Іван Гончар
Народився Іван Гончар у 1911 році в селі Лип’янка (тепер Шполянський район Черкаської області) в багатодітній сім’ї. З дитинства ліпив, малював. вирізував з дерева та паперу. “ В 1927 роцi я закiнчив Лип’янську семирiчну трудову школу. Вчителi наполягали, щоб я йшов до художньої школи. А батьки боялися вiдпускати мене далеко вiд себе, знаючи мою неспокiйну вдачу, яка приносила менi чимало прикростей. Ще маленьким я перевернув на себе казан кип’ятку, падав з клунi, куди лазив за горобцями, i мене вiдливали водою. А ще топився в копанцi, i мене ледве вiдкачали, а одного разу на скаку впав з коня на борону. Мене пiсля того нiкуди не пускали. Я став здичавiлим i замкнутим.
Молодий Тарас Шевченко. Мармур. 1950
На той час з Києва приїхав мiй земляк – талановитий музикант, педагог-композитор i збирач народного фольклору Максим Борисович Коросташ. Вiд учителiв довiдався про мене i прийшов до моїх батькiв iз своєю доброю волею допомогти менi поступити в Київську художню школу. Радостi нашi й не було меж. Мов сьогоднi бачу, як мама з сльозами на очах просить Максима Борисовича, щоб вiн мене берiг, а той – людина добра та iдейна – запевняє її, що все буде гаразд, i з охотою везе мене до Києва», писав Іван Гончар в автобіографії. В домі Коросташа Іван Гончар познайомився з музикознавцем Климентом Квіткою, чоловіком Лесі Українки, та Оленою Пчілкою, мамою поетки.
Григорій Сковорода
Гончар отримав два дипломи – скульптора та агронома, і обрав мистецтво. Перша самостійна робота Івана Гончара, яку експонували на виставці «Квітуча соціалістична Україна», - скульптура «Давид Гурамішвілі». Як живописець і скульптор створив цілу галерею портретів переважно українських культурних діячів – для музеїв, на замовлення центральної і місцевої влади: Наталі Ужвій, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Сосюри, Степана Васильченка, Максима Горького, Бориса Гмирі, Тараса Шевченка, пам’ятник Катерині Білокур в селі Богданівка, надгробок Павлу Грабовському в Тобольську, пам’ятник Степану Руданському, пам’ятник Григорію Сковороді, погруддя Iвана Котляревського для Меморiального будинку-музею письменника в Полтавi. А також портрети історичних героїв, передовиків праці.
Господар, листівка із серії "Народні типажі". !973.
Іван Гончар воював на фронтах Другої світової, а з травня 1945 року з художниками Центральної групи військ працював у Віденській академії мистецтв і створив кілька скульптурних композицій на воєнну тематику. Збереглося понад 200 акварелей, ескізів, замальовок художника, зроблених під час війни.
Наш прапор над Рейхстагом
Іван Гончар брав участь у створенні Товариства охорони пам’яток історії та культури; створив живописно-графічні альбоми, в яких зафіксовано архітектурні пам’ятки та історичні пейзажі України, народний одяг різних регіонів, зразки народного мистецтва – вишивання, килимарства, ткацтва, гаптування; створив 18-томний історико-етнографічний художній альбом “Україна і Українці”, впорядкований на основі фотоматеріалів початку ХХ століття, історичних та етнографічних відомостей.
На вулицях Берліна.
Художник їздив в експедиції, займався краєзнавчою роботою, колекціонував зразки народного мистецтва, стародруки, сімейні архіви – фактично рятував їх від нищення і небуття, його домашній музей, який став місцем сили шістдесятників, інтелігенції, мистців, етнографічно-мистецькою лабораторією самого Івана Гончара, уже в кінці 1960-х років налічував понад 7000 першокласних експонатів: прикраси, народні інструменти, кераміка, ікони, наївне малярство, килими, ткані і вишивані речі. Сам Іван Гончар писав у щоденнику: “Прийду я з міста в свою рідну хату-музей, – і ніби прийду з чужої країни в свою рідну. Вирує Хрещатик, гомонять вулиці і установи сивого Києва чужою, хоч і сусідньою мовою, а моя хата дзвенить рідною мовою, рідною піснею. Скрізь по місту кують брехні проти мого народу, плюють йому в душу, ображають його, зневажають, лицемірять і обпльовують його. А в моїй хаті своя свята правда, палке серце народу, його теплий дух, що огріває наші змучені душі”.
Музей Івана Гончара.
У 1993 році, після смерті Івана Гончара, указом Президента було створено музей його імені, сьогодні це Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара», який очолює художник Петро Гончар.