Із цього приводу «підспівували» їй увесь тиждень і представники Уряду та Президента. Ясна річ, вони як ніхто обізнані з вимогами, які будуть покладені в основу оновленого Меморандуму, а відтак, повинні були продемонструвати власну рішучість у ключових питаннях, так званих контрольних маяках програми. При цьому зазначимо, що за первинним документом, підписаним ще у 2015 році, пенсійна реформа повинна була пройти парламент ще осінню минулого року, однак не до цього було.
Дійсно, цього тижня Кабміном було затверджено концепцію розвитку Пенсійного фонду до 2020 року, але, знову ж таки, текст цього документу на момент написання не оприлюднено, а ЗМІ формували припущення виключно з усних висловлювань чиновників. Останні, між іншим, абсолютно не свідчили про перетворення безпосередньо Пенсійної системи, як системи накопичення коштів, їх мультиплікації, захисту від впливу інфляції та знецінення. Зовсім навпаки, це були висловлювання, які свідчили про майбутні зміни організаційної та штатної структури територіальних підрозділів ПФ, тобто стосувались зовнішньої форми органу, а не суті його діяльності.
У заявах чиновників особливо прослідковуються два нововведення для ПФ:
— Вже до кінця 2016 року кожен пенсіонер зможе звернутися в будь-яке зручне для нього відділення Пенсійного фонду, не обов’язково за місцем свого проживання, і йому зобов'язані будуть надати повне обслуговування.
— «Зараз ми готуємо проект рішення Уряду, аби з початку нового року шляхом об'єднання було скорочено 255 одиниць управлінь, але на місцях залишаються точки обслуговування і приблизно на 2 тисячі повинна скоротитися гранична чисельність працівників Фонду», — заявив глава Пенсійного фонду Зарудний на засіданні Уряду. Також він повідомив, що з початку 2016 року у відомстві скоротили 158 управлінь і 4,6 тисяч співробітників, проте були збережені точки обслуговування громадян.
Не на ці перетворення чекає і громадськість, і іноземні представники. Звісно, за рахунок вивільнення приміщень, які можна у подальшому здавати в оренду, продати, приватизувати та за рахунок скорочення штату — відбудеться зменшення бюджетних видатків з утримання. Але ж разом з тим збільшаться виплати на випадок безробіття тим 4,5 тис службовців ПФ, які в умовах економічного спаду не матимуть можливості знайти нові робочі місця.
Більше того, ці витрати жодним чином не компенсують і не покриють наростаючий дефіцит ПФ у понад 100 млрд грн. Тобто, змін у першу чергу потребує суть, а не форма (хоча, якщо її можна оптимізувати це, звісно, на користь). Зміна форми не впливає ні на розмір пенсій, ні на матеріальний стан тих, кого Фонд обслуговує, пенсіонерів, а відтак озвучені заходи інакше ніж улещуванням кредиторів назвати складно.
Тим не менше, впровадження накопичувальної пенсійної реформи необхідне і буде впроваджене, хочуть цього чи ні. Альтернативи світова практика не знає.
Насправді її давно б впровадили. Уявіть собі, яким ласим шматком для розпилу буде фонд обсягом десятки, а з часом сотні мільярдів гривень, які можна інвестувати (не завжди в якісний кредитний портфель, але з особистою вигодою). Такий шмат, а вірніше управління ним, поділити важко на рівні політичних лідерів, сфер впливу, кураторів. Звісно, відтермінування пов’язане в незначній мірі і з суспільними настроями, які погіршуються кожного місяця, пропорційно спаду купівельної спроможності та вартісної складової гривні.
Продовжимо. Крім цього Лагард зазначила, що необхідно продовжити приватизаційні процеси. Зрозуміло, що дотримання засад толерантності у висловлюваннях офіційної особи не дозволили їй зазначити, що приватизацію потрібно взагалі хоча б розпочати.
Жоден із об’єктів «великої приватизації» за 2 роки не реалізований, а оцінка ОПЗ, озвучена Білоусом цього тижня на рівні 1/3 від експертної вартості, тобто первинної, не витримує критики.
Офіційна особа, за пропозиціями якої (до речі заснованих на експертних оцінках) до бюджету закладено доходи від приватизації на рівні 17 млрд грн, сьогодні говорить легковажно, що бачить ціну активу на рівні 4 млрд грн. Тому, панове з Мінфіну, компенсатор у розмірі 13 млпд грн для бюджету шукайте самі.
Підприємство не працює, зупинило свою діяльність, перебуваючи в управлінні Фонду. Керівник Фонду з легкої руки робить знижку 60% від стартової ціни.
