Чинна редакція Постанови встановлює такі ліміти для готівкових розрахунків:
10 000 гривень – підприємствами (підприємцями) між собою протягом одного дня;
150 000 гривень – між фізичними особами з підприємствами (підприємцями) протягом одного дня за товари (роботи, послуги);
150 000 гривень – між фізичними особами за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню.
Проектом пропонується зменшити максимальну суму готівкових розрахунків утричі. Тобто, до рівня 50 000 гривень – між фізичними особами з підприємствами (підприємцями) протягом одного дня за товари (роботи, послуги); 50 000 гривень – між фізичними особами за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню.
В обґрунтуванні проекту НБУ зазначає про такі очікувані результати: «… заходи, що спрямовані на обмеження готівкових розрахунків, спричинять поступову легалізацію доходів і, відповідно, сприятимуть зменшенню тіньової економіки».
Поряд з цим НБУ не наважився розрахувати очікувані монетарні вигоди такого нововведення, зазначивши: «Розміри кожної вигоди і витрати не можуть мати монетизовану або числову форму вираження, оскільки не підлягають обчисленню з використанням статистичних даних, даних наукових досліджень та соціологічних опитувань».
У світлі очікуваних змін варто зазначити, що громадське обговорення є не більш ніж формальністю, яка на кінцеве прийняття Постанови зі змінами не вплине.
Відповідні заходи передбачені Комплексною програмою розвитку фінансового сектору України до 2020, схваленою Національною радою реформ 15 травня 2015 року, а також програмою співпраці з МВФ, яка станом на сьогодні є дороговказом та маршрутом для України, і відхилення від цієї програми призведе до перегляду умов фінансування, а на це ні НБУ, ні Міністерство фінансів України не наважаться.
Однією з основних тенденцій, якими пронизана програма, є максимальний розвиток в Україні систем безготівкових розрахунків, які в 2020 році повинні зумовити скорочення обсягу готівки в обігу з теперішніх 18% (відносно ВВП) до 12%. Рівень безготівкових платежів у локальній платіжній системі, який зараз становить 1,2%, повинен підвищитися як мінімум до 30%.
Так, до кінця 2016 року Національний банк України має розробити та втілити в життя концепцію політики готівкового обігу, спрямовану на ефективне, безперебійне та безпечне проведення операцій із готівкою, а також на поступове зниження долі готівкового обігу на користь безготівкового шляхом забезпечення доступу до ринку міжнародних систем інтернет-розрахунків, а також створення умов щодо збільшення безготівкових розрахунків через впровадження інноваційних платіжних продуктів та розвитку електронних платежів. Перші кроки на шляху до цього відбуваються вже сьогодні.
У цілому розвиток безготівкової системи розрахунків більше потрібен органам державної фіскальної служби, які за умови запровадження декларування видатків громадян зможуть співставляти реальні видатки з доходами.
За рахунок збільшення обсягу безготівкових платежів інформація про особу, якою володітимуть органи державної влади, буде більш повною. Фактично, це крок на шляху до боротьби з заробітними платами в конвертах, спрямований на наповнення бюджету за рахунок подохідного податку.
Ці заходи разом із раніше анонсованою нульовою декларацією громадянина фактично переведуть фінанси кожної сім’ї з особистої справи в публічну.
Загалом цього не приховують і в Національному банку – цитату з обґрунтування наведено вище.
«Публічний аудит» у цьому аналізі зупиниться на тих наслідках зменшення граничного розміру сум розрахунків у готівці, стосовно яких НБУ вирішив не будувати прогнози, – йдеться про очікуваний дохід від запровадження та ймовірні бенефіціари.
Отже, для початку розберемось з тим, відносно чого визначається рівень розрахунків у готівці.
Національний банк у графічних матеріалах використовує два поняття ВВП та М0.
М0 є грошовим агрегатом.
Загалом грошовими агрегатами є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, нефінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства.
Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати М0, М1, М2 та М3. Грошовий агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями. Грошовий агрегат М1 – грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті. Грошовий агрегат М2 – грошовий агрегат М1 і переказні депозити в іноземній валюті та інші депозити. Грошовий агрегат М3 (грошова маса) – грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.
Таким чином, станом на кінець 2014 року агрегат М0, тобто готівка в обігу 282, 95 млрд грн.
Розрахунок співвідношення М0 здійснюється щодо номінального ВВП, який становив за результатами 2014 року 1 566,728 млрд грн.
Умовно розрахуємо рівень номінального ВВП в Україні на 2020 рік (за основу взято прогнози зростання відповідно до програми ВВП, при цьому ми усвідомлюємо, що прогнозні показники будуть коригуватися, більше того, інфляційні очікування та рівень спаду реального ВВП уже фактично переглянуті, але оновлену програму ще не прийнято, тому для загального розуміння виконаємо розрахунок):
Номінальний ВВП на 2020 рік =
(1 566, 728 млрд грн (2014 рік) х 1,205 (коефіцієнт з урахуванням росту в 2015 році) х (1,128 (2016 рік) х (1,129 (2017 рік) х (1,115 (2018 рік) х (1,103 (2019 рік) х (1,103 (2020 рік)
=
Номінальний ВВП 2015 рік= 1 875,857 млрд грн
2016. рік = 2 115,966 млрд грн
2017. рік = 2 388,925 млрд грн
2018. рік = 2 663,652 млрд грн
2019. рік = 2 938,008 млрд грн
2020. рік = 3 240,623 млрд грн
За умови збереження відсоткового співвідношення М0 до ВВП на рівні 18,1% (як у 2014 році), у 2020 році обсяг готівки в обігу мав становити 586,552 млрд грн, тобто удвічі більше, ніж у минулому році.
Очікуваний показник обсягу готівки в обігу за прогнозами Національного банку України повинен в 2020 році становити не більше 12%, в абсолютних цифрах – це 388,874 млрд грн
Таким чином, обсяг коштів, які додатково будуть обслуговуватися фінансовими установами банків, на 2020 рік становитиме щонайменше:
586,552 – 388,874 = 197,678 млрд грн.
Тепер розрахуємо, звісно доволі умовно, ймовірний додатковий дохід фінансових установ від таких заходів.
Для цього використаємо виключно один із видів доходів банку, не пов’язаний із отриманням відсоткових доходів, а саме дохід від комісійних операцій.
Глосарій на офіційному сайті Національного банку дає таке їх визначення:
комісійні операції (commission business) – посередницькі операції, не пов’язані з наданням кредитів чи залученням коштів, які банки виконують за дорученням клієнтів відповідно до укладених договорів комісії за певну плату – комісійну винагороду.
При виконанні К.о. формально банк (комісіонер) стає агентом клієнта (комітентом). До К.о. належать обслуговування рахунків, здійснення переказів, приймання платежів, конвертація іноземної валюти, купівля-продаж цінних паперів, операції з готівкою тощо.
За виконання К.о. банки встановлюють комісійну винагороду, яка є платою, що стягується банком з клієнта за виконання певних банківських операцій за дорученням клієнта. Комісійна винагорода є одним із видів непроцентних доходів банків. Розмір і порядок стягнення комісійної винагороди банки встановлюють самостійно з урахуванням чинного законодавства на основі тарифів, затверджених рішенням правління банку, та відповідно до укладених із клієнтами договорів.
Відповідно до звіту про фінансові результати банківських установ України за 2014 рік усі установи країни отримали за рахунок комісійних операцій річний дохід у розмірі 26 038 755 000 грн.
За курсом гривні до долара на кінець року, 15,76 це понад 1,6 млрд доларів США.
Таким чином, зважаючи на виведені вище пропорції, тільки за рахунок комісійних винагород із обслуговування потреб клієнтів за касовими операціями виручка фінансових установ України на 2020 рік, ймовірно, збільшиться удвічі.
