Законопроект мав за мету виправити чинні недоліки законодавства у сфері державних оборонних закупівель, насамперед закону «Про державне оборонне замовлення», створити більш прозорі (не порушуючи питання національної безпеки) та конкурентні умови оборонних закупівель, привести їх до міжнародних (західних) стандартів, остаточно створити законодавчі умови для прямих (без посередників) закупівель державними замовниками у іноземних виробників й залучення їх до розробки нових озброєнь та загалом створити умови для ефективного забезпечення ЗСУ та інших державних замовників ефективними озброєннями.
До того ж ухвалення такого законопроекту небезпідставно вважається частиною виконання Україною умов, що містяться в рішенні Конгресу щодо надання військової допомоги Україні (‘‘(iii) increased transparency and accountability in defense procurement‘‘ та (‘‘(iv) improvement in transparency, accountability, sustainment, and inventory management in the defense industrial sector‘‘).
Законопроект дійсно запроваджує більш прозорі, конкурентні та деталізовані процедури оборонних закупівель, знімає частину корупційних ризиків на рівні державних замовників, знімає найболючіше питання для всіх виробників-виконавців оборонного замовлення – рудимент радянської планової системи – розрахунково-калькуляційні матеріали, запроваджує низку нових критеріїв відбору постачальника, таких як коефіцієнт ефективності та вартість життєвого циклу, тощо.
Але законопроектом не вирішуються всі нагальні проблеми, пов’язані з необхідністю ефективного переозброєння ЗСУ та інших військових формувань, зокрема він:
- Не забезпечує (відсутні процедури) можливості залучення іноземних компаній до розробки озброєнь та військової техніки (що робить неможливим використання новітніх розробок для переозброєння ЗСУ);
- Не створює систему моніторингу новітніх озброєнь та військової техніки та інформування про них державних замовників(відсутність якої зараз негативно впливає на якість переозброєння ЗСУ);
- Не забезпечує в достатній мірі (за винятком 10%-ї цінової преференції для українських виробників) створення сприятливих умов для розвитку вітчизняних підприємств ВПК (як державних так й приватних) та умов для залучення іноземних інвестицій в сектор ВПК.
До того ж ухвалення законопроекту у вигляді, який підготований Комітетом з питань нацбезпеки, оборони та розвідки до другого читання має інші ризики, а саме:
- Позбавляє Президента та РНБО впливу на формування державного оборонного замовлення, натомість розширює й без того необґрунтовані повноваження профільного Комітету ВР(навіть до погодження трирічних планів закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення для кожного окремого замовника), що створює як додаткові корупційні ризики, так й загрози для національної безпеки (витік інформації – уявіть собі, що Сергій Льовочкін, якого можна вважати фігурою російського впливу і який є членом відповідного Комітету буде брати участь в погодженні планів закупівель для ГУР МО чи СЗР!);
- Замість забезпечення прямих імпортних закупівель державними замовниками, законопроект передбачає створення єдиної централізованої закупівельної організації для закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення для всіх замовників під егідою МОУ, що також створює додаткові корупційні ризики та загрози для національної безпеки. (Таким чином у разі прийняття відповідного рішення Урядом щодо утворення Центральної закупівельної організації всі державні замовники будуть змушені укладати договори на постачання озброєння через таку Організацією із передачею їй бюджетних призначень – тільки позбулись монополії на імпорт Укробронпрому – й на тобі новий монополіст!)
- Вибірково визначає міжнародні спеціалізовані організації, їх представництва, що здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення – так за цим законопроектом Україна не зможе використовувати програму Excess Defense Articles, яка вкрай важлива для України (саме за неї до України постачаються катери Island й саме за неї Україна може вживані але ефективні озброєння за суто символічними цінами).
- Незважаючи на згадку про гармонізацію законодавства України з положеннями Директиви 2009/81/ЄС законопроект встановлює суттєво нижчі значення порогових значень закупівель (200 тис. грн. проти 412 тис. євро в ЄС для товарів та послуг, 1,5 млн. грн проти 5,15 млн. євро – для робіт), також відсутнє визначення терміна "пов’язані підприємства", для яких за цією директивою наявні певні обмеження (ст. 1, 50 Директиви), а також поняття "аномально низької пропозиції"(яка зараз є інструментом фактичного зриву конкурсів) та повноваження (права) державного замовника щодо відхилення або сприйняття відповідних пропозицій (ст. 49 Директиви), а також не виписані особливості укладення договорів субпідряду на підставі рамкової угоди (ст. 50-54 Директиви).
Тобто, на жаль, можна стверджувати, що ухвалення цього законопроекту в його теперішній редакції не забезпечить підвищення ефективності оборонних закупівель (незважаючи на позитивні наміри розробників), більш того може створити проблеми для забезпечення відповідних Державних замовників (насамперед спецслужб) сучасним озброєнням.
Про можливість проведення операцій, на зразок хорватської операції «Буря»(яка тривала кілька днів і завершилася ліквідацією самопроголошеної" республіки "Сербська Країна, коли всього за 84 години був відновлений хорватський конституційно-правовий порядок на всіх захоплених сербськими сепаратистами територіях) можна буде навіть не мріяти, як й про будь які інші силові та несподівані дії проти агресора.
Чи є вихід сьогодні? Є! Він полягає у тому, що депутати можуть ухвалити рішення щодо направлення цього законопроекту на повторне друге читання (відповідно до п.5 статті 123 Регламенту ВРУ), доопрацювати його із залученням провідних експертів з питань нацбезпеки та оборони та представників всіх державних замовників й ухвалити потім в такому вигляді, який безумовно забезпечить й ефективне переозброєння ЗСУ та інших військових формувань й розвиток українського ВПК та навіть притік іноземних інвестицій до нього.