Нікому не здається, що ця людина не працює в інтересах України? Будучи інвестбанкіром він так само легковажно розпоряджався довіреними йому комерційними активами?
Виглядає так, наче для того, щоб деструктивний вплив цієї особи для України був зменшений, МВФ повинно про це прямо вимагати у Меморандумі. У чому сенс розширення списку об’єктів приватизації, якщо передаючи їх в управління Фонду державного майна, вартість цілісних майнових комплексів не збільшується, а зменшується? Не говорячи про те, що їх продаж не здійснюється, а якщо й здійснюється то за третину і без того мінімальної ціни, яка сформована як закономірний наслідок трьохрічної економічної кризи в країні. Недоторканість Голови фонду начебто посадою не передбачена, однак, мабуть дарована тими, за здоров’я яких він промовляє молитви перед сном.
Йдемо далі, — підвищення доходів. На цьому теж акцентувалась увага в спічі Лагард. Цього разу під одну дудку з нею декількома днями раніше співав Президент.
«Є тверда позиція про те, що незважаючи на важке становище, ми повинні забезпечити в 2017 році збереження і підвищення відповідного рівня соціальних стандартів», — сказав Порошенко. Президент заявив, що підвищення зарплат представників освіти та фінансування медичної реформи є пріоритетним завданням на наступний рік. «Дуже важливо, що підвищення зарплат працівників освіти, вчителів, медичних працівників є пріоритетом, який розділяє Президент і Уряд», — сказав Петро Порошенко. Він висловив сподівання, що такої позиції дотримується і парламентська більшість.
Президент говорить те, що хочуть чути люди. Обіцянка-цяцянка, «зарплати піднімемо» говориться на фоні того, що Міністерство фінансів верстає бюджет і говорить про скорочення видатків (номінальний ріст доходів на 17% є у більшій мірі інфляційним, хоч зростання ВВП і закладається на трьохвідсотковому рівні). От і дайте собі відповідь на питання, як сильно українцям підвищать реальний дохід (10% прибавки до МЗП якраз корелюється з очікуваними показниками інфляції, і не перевищують її). Чи відбудеться реальне підвищення в 2017 році? А головне за рахунок чого? Якщо Ви працюєте на приватне підприємство, яке не має ринку збуту для збільшення обсягу товарів чи послуг, які реалізує (що викликано саме відсутністю попиту, який у свою чергу є наслідком не того, що товар чи послуга не потрібні, а того, що на них банально у споживачів не вистачає коштів)
Звісно є ще сподівання на спільний законопроект Реви та Данилюка у сфері оплати праці, яким планується розірвати взаємозв’язок тарифної сітки, мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму. Однак він, скоріш за все, стосується особливостей оподаткування доходів, за яких роботодавцеві буде вигідніше платити Вам офіційно ту ж суму, що раніше сплачувалася готівкою, і сплачувати ту ж саму ставку податку.
При цьому, статистично здаватиметься, що рівень середньої зарплатні та доходів громадян в Україні зріс, про це можна буде говорити фахівцям МВФ, про це можна буде заявляти на телеефірах. Але реального росту витратних можливостей не очікуйте. Ні сьогодні, ні завтра, більше того, зважаючи на прогнози зростання ВВП, і не у найближчих декілька років.
У цьому контексті, якщо ми вже заговорили про оплату праці бюджетників, проговоримо про предметну тему, а не оглядову.
Пригадаймо разом, скільки працівників органів виконавчої влади, яких сміливо суспільство відносило до категорії реформаторів, подало у відставку, в тому числі, мотивуючи це низьким рівнем оплати праці в органах державної влади.
Ще Уряд Яценюка обіцяв вирішити питання зі створенням спеціального механізму для оплати праці держчиновників найвищого рангу та рядових працівників міністерств та відомств, оскільки усім було зрозуміло, що подолання корупції із зарплатою в 200—300$, є взаємовиключними явищами.
Теж саме розуміли і західні партнери. Вони були готові надавати фінансову винагороду. Процес гальмувався з нашої сторони, при чому гальмувався, як можемо говорити сьогодні, більш ніж два з половиною роки. Чому виникає необхідність у вирішенні цього питання?
Відповідь банальна та проста: бюджет не може профінансувати зарплатню на достаньому рівні, в ньому просто немає на це коштів у межах зарплатного фонду. Якщо для якісних кадрів, які розуміють та знають свою ринкову вартість держава коштів не знаходить, вони певний час працюють на підшкірному, потім чесно зізнаються, що одним лише патріотизмом ситий не будеш, і з чистою совістю повертаються в корпоративний сектор. Або ж інший варіант — стають, так само як і їх «попередники», заручниками спокуси поєднати традиційні для України поняття влада та її використання для особистого незаконного збагачення. Не говорячи про те, що не підвищувати — це свідомо погоджуватись на низький рівень віддачі працівників, постійний, високий корупційний ризик. Адже які зарплати — така й праця.
