Кабінет Міністрів України
Міністерство енергетики та вугільної промисловості
Міністерство економічного розвитку та торгівлі
«Приватизаційні тренди»
Результати приватизації державний бюджет ще не відчув, але рівень інформаційного перенасичення соціуму процесом та брудом, який ллють одне на одного представники різних політичних сил, створює уявлення, що лобіюють вони аж ніяк не інтереси України.
Так, 8 липня прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк звернувся до Міністра енергетики та вугільної промисловості Володимира Демчишина з вимогою невідкладної передачі пакета акцій «Центренерго» до Фонду державного майна України. Це звернення, як зазвичай, супроводжувалось жаргонізмами та пронародним популізмом, властивим прем’єру: «Думаю, що це технічні перепони, які зумисне ставляться з тією метою, щоб не приватизовувати компанію “Центренерго”». Він зазначив, що пов’язує зволікання у питанні приватизації компанії тільки з одним – «відкати на придбанні вугілля».
«Прийняття рішення про прозору і публічну приватизацію об'єктів – це реформа і імідж України. Наполягаю на тому, що прозора, публічна, конкурентна приватизація, де залучаються не українські олігархи через змову з Урядом, Фондом держмайна і владою, – а де залучаються реальні інвестори …».
Глава Уряду підкреслив, що приватизація Одеського припортового заводу, компанії «Центренерго» та інших енергетичних компаній має бути проведена в найбільш прозорий спосіб – «за принципом, хто дав найвищу ціну»: «Ми повинні знати, що це не якась компанія, за якою стоїть український олігарх, а дійсно іноземний інвестор».
У свою чергу міністр енергетики заявив: «Хай Фонд держмайна проводить підготовку… Вони вірять в те, що є реальний покупець? Хай вони його запропонують. Я боюсь передати акції їм, а вони покупця не знайдуть. Потім вони будуть управляти цим підприємством в опалювальний сезон в наступному році, вони будуть формувати керівництво.
Якщо буде зрозуміло, що є відповідальний іноземний покупець, готовий забезпечити станції вугіллям, купити вугілля державних шахт – хто буде проти? Лише за», – зазначив він.
Міністр Абромавічус стосовно цього питання зазначив, що об'єкт необхідно продати, попри опір Міністерства вугільної промисловості і енергетики.
«Всі компанії, які виставлятимуть на приватизацію, у всіх них є сильний вплив на ту або іншу галузь. Не треба чекати антимонопольного розслідування, воно може зайняти місяці, якщо не роки. Наша пропозиція – обов'язково поставити дві компанії на приватизацію: Центренерго і Одеський припортовий завод, щоб показати суспільству, що приватизація в нашій країні робиться по-новому».
Пропрем’єрський блок Уряду поспішає з приватизацією, ігноруючи при цьому чинне законодавство.
Враховуючи інвестиційні ризики бізнесу, – з чого, власне, й починався огляд, – складно прогнозувати успішну приватизацію, не маючи попередньої домовленості з кимось із конкретних покупців. Більше того, цього б не було, якби очільник Уряду був упевнений, що в нього після осінньої виборчої кампанії залишаться важелі впливу на Міністерство енергетики. Натомість, якщо профільне міністерство передасть пакет акцій Фонду держмайна, який очолює креатура Яценюка, останній, ймовірно, зможе дотримати своїх зобов’язань перед потенційним інвестором.
Якщо говорити про прозору приватизацію за принципом «купить той, хто запропонує кращу ціну», тоді незрозуміло, з яких причин позбавляються участі вітчизняні бізнесмени? Такі заяви заздалегідь створюють умови для оскарження результатів приватизації в судових інстанціях, оскільки це прямі дискримінаційні дії, які обмежують конкуренцію.
P.S. Одну важливу річ все-таки Арсеній Яценюк цього тижня озвучив, (адресував це, щоправда, Демчишину, але, якщо така думка в його голові закрадається, це добре): «Завжди за всі справи наступає відповідальність. Я ще не бачив жодного прем'єра, президента, жодного міністра, який би просидів у своєму кріслі вічно. Можу вас точно запевнити, що ми ці крісла лишимо. А потім будуть задавати питання. І я дуже хочу, щоб у нас на кожне питання була відповідь».
Без коментарів…
У продовження теми інвестиційної привабливості:
зі слів очільника Уряду, за рік дотації на НАК «Нафтогаз України» скорочені більш ніж у п’ять разів: «Якщо в 2014 році ми повинні були дати туди 10 мільярдів доларів, щоб погасити не наші борги, то в цьому році ми розраховуємо на суму максимум два мільярди американських доларів».
