Левинський – один з творців того «старого Львова», який ми так любимо, а в історію мистецтва він потрапив як архітектор, що працював у стилістиці українського архітектурного модерну, хрестоматійний приклад – Будинок акціонерного товариства «Дністер» у Львові. Паралельно з архітектурною практикою і викладанням у Львівській політехніці він займається будівельним бізнесом, Іван Левинський побудував фабрику столярних виробів, фабрику гіпсу, фабрику облицювальної плитки, облицювальної цегли і черепиці, а також велику фабрику майоліки та кахлевих печей, на якій виготовляли унікальну декоративну кераміку. Коли замовники докоряли Левинському перевитратами на декор, він казав: мої колеги захоплюються то коханками, то картами, то чаркою, а моє кохання – майоліка. Фабрики Левинського конкурували з віденськими, празькими і варшавськими. Тарас Возняк писав у статті «Вільний будівничий Іван Левинський»: «Фабрика Левинського процвітає. Вона гармонізує архітектоніку міста. Разом з професором Альфредом Захарєвічем (Alfred Zachariewicz, 1871-1937) вони на спілку викуповують цілу дільницю на Клепарові і поступово перетворюють її на фешенебельний район міста.
Серед замовників – галицький істеблішмент – графи Дідушицькі, Реї, Семенські, Рильські, професор статистики і політик Тадей Пілят, професор мистецтвознавства Міхал Павліковскі. Левинський працює як у вже класичній на той час віденській стилістиці, так і в гуцульській та єврейській. Саме фірма Левинського спроектувала в «неоєврейському» стилі імпозантний шпиталь ім. Маврикія Лазаруса на вул. Рапопорта. Загалом у Львові фірма Левинського спроектувала з півсотні споруд самостійно і ще півсотні – у співпраці з иншими архітекторами. Переліку варті хоча б найімпозантніші – палац Семенських-Левицьких на вул. Пекарській, будинок Товариства убезпечення «Дністер» на розі вулиць Руської та Підвальної, готель «Жорж», вілла «Марія» на вул. Нечуя-Левицького, 20, палац Потулицького на вул. Матейка, 4, монастир кармеліток босих на вул. Чупринки, Музичний інститут ім. М. Лисенка, торговий пасаж Міколяша між вулицею Коперника та Вороного (знищений). А ще: Львівську оперу (Львівський Національний Академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької), Львівський двірець (Головний залізничний вокзал у Львові), Торгово-промислову палату, павільйон Галичини на Всесвітній виставці у Парижі (коло замкнулося), палаци Рильських та Дідушицьких та багато інших».
Іван Левинський був також чудовим педагогом і щедрим меценатом. Помер 4 липня 1919 року, похований на Личаківському цвинтарі. Його епітафія звучить так: “Різьбив душі людей силою характеру, молотом енергії і кров’ю серця”.