Не так давно Кабінет Міністрів України оприлюднив для обговорення документ, який, начебто, покликаний зазначену прогалину заповнити.
Мова йде про проект постанови про затвердження Порядку використання коштів, що надійшли до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ, на оплату праці державних службовців.
Органам державної влади, іншим державним органам, які реалізують проекти в рамках програм допомоги та отримують відповідно до міжнародних договорів України кошти на оплату праці повинні будуть подавати щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним кварталом, звіти про обсяги отриманих коштів на оплату праці та здійснених додаткових стимулюючих виплат у розрізі бюджетних програм та посад державної служби до Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів.
В першу чергу ці кошти повинні бути надані безоплатно та безповоротно, в рамках певної програми міжнародної співпраці та повинні включатись до спеціального фонду бюджету.
Акцент робиться на тому, що ці кошти є цільовими, тобто в міжнародних угодах, на підставі яких їх надано повинно бути чітко зазначено що вони повинні бути спрямованими на оплату праці державних службовців.
Зазначена надбавка в структурі оплати праці стосуватиметься лише державних службовців, які включені до складу команди фахівців з питань реформ (далі – надбавка за виконання особливо важливої роботи).
Її розмір залежатиме від обсягу фактичних надходжень до спеціального фонду, а мета – реалізація реформування державного управління.
Поряд з цим важливо розуміти, що цей порядок не вирішує загалом питання низьких заробітних плат та боротьби з корупцією чи зменшення корупційних ризиків у цілому у відомствах, оскільки стосується лише обраних.
Тим самим створюється надзвичайний попит на окремі категорії працівників, які відповідно до покладених функціональних обов’язків належатимуть до обраних в тих чи інших структурних підрозділах, і в той же час жодним чином не стимулює нічим не гірших працівників в інших підрозділах.
Не таким вбачалось вирішення питання низького рівня оплати праці державних службовців, явно не за принципом вибірковості.
Більше того, проект пропонує таку конструкцію. Посади фахівців із питань реформ у рамках організаційних структур державних органів та їх кількість (залежно від цілей, завдань і функцій команд фахівців із питань реформ, а також штатної чисельності державних органів) визначаються Кабінетом Міністрів України. (У цьому контексті необхідно розуміти, що це визначення відбуватиметься за пропозиціями міністерств, у межах певної кількості осіб, відповідно можуть мати місце випадки, коли до зазначеного переліку посад потраплятиме виключно найближче оточення того чи іншого міністра, не завжди таке, яке потребує додаткової матеріальної стимуляції.)
Також варто зазначити, що формально виплата такої допомоги не є автоматичною, тобто просто за перебування на посаді, в ідеалі, ти кошти не отримуватимеш. Тому передбачається, що надбавка здійснюватиметься відповідно до затверджених державним органом положення та індикаторів виконання кількісні та/або якісні критерії досягнення результативності.
Втім на сьогодні виникає питання, яким чином та хто визначатиме досягнутого кількісно-якісного показника відповідним відомством чи ні? Яка амплітуда проведення відповідних оцінок? Якщо результату досягнуто не в повній мірі, то наскільки пропорційно зменшиться рівень і обсяг виділених доплат? Ці всі питання, судячи з цього, повинні бути врегульовані в положенні, однак це положення затверджує державний орган, виходячи з положень проекту. Про який орган йде мова? Той, працівникам якого встановлюються надбавки? Тобто, вони самі себе оцінюватимуть? Нонсенс. Загальні положення, принципи пропорційності винагороди, критеріїв, періодичності оцінювання, повинні бути затверджені постановою Кабміну, і це безумовно. Далі на підставі загального документа можуть розроблятися відомчі, але не інакше. Відсутність таких положень у документі, який ми зараз аналізуємо, свідчить виключно про те, що як на практиці повинен функціонувати механізм преміювання, розробники не знають. Більше того, віра в те, що зазначений фонд швидко наповнюватиметься, в них відсутня. Усе більше схоже просто на необхідність поставити галочку напроти планового заходу з нормотворення на 2016 рік.
Щодо самого розміру надбавки, проект передбачає тільки граничну верхню межу в 60 тис. грн. При цьому не уточнює, чи стосується ця сума усього підрозділу, чи конкретної структурної одиниці-працівника. У той же час усе говорить про те, що ця сума визначається з урахуванням виконання індикаторів, і ось, виходячи з цього маємо, що оцінка того чи іншого підрозділу або працівника має відбуватися щомісячно, а наскільки реалістичними є перетворення у сфері державного управління в Україні, які можна реалізувати протягом місяця, щоб досягти зростання коефіцієнту, при тому, що ми вже третій рік реформуємо «темпами черепахи» державне управління.
Тепер тонкощі, кошти, що надійшли в рамках програм міжнародної фінансової допомоги відповідно до положень міжнародних договорів України, зараховуються до спеціального фонду державного бюджету на окремі валютні рахунки, відкриті на ім’я Казначейства в АТ «Укрексімбанк» (далі – бюджетні кошти).
Фактичним розпорядником коштів буде Мінфін, операції з продажу валюти можуть мати місце тільки за його письмовим дорученням.
Кошти в національній валюті, отримані від продажу іноземної валюти, перераховуються на рахунок, відкритий у Казначействі на ім’я державного органу, для зарахування відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету та їх обліку.
Розподіл бюджетних коштів на оплату праці здійснюватиметься Урядом України з урахуванням пропозицій державних органів за поданням Мінфіну шляхом передачі їм бюджетних призначень за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Пропозиції державних органів, потім подання Мінфіну, потім погодження з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, потім рішення Кабміну, процедура при якій причетні всі, але наскільки вона буде життєздатною в умовах необхідності оцінювання результатів досягнення критеріїв щомісячно? Таке рішення прийматиметься також щомісячно, що здається вкрай складним із точки зору строків.
Проте на завершення повернімося знову до МВФ. Сума отриманого траншу особливого значення не має, тим паче вона така мізерна. Питання в іншому, і, хоча геополітики, зазвичай, намагаюсь не торкатися, все ж у цьому особливому тижневику не можу обійти її увагою.
Рішення – це прояв підтримки (хоча це швидше не підтримка, а блюзнірство), який свідчить про те, що Україна – ще не відіграна карта на світовій мапі подій.
Розподіл голосів у структурі Ради директорів МВФ здійснюється за квотним принципом, пропорційним частці участі тієї чи іншої країни у формуванні статутного капіталу, тобто фінансового ресурсу, яким розпоряджається організація. На сьогодні лідерство в цьому показнику займають США, а Німеччина, Франція та інші країни, які на сьогодні толерантно вимушені на словах висловлювати Україні свою підтримку, мають дещо менші частки, втім перебувають у межах першої п’ятірки-десятки країн учасниць. Тому голосування РФ як учасника фонду протягом декількох років поспіль проти виділення Україні фінансування не має вирішальної ролі, оскільки частина участі цієї країни незначна, а рішення потребує більшості голосів, яка досягається базовим голосуванням країн, які називались вище, плюс їх сателітами.
Так ось, рішення прийняте, підтримка є, але ж яка їх ціна? Тобто, на які поступки повинна піти Україна в ключових, принципових питаннях?
І повірте, мова на сьогодні не про реформи в економіці, зовсім не про них. Наша економіка ці країни турбує мало, роль України як країни з дешевою трудовою силою, архаїчним виробництвом, але хорошою ресурсною базою їх влаштовує. Більше того, населення в 40 млн осіб є ринком збуту високоліквідних товарів, які всередині країни не виробляються, а отже, сенсу інвестувати чи торпедувати нарощення в Україні власної промислової потужності просто немає з точки зору економічної доцільності, навіщо втрачати додатковий дохід власних підприємців? Між іншим це не є припущенням, це факт, на користь якого свідчать дані Держстату, відповідно до яких негативне сальдо торгового балансу за літні місяці становить вже 900 млн доларів, а не 600, як наприкінці весни, тобто те, що ми вимушені імпортувати, попри падіння попиту і коштує більше і головне, у нас відсутні компенсатори цих товарів. І це статистика, без осінніх місяців, коли енергетичний імпорт, збільшить вартісну різницю імпорту та експорту до близько 1,5 млрд доларів. Звісно, цей показник можна перекривати інвестиціями, фінансовими операціями, вартісною оцінкою послуг, які надаються на експорт, але поки в нас це не вдається зробити через неправильно-орієнтовану економіку та постійні перетворення, які не дають можливості стабільного прогнозованого розвитку бізнесу. А за таких умов, коли в країні постійно, або ж тривалий час спостерігається дефіцит платіжного балансу, вона завжди залежатиме від зовнішніх запозичень, а це у свою чергу дозволяє фінансовим інституціям, за дешево тримати на поводку та підтримувати мінімальні ознаки життя такого хворобливого пацієнта, власне тому і суми траншів такі, що соромно сусідам зізнатись.
Однак, повернімось до того, якими можна назвати істинні поступки та гарантії, які заради грошей виконає Україна. Вбачається, що ними, серед іншого, є забезпечення прийняття потрібних рішень на рівні парламенту в частині військового конфлікту на Донбасі.
Цитую:
Глава МЗС Франції Жан-Марк Еро на прес-конференції в Києві зазначив: «…зараз ми закладаємо фундамент. Йдеться про припинення вогню, звичайно, про відведення військ в трьох пілотних зонах, які я згадував, говорячи про наступний тиждень. До цього також додається законопроект про місцеві вибори на Донбасі, а також про спецстатус», – сказав Еро.
«А на наступному етапі цього безперервного процесу - це затвердження Радою згаданих мною закону про вибори і спецстатус (Донбасу), а також відбувається розширення пілотних зон, відведення і збереження під контролем важкого озброєння, здійснюються кроки щодо забезпечення доступу спостерігачів до територій Донбасу, відбувається створення просунутих баз ОБСЄ. Це такий, можна сказати, другий етап».
«Третім етапом буде затвердження Верховною Радою дати проведення виборів, завершення конституційної реформи, ухвалення законів про амністію, одночасно і паралельно розведення військ по всій лінії фронту, створення нових пропускних пунктів, звільнення заручників, закінчення виведення військ і повний доступ до кордону», – сказав Еро.
Алгоритм, який описав Еро, при всій повазі, це те, чого в більшій мірі домагаються представники РФ, ДНР, ЛНР, хоча б з тієї простої причини, що амністія, зміни до конституції та вибори, тобто фактично повне виконання Україною умов агресорів, передують моменту виведення військ з території, не говорячи про те, що озброєння буде виводитись і зберігатись у якихось умовних зонах.
Особливо символічно виглядає той факт, що представники МЗС цих країн, перебували в Києві в переддень засідання Ради директорів МВФ, цілком вірогідно, що на рівні домовленостей з Гарантом, вони отримали від нього відповідні запевнення та погодили етапи проміжних дій по «урегулюванню» конфлікту. Важко вкласти в голові, яким чином Президент донесе соціуму важливість та безальтернативність такої послідовності кроків, не скаже ж, що інакше грошей не буде? А далі, потрібно зібрати голоси під куполом, де, за відсутності інших факторів, парламентарі, не на рівні ідейності (її у них ніколи не було, навіть у комуністів), а на рівні ризику для власних рейтингів, говорячи м’яко, в чергу на голосування не вишикуються. Ось тут у Гаранта є тільки один варіант поведінки, загалом як і з усіх ситуацій в його чи нашому житті. Якщо потрібно питання вирішити, а домовитись не вдається, потрібно примусити, або «зробити пропозицію, від якої складно відмовитись». Події, які відбулись в Харкові в четвер, націлені на дві партійні сили одна, — Відродження, оскільки всі чудово розуміють, що Перша столиця це вотчина цієї сили та Опозиційний блок. Можливо ці речі пов’язані, а можливо і ні, час покаже, втім важко зрозуміти, інакше навіщо витягувати із під сукна провадження, яким без малого декілька років, активізовувати по ним слідство інтенсифіковувати його, маючи купу незавершених значно свіжіших розслідувань. За таких умов, якщо насправді все немає прихованих умислів, Луценку, як послідовному політику, ой, перепрошую, прокурору, варто активізовувати і слідство щодо Черновецького та його команди, він же ж говорить про аналогічний механізм вчинення злочину? Втім, ці люди в парламенті і працюють на гаранта, тому свою індульгенцію, можливо, вже отримали.
Загалом, якщо алгоритм, який запропонував глава МЗС Франції, дозволить у короткостроковій перспективі припинити кровопролиття, він має право на життя, шкоді тільки, що ми всі заручники умовностей, а господарі у власній країні.
Дорогі друзі, колеги, читачі цей тижневик особливий. Можливо справа у символічності цифр, однак особливий він для мене, в першу чергу, у зв’язку з тим, що є фінальним.
Зазначену рубрику було започатковано близько 2-х років тому. Велась вона кожного тижня з нетривалими паузами на відпустку.
Зважаючи на те, що мої трудові відносини з ГО «Публічний аудит», в рамках яких було розпочато цю серію публікацій, припиняються, вважаю некоректним, по відношенню до організації, продовжувати використовувати цю колонку, її назву, формат та публікувати під власним іменем.