Досі залишається відкритим питання щодо закачування газу в ПГС для потреб осінньо-зимового опалювального періоду в силу відсутності в НАК «Нафтогаз України» коштів для закупівлі.
У минулому тижневому огляді «Публічний аудит» зауважував, що європейські партнери для надання кредитної лінії затребували в компанії детальний план видобутку, розподілу та використання природного газу. Судячи з усього, в цьому питанні в монополіста виникли труднощі.
Для вирішення проблеми фінансування, постановою Кабінету Міністрів України №459 від 24.06.15 створено в 2015 році стабілізаційний (резервний) енергетичний фонд у розмірі $ 1 млрд.
Формування стабілізаційного (резервного) енергетичного фонду здійснюється ПАТ «Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”» відповідно до договорів, укладених із зовнішніми кредиторами, під державні гарантії, надані на підставі окремих рішень Кабінету Міністрів України.
Природний газ, придбаний за рахунок коштів стабілізаційного (резервного) енергетичного фонду, зберігається в підземних сховищах ПАТ «Укртрансгаз» і використовується ПАТ НАК «Нафтогаз України» на підставі окремих рішень Кабінету Міністрів України.
Тобто, мова йде про цільові міжнародні запозичення під гарантії Уряду, а не про запозичення компанії як самостійного суб’єкта, про що йшлося раніше. Таким чином, риторика Яценюка щодо значного скорочення дотування НАК «Нафтогаз України» у цьому році не зовсім відверта.
Більше того, розрахунок дотацій є умовним, оскільки залишається непрогнозованою ситуація з рівнем платежів населення за природний газ та теплогенеруючих підприємств – через квітневе підвищення тарифів.
Тези виступів політиків про те, що ті, хто не можуть платити, отримуватимуть субсидії вже зараз, також виглядають доволі сумнівними.
Річ у тім, що бюджетні витрати на субсидії планувалось покривати за рахунок ренти, платниками якої є добувні підприємства.
За підсумками перших шести місяців 2015 року українські газовидобувні компанії видобули на 198 млн кубометрів газу менше, ніж у першому півріччі 2014 року.
Основна частина падіння припала на державні компанії «Укргазвидобування», «Укрнафту», які видобули загалом на 345 млн кубометрів менше, ніж рік тому.
Крім того, починаючи з цього року більшість «приватників» припинила нарощувати обсяги виробництва.
Основна причина – високі ставки на користування надрами.
Значна частина великих приватних газовидобувників торік заявила про припинення інвестицій, а британська JKX Oil & Gas plc і зовсім подала на Україну позов на $ 180 млн у Стокгольмський арбітраж у зв'язку з неодноразовим підвищенням рентних платежів.
Зараз в Україні близько 45 працюючих приватних газовидобувників. І тільки 10 з них за підсумками шести місяців цього року збільшили видобуток газу.
Міністр енергетики в одному з недавніх інтерв’ю зазначив: «Було багато зустрічей і все-таки прийнято рішення про те, що рентна плата зменшуватиметься. Мова йде про зменшення ренти з 55 до 35% для свердловин глибиною до 5000 м і з 28 до 14% для свердловин глибиною понад 5000 м». За словами одного з учасників наради представників газодобувних компаній із Міністром, проти зниження ставок на надрокористування виступає Мінфін: «У них зараз касовий розрив».
Таким чином, Міністерство фінансів та Кабінет Міністрів стоять перед нелегким вибором:
— зберегти ставку ренти, наслідком чого буде скорочення видобутку природного газу – за рахунок цього скорочення надходжень до бюджету, а в результаті – збільшення частки імпортного природного газу в структурі газового балансу (для промислових споживачів та населення), що в свою чергу негативно позначиться на платіжному балансі, створить додатковий тиск на курс гривні;
або
— знизити ставку ренти, наслідком чого стане збільшення інвестицій із подальшим зростанням обсягу видобутку природного газу, але поряд з цим і відсутність коштів для фінансування раніше анонсованої широкої програми субсидіювання.
Нагадаємо, що відповідно до проекту Енергетичної стратегії України на період до 2035 року видобуток газу матиме таку динаміку: 2020 рік – 22,9 млрд куб. м, 2025 рік – 27,5 млрд куб. м, 2030 рік – 33,8 млрд куб. м, 2035 рік – 42,1 млрд куб. м.
