Михайло Гаврилко народився на козацьких хуторах біля села Рунівщина на Полтавщині. Закінчив Миргородську художньо-промислову школу імені Гоголя, навчався в Опанаса Сластіона. Вступив до Училища технічного малювання барона Штігліца в Петербурзі, але в 1905 році за участь в організації студентського страйку Гаврилка відрахували з училища і заарештували. Далі його життя – суцільний пригодницький роман: революційна діяльність, партійна робота, арешти, ув’язнення, підпілля, бойові операції в лавах Українських січових стрільців та Сірої дивізії Армії УНР.
У Гаврилка був вовчий білет на навчання в усіх мистецьких закладах, і в 1907 році художник переїжджає на Галичину під протекторат Австро-Угорської імперії. Стипендію на навчання Гаврилка в краківській Академії мистецтв дала письменниця і перша феміністка Галичини Наталя Кобринська. З 1905 по 1907 рік Михайло вчиться в краківській академії, у 1911 майже рік стажується в паризькій майстерні Антуана Бурделя. Студентом він знайомиться з майбутньою дружиною Оленою Гордієвською з роду Крушельницьких, яка студіювала в Кракові малярство.
Відомо про його роботи того часу – «Копач», «Ганнуся» (1909), «Чоловічий портрет» (1912), «Жіночий портрет» (1911), погруддя М. Шашкевича (1910), Т. Шевченка (1911), Ю. Федьковича (1914), тематичні композиції «Бандурист», «Прощання», «Козак на коні». Модний в Європі модернізм не вплинув на його мистецькі смаки. Він залишився переконаним реалістом.
В ті нечасті вільні від боротьби години творчості Михайло Гаврилко встиг створити скульптурну шевченкіану – погруддя Шевченка, бюст Т. Шевченка для Полтавського музею М. Гоголя, проекти пам’ятника поету для Києва, барельєф-медальйон, який тиражувала майстерня Івана Левинського у Львові був у кожній читальні "Просвіти", в кожному Народному домі та інших українських установах. Шевченко і князь Святослав були найулюбленішими героями скульптора – є також медальйон з зображенням Святослава. Відомо, що Гаврилко також створив бюст сотника УСС В. Дідушка, скульптуру «Голова Прометея». Його герої – сильні, мужні, вольові, готові на вчинок, на смерть за честь і Вітчизну.
Помер Михайло Гаврилко у 1920 році.