Натомість крапку в цій історії ставити ще зарано. Справа в тому, що в 2007 році у вбивстві ветерана афганської війни Василя Кривозуба обвинувачувалися Сергій Демішкан та Сергій Левченко. Саме перший тоді зізнався в організації , участі у викраденні та жорстокому вбивстві свого ділового партнера. Саме Демішкан тоді показав місце, де знаходився труп Кривозуба. І все ніби нічого: справу розслідувано, докази незаперечні. Майже два роки справу слухали судді Київського апеляційного суду під головуванням Ірини Григор`євої та закінчилось в 2009 році звільненням Демішкана з під варти в залі суду в зв`язку з поганим станом здоров`я. Саме тоді справу направили на додаткове розслідування вже обласного УВС і саме тоді з Демішкана та Левченка зняли обвинувачення у вбивстві Василя Кривозуба, а всю вину на себе взяв Сашко Курдін із Стаханова.
Слідство вже не засмучували експертизи, відтворення обставин події, очні ставки та явки з повинною які підтверджували участь у вбивстві інших двох. Не засмутили неспростовні докази і суддю Баришівського суду Єременка, який в 2001 році без відома потерпілих «дав» Курдіну сім років, Левченку п’ять років, а Демішкана взагалі звільнив від відбування покарання з іспитовим строком на три роки. Але через значний суспільний резонанс Вищий спеціалізований суд тоді скасував вирок, а справу знову направив на новий розгляд до Баришівки.
Але тим часом вже і Левченко вийшов на волю, а останні три роки справу слухав суддя Лисюк. Саме він, не зважаючи на вимогу дочки Василя Кривозуба викликати її для виступу на дебатах та не повідомляючи інших потерпілих, один з яких Іван Кривозуб вже помер, вже засуджує тільки одного Сашка Курдіна, а інші двоє просто зникають. А, мабуть, щоб зниклим було комфортніше, обвинувальний вирок щодо Курдіна став виправдовувальним вироком для Демішкана та Левченка. В Україні і таке буває.