Задля досягнення цього результату необхідно створювати сприятливі умови для приватного видобування в Україні, зробити це при такій системі оподаткування загалом неможливо. З огляду на це, ставки ренти будуть неодмінно зменшені.
Ще одним аргументом на користь цього судження є те, що перший варіант негативно вплине на макроекономічні показники України, що неприпустимо в жорстких умовах існуючої програми співпраці з МВФ, тому ймовірність другого варіанта є більш вірогідною.
А тому осінній етап звернень громадян до центрів соціальної допомоги щодо призначення субсидій cупроводжуватиметься значно більшим відсотком відмов. Ймовірно, у цей період будуть розпочаті перевірки тих домогосподарств, яким субсидії призначено, на предмет достовірності наданих ними відомостей.
Кабінет Міністрів України
Міністерство енергетики та вугільної промисловості України
Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк звернувся до ФДМУ, аби спільно з Міненерговугілля провести інвентаризацію газорозподільчих мереж і закріпити право власності за державою.
За словами Глава Уряду, «група Янукович-Фірташ-Льовочкін не можуть безкоштовно користуватися газогонами, як вони користуються вже два десятки років. Це державні газогони, це державні мережі. Хто хоче користуватися, – приймемо рішення. Якщо є бажання користуватися, то у нас є бажання віддати, тільки на платній основі. Прийшов час платити країні», – сказав Глава Уряду.
Відповідно до норми Закону України «Про ринок природного газу», який набере чинності з 01.10.15, приватним операторам заборонено використовувати державні газорозподільчі мережі на підставі договорів господарського відання. Ці повноваження закріплені виключно за держмонополіями.
Тому облгазам доведеться укладати угоди оренди чи концесії на використання ГРМ.
Однак в Уряді, за даними деяких джерел, досі нема чіткого розуміння того, як це відбуватиметься. Незважаючи на те, що ГРМ належать державі, вся технічна документація з їх експлуатації перебуває в облгазах, і саме вони несуть відповідальність за безпеку їх експлуатації, проводять ремонт.
Усвідомлюючи те, що основні витрати на експлуатацію цих мереж лежать та лежатимуть на плечах облгазів і невідворотним буде процес модернізації існуючих мереж, НКРЕКП 1 липня знизила тариф на транспортування газу магістральними трубопроводами (отримувач ПАТ «Укртрансгаз») на 6,2 % – до 275,7 грн за тисячу кубів газу.
При цьому загальний тариф на транспортування газу для внутрішніх споживачів збільшився на 1,1% – до 663,5 грн за тисячу кубометрів – саме за рахунок збільшення тарифу на транспортування газу розподільчими мережами (ці кошти отримують облгази).
Таким чином, Яценюк, заявляючи, що він вживає всі заходи, аби українська труба не була «кормушкою» для представників бізнес-структур, продовжує виконувати притаманну йому популістичну функцію удаваного борця за справедливість.
Насправді ж на сьогодні цю систему змінити неможливо, оскільки саме облгази мають безпосередній зв’язок зі споживачами, саме вони підтримують допустимий технічний стан ГРМ та несуть відповідальність за це.
У НАК «Нафтогаз України», ПАТ «Укртрансгаз» просто відсутні кошти для виконання цих завдань, яких ледве вистачає для утримання в належному стані магістральних газопроводів, не говорячи вже про ГРМ.
Кабінет Міністрів України
Ініціатива створення вертикально інтегрованої об’єднаної нафтової компанії
Прем’єр виступив за створення єдиної вертикально інтегрованої об'єднаної нафтової компанії України, що включала б компанії «Укртранснафта», «Укрнафта» та «Укртатнафта».
Таке рішення також сприятиме енергонезалежності: «Ми зменшимо обсяги імпорту продукту, ми збільшимо українську економіку, тому що будемо переробляти власну нафту на своєму заводі, який частково належить державі. І це буде регулювати як ціну на нафтопродукти всередині країни, так і дасть можливість нам набагато легше проходити, наприклад, посівну».
Незрозуміло, чому актив на десятки мільярдів доларів не включено до переліку першочергових об’єктів приватизації. Проблема в тому, що держава цим активом de facto не управляє.
Взагалі ідея утопічна з таких причин:
В «Укрнафті» (видобуток нафти) державі в особі «Нафтогазу» належить 50% + 1 акція. Решту акцій контролює група «Приват».
В «Укртатнафті» (переробка нафти) частка «Нафтогазу» становить 43,05% акції.
Група «Приват» і Олександр Ярославський контролює 57% заводу.
«Укртранснафта» (транспортування нафти) на 100 % належить «Нафтогазу». Питання з «Укрнафтою» досі не вирішені – єдине, на що спромігся Уряд, це провести засідання наглядової ради компанії. Питання з загальними зборами, обранням нового складу правління, погашенням заборгованості за рентою та виплатою дивідендів досі відкриті (борг «Укрнафти» за ренту за видобування вуглеводнів становить близько 5,5 млрд грн, дивідендів – 1,8 млрд грн). ПАТ «Укртранснафта» – компанія, яка є монополістом з управління магістральними нафтопроводами України, здійснюючи транспортування нафти до нафтопереробних заводiв (НПЗ), а також транзитом через територію України.
Транспортування в напрямку НПЗ може здійснюватися до 5 НПЗ країни, а також нафтопереробних заводiв Словаччини, Угорщини та Чехiї.
Основним замовником послуг із транспортування нафти магiстральними нафтопроводами територiєю України є компанiя ОАО «АК «Транснефть» (Росiйська Федерацiя), яка замовляє послуги з транспортування нафти через територiю України для доставки нафти до нафтопереробних пiдприємств Словаччини, Угорщини, Чехiї.
Основним замовником послуг із транспортування нафти на внутрішньому ринку України є ПАТ «Укрнафта».
Виробництво нафтопродуктiв здiйснювалося за давальницькою схемою на потужностях Кременчуцького НПЗ переважно з сировини «PICKREIN LIMITED» та ПАТ «Укртатнафта».
Основним проблемним питанням, що негативно впливає на дiяльнiсть ПАТ «Укртранснафта», є вiдсутнiсть завантаження вiтчизняних нафтопереробних пiдприємств, що призводить до наявностi вiльних потужностей системи магiстральних нафтопроводiв, значна частина яких призначена саме для поставок нафти до НПЗ України.
Протягом 2013 року в напрямку НПЗ України системою магiстральних нафтопроводiв України було транспортовано 1, 98 млн т, що є абсолютно найнижчим показником та становить менше 10 % вiд показникiв 2003–2004 рр., коли на потужностях вiтчизняних НПЗ перероблялося бiльше 22 млн т сирої нафти.
Причинами зниження обсягiв поставок нафти на НПЗ України є чинники, пов’язанi з умовами роботи вiтчизняної нафтопереробної галузi, митним регулюванням iмпорту нафтопродуктiв в Україну та полiтикою сусiднiх країн щодо стимулювання переходу вiд експорту сировини до експорту готових нафтопродуктiв власного виробництва.
Про яку енергонезалежність можна говорити, якщо в часи до економічної кризи, військового конфлікту, нафтопроводи були порожні?
До чого тут посівна? Обсяг переробки національними НПЗ нафтопродуктів у дизель мінімальний, не говорячи про неспроможність його переробки за актуальними якісними характеристиками EURO-5. Основним видом пального, яке використовується в с/г, є саме дизпаливо.
Фактично всі НПЗ в Україні контролюються групою компаній Приват – так само, як і видобувна компанія ПАТ «Укрнафта».
Таким чином, заяву прем’єра можна розглядати як невдалий елемент тиску на дніпропетровських бізнесменів, оскільки він пропонує на державному рівні створити те, що на приватному рівні уже функціонує та приносить прибуток протягом тривалого періоду часу.
Більше того, незрозуміло, як ця концепція узгоджується зі зменшенням бюджетних витрат, оскільки безкоштовно пакети акцій, які перебувають у власності приватних структур, Уряд не отримає. Яким чином вони будуть оцінені навіть за фантастичного сценарію розвитку подій, коли приватні інвестори погодяться на продаж?
Резюме – озвучена ініціатива ні в цьому, ні в наступному, ні в найближчі 5 років не може бути реалізованою – в силу того, що Україні це не по кишені, і вже навіть не йдеться про незаконність вилучення частки інвестора. Крім цього, стан НПЗ, магістральних нафтопроводів потребує капітальних інвестицій для модернізації та забезпечення конкурентоздатності, а розпочавши такий процес, Уряд ризикує потонути в судових суперечках, які розтягнуться на роки.
Національний банк України
Цього тижня було прийнято рішення щодо проведення операцій з продажу державних цінних паперів з портфеля Національного банку України.
