Народжений плазувати так і сконає у гадюшнику?

Українці, у своїй масі, якщо не затуркані, то безвольні. І все чекають на «Вашінгтона з новим і праведним законом». У цьому вчергове переконався сьогодні в Ужгородському ОВІРі (УГІРФО).

Усім знайомий вузький коридор без лавиць, «жива черга», яка смиренно пропускає тих, хто «по блату», працівниці, на обличчях яких промовисто читається «нам і без вас тут воняє»...

Фото: Анатолий Белов

Після години чекання йду до начальника з рацпропозицією встановити лавиці, бо боляче дивитись на літніх жінок, які вже не першу годину чекають на право отримати «адмінпослугу» від своєї любої держави. У начальника – нарада, і це у прийомний день. Що ж, у мене з ОВІРОм, як і з іншими людиноненависницькими українськими органами, давній епістолярний роман.

Тож викладаю письмово свої пропозиції по встановленню лавиць перед кабінетом, де подають документи, та щодо запровадження попереднього запису, щоб  люди витрачали 15 хвилин свого часу, а не півдня, на отримання паспорта. Бо, на відміну від працівниць ОВІРу, громадянам ніхто згаяний час не оплачує й у стаж не зараховує.

Моє прохання зареєструвати звернення спонукає працівницю канцелярії до рішучих дій. Вона йде до заклопотаних колег, які викликають мене у кабінет («хто тут Симкович?!») та на підвищених тонах пояснюють, що чергу вони не регулюють, і не їхня вина, що вона не просувається. І все ж просять моєї допомоги, і ми разом експропріюємо лавицю з-під прийомної начальника і переносимо її під кабінет, біля якого люди годинами стоять в очікуванні. Черга раптом починає помітно просуватись. Працівниці навіть забули про своє конституційне право на відпочинок і продовжують натхненно обслуговувати громадян в обідню переву.

Ось так, «покращення життя вже сьогодні». А люди мені кажуть: «Треба було Вам вчора бучу тут зробити, тут таке було!». І чомусь я сприймаю це не як комплімент, а як приреченість країни. Оце патерналістське очікування, що хтось інший – цар, Бог, т.зв. «об’єднана опозиція» з Кличком і «Свободою» укупі чи небайдужий громадянин  – усе зробить, і життя налагодиться. Та ніхто не зробить. Якби бодай кожний десятий у тій черзі в ОВІРі – чи в будь-якій іншій офіційній установі, та навіть в маршрутці чи будь-де – не дозволив зневажати себе і людей довколо, на корені присікав будь-які прояви хамства чи порушення прав, ми би мали трохи інших бюрократів та трохи чемніших незнайомців на вулиці чи в барі, трохи іншу Україну на загал. Якби...

Антон Симкович Антон Симкович , Кримінолог, соціолог
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram