Які права уже обмежили
Напередодні в ефірі одного з телеканалів заступник міністра охорони здоров’я та головний державний санітарний лікар Віктор Ляшко заявив, що виступає за обмеження прав і свобод окремих категорій населення, зокрема, людей старше 60 років, у випадку, якщо їм буде забезпечено доставку ліків і продуктів, а також відтерміновано сплату комунальних послуг. Він також підкреслив, що такий підхід можливий лише у разі запровадження в країні надзвичайного стану.
Попри резонансність самого формулювання «обмеження прав і свобод», це одна із небагатьох публічних позицій, яка дійсно відповідає вимогам українського законодавства.
Українська Конституція чітко передбачає, що при ухваленні нових або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Ця норма є абсолютною. Деякі винятки можуть мати місце лише в разі запровадження воєнного або надзвичайного стану, як це, знову ж таки, передбачено Конституцією.
Крім того, відповідно до ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина, правові засади і гарантії підприємництва.
Натомість, при боротьбі з пандемією саме підзаконними нормативно-правовими актами було накладено багато нових обов’язків на громадян, які не були передбачені законами України, а також обмежено і змінено правові засади підприємництва, правовий режим державного кордону, забезпечення громадського порядку. І далеко не всі вони були згодом продубльовані в екстреному законі «про боротьбу із коронавірусом».
Що в першу чергу викликає занепокоєння?
Це, передусім, порушення права на освіту, права на мирні зібрання, право вільного пересування (закриття пунктів пропуску через кордон і фактично всіх видів сполучення), право на свободу та особисту недоторканість, право на підприємницьку діяльність (обмеження роботи і закриття торгових центрів, підприємств крім критичних), право на працю і заробітну плату (багато людей вимушені піти в відпустки за власний рахунок, особливо батьки малолітніх дітей через закриття шкіл і садків). Більше того, «екстреним» законом «про запобігання коронавірусу» від 17 березня передбачено адміністративну і збільшено кримінальну відповідальність за порушення карантину.
Що говорить міжнародне право
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод допускається обмеження прав громадян, але лише у випадках, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві для захисту здоров’я людей. Перекладаючи на мову українського законодавства, обмеження можливі лише в разі запровадження надзвичайного стану. При цьому сам надзвичайний стан може бути введений у разі виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного характеру, в тому числі і пандемії.
З позиції міжнародного права, певні обмеження прав людини також дозволяються лише в умовах надзвичайного стану. Наприклад, відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини, під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка із договірних сторін може вживати заходів, що відступають від її зобов’язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом.
Більше того, в ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права передбачається обов’язок держав вживати заходів для запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними. Але ніде в міжнародних документах не передбачено, що ці заходи можуть супроводжуватись порушенням прав людини.
Однак наразі в Україні надзвичайного стану не запроваджено, більше того, уряд станом на зараз визнає відсутність потреби у його впровадженні. Отже формально громадяни і підприємці, які змушені були згорнути власний бізнес, мають право подавати позови до уряду із вимогою відшкодувати шкоду, завдану порушенням прав. Для бізнесу ця перспектива виглядає ще логічніше з огляду на відсутність зрозумілих компенсаційних механізмів, передбачених, приміром, урядами європейських країн.
Чому ж про такі позови поки не йдеться і навряд чи комусь спаде на думку їх найближчим часом подавати?
Стадії «прийняття» порушення прав
В ситуації, що склалась, наступ на права людини є тестуванням суспільства на терпимість, свого роду масштабним соціальним експериментом. Питання не тільки в тому, наскільки сильно громадяни і бізнес готові поступитися своїми природними правами заради боротьби із «зовнішньою загрозою». Але і в тому, наскільки широкі повноваження вони готові надати своїм урядам у звуженні таких прав. Сьогодні в Україні широко точиться дискусія про те чи не надто сильним є «прикручування гайок» під прикриттям боротьби із коронавірусом. Зупиняти машини і проводити обшуки - це буде ще ОК, чи вже занадто? А закривати некритичні підприємства чи торгові точки, навіть якщо там не планувалось скупчення людей, без жодної компенсації - це прийнятно чи не зовсім?
Уже сам факт обговорення таких питань свідчить про поступове підвищення межі терпимості суспільства до жорстких заходів і порушення прав людини. Ми припускаємо, що порушення наших прав - можливе, і переходимо до наступного рівня - градації, які із цих прав ми (фактично добровільно) дозволимо порушувати без законних на це підстав, а які - (поки що) не дозволимо. Ми дивимось на «світовий досвід, який себе добре показав», ми чуємо про «ефективні методи в диктаторському Китаї» та інші тези, які заколисують нашу пильність, аби ми відчули себе «в одному човні» з усім світом і не запідозрили жодних девіацій у нашому вітчизняному підході до проблеми.
Ще на рівень глибше - і ми незчуємось, як почнемо обговорювати хто має більші повноваження порушувати наші права - уряд, президент, парламент, армія, поліція. Уже не ставлячи під жоден сумнів сам факт такого порушення. І на останок, і це найбільший ризик - ми можемо знайти себе в ситуації, коли порушення наших прав стане частиною повсякденного життя уже після завершення пандемії коронавірусу. І будемо обговорювати уже «достатність» чи «недостатність» 3-річного ув’язнення за «сіяння паніки», яке направду виявиться всього лише здоровою критикою місцевої влади у районній газеті.
Але є фундаментальні і речі і непорушні права, які не залежать від умов і «благої мети». Саме непорушність прав людини є аксіомою. І якщо зараз людство не стане на захист таких прав, у подальшому це буде ще складніше робити. І завжди варто пам’ятати – не має значення привід, під яким обмежуються певні права, якщо він незаконний. Навіть якщо такий привід звучить дуже глобально – «запобігти пандемії і врятувати людство». Ні, так все одно не можна. Потрібно або змінювати Конституцію або дотримуватись закону.
Активне громадянське суспільство, медіа, юридична спільнота, відповідальні політики повинні вимагати цього у влади, не стояти осторонь порушення фундаментальних основ демократії, аби потім не розділяти відповідальність за встановлення в країні чергового модифікованого авторитарного режиму.