (О.Ольжичу), інженерові Миколі Сціборському та багатьом іншим. Саме так чинять в національних державах, які шанують власну гідність – вшановують борців за волю власної держави.
Тим паче дивним виглядає рішення виконкому з огляду, на м’яко кажучи, не зовсім дружні кроки сусідньої Польщі щодо України. Одним з найсвіжіших випадків є наміри міської ради Перемишля перейменувати вулицю імені Йосафата Коциловського, який був єпископом Перемисько-Самбірської парафії УГКЦ, згодом беатифікований Папою Іоаном Павлом ІІ. Про це повідомляв тижневик «Українське слово», число 39 (3649) та інтернет-сайт «Вголос».
Під час Другої Світової війни єпископ Коциловський зазнав чимало переслідувань від гестапо через переховування єврейських дітей. Зараз же польські політичні організації звинувачують Блаженного Йосафата Коциловського в підтримці боротьби за незалежність України. Впевнені, подібні рішення як в Житомирі, так і в Перемишлі розігруються згідно сценарію третіх країн та внутрішньої «п’ятої колони» і вигідні лише тим, хто прагне розсварити два народи, граючи на болючих темах міжнаціональних відносин, адже рана ця ще не загоїлась.
Подібне лише посилює соціальну та міжетнічну напругу в суспільстві. Україна має пройти шлях становлення як національна держава і на рівних правах увійти в сім’ю європейських націй, як вільна серед вільних, гідна серед гідних.
Тому просимо Вас, пане міський голово, ще раз зважити всі «за» і «проти» і прийняти мудре рішення, адже від кожного рішення залежить не лише Ваше політичне майбутнє, а й майбутнє житомирян. Пропонуємо Вам винести на виконком пропозицію про відтермінування встановлення пам’ятника І.Я.Падеревському аж до вирішення питання про вступ України до ЕС. І коли в польському місті Краків постане 6-метровий монумент пам’яти інженера Миколи Сціборського, житомиряни спокійно сприймуть пам’ятник піаністові Падеревському в Житомирі».
До речі, у серпні цього року разом із міським головою Житомира брав участь у відкритті меморіальної дошки визначному члену ОУН, поетові і вченому, уроженцю Житомира Олегу Ольжичу. Це була зворушлива, а для Житомира історична подія. Адже відновлювалася історична і національна справедливість стосовно великого українця, який віддав своє життя за незалежність України.
І ось така метаморфоза. Про що вона свідчить. Лише про одне: комплекс національної неповноцінності убиває в нас українців.