На жаль, формулювання повідомлення не дає можливості конкретно говорити про умови реалізації.
Так, Національний банк повідомляє: «Дохідність придбаних державних цінних паперів буде встановлюватися залежно від строку до погашення. Сьогодні вони пропонуються ринку на таких рівнях: 22% – за 6-місячними, 20% – за 1- річними, 17% – за 3- річними, 15% – за 5- річними та 12% – за 10- річними облігаціями».
Почнімо з того, що Комплексна програма розвитку фінансового сектору України до 2020 року передбачає формування та інтенсифікацію розвитку вторинного ринку обігу державних цінних паперів як елемента посилення ринкових засад функціонування грошово-кредитного ринку.
Тепер щодо умов випуску. Останні ОВДП у національній валюті, які випускалися та розміщувалися Міністерством фінансів України у 2015 році, мали ставку дохідності 16,7 % річних. За всіма попередніми купонний дохід був меншим.
Таким чином, якщо НБУ заявляє про дохідність шестимісячних ОВДП у розмірі 22 %, отже, реалізовує їх за ціною, меншою за номінальну, тобто з дисконтом.
Якщо розглядати такі дії як спосіб актуалізації державних цінних паперів та як приманку для розвитку вторинного ринку, то на ці витрати можна йти.
Водночас у цьому механізмі є й негативні наслідки, оскільки покупець таких ЦП може бути «своїм» і, заплативши 80–90 копійок із гривні, в короткий період часу отримає 20 % дохідності за рахунок бюджету. Можливо, НБУ чистить свої активи в очікуванні дефолту?
Труднощі в підготовці до опалювального сезону
Наслідки чвар між Прем’єром та Міністром енергетики можуть мати негативні наслідки для українців в опалювальний період 2015 –2016 року.
Так, цього тижня Кабінет Міністрів відмовився схвалити залучення «Енергоринком» 2 млрд грн кредитних коштів із метою подальшого розподілу між енергогенеруючими компаніями для формування запасів вугільної продукції на складах теплоелектростанцій.
Відповідно до відхиленого проекту, Міністерство енергетики та вугільної промисловості мало б звернутися до НКРЕКП для встановлення алгоритму розподілу цих коштів між компаніями в якості авансових платежів. Дивним є непослідовність у вирішенні питання щодо створення запасів енергетичного вугілля, оскільки в липні віце-прем'єр-міністр Валерій Вощевський заявляв, що Кабінет Міністрів має намір виділити 2 млрд грн для закупівлі вугілля, прем'єр-міністр Арсеній Яценюк підтримав ідею, але фактична її реалізація відстрочується.
Зволікання з вирішенням зазначеного питання зараз вплине в подальшому на витрати, оскільки вугілля як сезонний товар у міжопалювальний період коштує значно дешевше, ніж якщо його закуповувати та заготовлювати в період найбільшого попиту, не говорячи вже про ймовірну обмеженість пропозиції, а як наслідок, необхідність вирішення проблеми його дефіциту через імпорт. Непослідовність, неузгодженість дій відомств на рівні особистої неприязні двох можновладців призведуть до ефектів, які відчує виключно народ.
Коротко щодо цілей, які ставить перед собою Державна фіскальна служба України
Перший заступник Державної фіскальної служби України Сергій Білан в інтерв’ю заявив, що велике податкове навантаження в країні є однією з причин наявності зарплат «в конвертах».
За його словами, тіньові схеми виплати заробітної плати в країні існують, бо офіційне оподаткування бізнесу становить близько 40%, в той час як за конвертацію нині беруть 11% від суми.
Для того щоб змусити бізнес платити «по-білому», необхідно зробити роботу конвертаційних центрів максимально ризикованою і небезпечною.
«Якщо ставка за їхні послуги зросте хоча б до 25%, багато підприємців замисляться, чи варто їм влазити в такі дорогі тіньові схеми».
Якщо пригадати останні роки роботи конвертаційних центрів за часів попередників, то в якийсь момент вартість їх послуг доходила до 21–24 %. Схоже, історія повторюється. Однак, якщо упустити такі факти, то ДФС доцільніше було б не стільки вживати заходи до збільшення вартості послуг КЦ, як створити умови, за яких їй послуги будуть непотрібні, – шляхом спрощення податкового законодавства, зменшення кількості загальнообов’язкових платежів та приведення їх ставок до загального рівня, співрозмірного тому, що сьогодні підприємці сплачують тіньовому ринку (до 7–8 %, а не до 11 %).