Заходи, які вживаються НБУ, крім користі для здоров’я економіки країни, оприлюднення та обліку родинних фінансів українців, створюють і додатковий ринок вартістю в понад 1,5 млрд доларів США.
Далі, враховуючи настрої українців, а також об’єктивні статистичні дані Національного банку України, «Публічний аудит» спробує спрогнозувати, між якими гравцями ринку фінансових послуг зазначені кошти швидше за все будуть розподілені.
Рівень довіри до банківських установ, м’яко кажучи, похитнувся, а якщо говорити відверто, то банки втратили реноме партнера та гаранта надійності збережень.
За цих умов основними гравцями насамперед стануть ті банки, які мають розвинуту мережу, які спрямовані на роботу з населенням, надають розширені сервіси, витримали всі етапи чистки.
Крім цього, на його користь свідчать й інші фактори. Наведемо цитату з інтерв’ю Андрій Кияка, заступника директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів:
«Звісно, банки хочуть виплачувати відшкодування. Це репутаційний фактор − бути партнером Фонду. Також шляхом переговорів із клієнтами банки залишають частину коштів у себе. Були випадки, коли установи залишали до 50% − це досить серйозний ресурс, і він свідчить про якість роботи банку. Під цю програму деякі банки навіть запускають колл-центри, допомагаючи нам − і без їхньої допомоги ми б не змогли дати раду сьогоднішньому потоку компенсацій.
При цьому нагадаємо, що найбільші виплати станом на сьогодні здійснюються за зобов’язаннями Дельта банку, а це 13,1 млрд грн, які проводяться через АТ «Ощадбанк», АБ «Укргазбанк», АТ «Укрексімбанк» та ПАТ «КБ «Приватбанк». Тобто, 3 державних банки та банк, що належить групі компаній Приват».
Зважаючи на те, що зарплатні проекти бюджетних організацій у позаконкурентний спосіб примусово переводяться в державні банки, безсумнівно, що до 2020 року, за умови покращення рівня обслуговування та надання більш якісних сервісів, основну частину додаткового доходу від розвитку безготівкових розрахунків отримають саме ці установи.
Крім цього, не слід забувати і про потенційну індексацію доходів (в тому числі пенсій), підвищення комунальних тарифів, які також збільшать операційний дохід, оскільки ці платежі здійснюються через відділення державних банків за сталою звичкою.
Іншою групою банків, якій потенційно візьмуть участь у розподілі цього додаткового доходу, а також у набутті у володіння активу, є банки з іноземним капіталом у статутному фонді, оскільки їх материнські компанії дбають про власну репутацію, а банкрутство філій в Україні нанесе шкоди іміджу та діловій репутації: Райффайзен Банк Аваль, Укрсоцбанк, УкрСиббанк, ОТП Банк, Креді Агріколь банк, Кредoбанк тощо.
Серед банківських установ, які не мають у статутному капіталі часток іноземних мережевих банків, зі 100 % національного капіталу, населення, на наш погляд, звертатиме увагу в першу чергу на ті фінустанови, яким вдалося зберегти та збільшити власний капітал, примножити активи. Крім цього, не менш важливим буде прізвище особи, з якою цю фінустанову пов’язують, а також яку посаду вона обіймає в системі органів державної влади.
Так, за фінансовими підсумками 2014 року, до банків, які продемонстрували найбільш стрімкий ріст активів, можна віднести банк «Михайлівський», банк «Альянс» і «Розрахунковий центр», «Міжнародний інвестиційний банк», який належить президенту Петру Порошенку, «Банк Авангард», що належить групі ICU, колишнім акціонером якої була діюча голова НБУ Валерія Гонтарева.
Таким чином, прийняття зазначеного вище проекту постанови, спільно з іншими заходами, які протягом 2015–2020 років будуть ініційовані та вжиті Національним банком, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, не тільки має на меті тотальний контроль за фінансами громадян задля наповнення державного бюджету, обліку доходів та витрат, але й створить багатомільярдний «куш» додаткових доходів для банківських установ.