Стали ледь чутними, наприклад, наступні зауваження: «... Школа це перед усім учень. Почніть реформи з учня. Умотивуйте його, наприклад, неотриманням атестата, неможливістю бути держслужбовцем з низькими оцінками, закрийте фейкові університети і особливо філіали, щоб тупиця не сидів 5 років протираючи штани, а піднімав економіку і т.д. А от уже учень дасть копня під зад поганому учителю. І не треба купи контролюючих. Придивіться на репетиторів: до одного черга записується за рік, а в іншого уся стіна в грамотах, а ніхто не йде, бо не дає результату", Олександр Пархомчук.
Друге перебільшення - це сподівання на чергове «осучаснення» учнівської діяльності.
Як приклад, нової «ікони», у якій так зацікавлені дотичні до освіти структури, зокрема й комерційні, - це повальний, я б сказав екзальтований, акцент на неймовірні перспективи, що очікують шкільну освіту від переведення її у формат STEAM-освіти.
За розголосом про надзвичайну навчальну ефективність експериментальних ІТ-засобів навчання спільнота має якби і забути, що у межах фізіологічних норм навантаження учнів освітнім процесом, заняття такого типу не можуть бути основним його змістом, бо відтак більшість школярів лишиться недовченими навіть елементарним абстрактним науковим поняттям. І що такого як ніде у світі не має, так те і не планується.
Головним у навчанні як були логос, образ та цифра, так вони ними й лишатимуться, а технологічний всьому цьому супровід лишатиметься лише певною частиною освітнього процесу як засіб застосування розумово-аналітичної здатності особи, набутої під час вивчення основ наукової теорії та базису суспільно-культурної творчості.
Третє перебільшення – це про безмежні можливості батьків у вихованні своїх дітей.
Зокрема те, що ставлення дитини до навчання є прямозалежним від впливу чи бажання її батьків.
Насправді воно ж так, що як було, є, так і буде завжди, що далеко не все залежить від бажань батьків, бо природа закладає кожній особі вільну волю до власного вибору. І це працює вже чи не з першого дня народження, підсилюючись у ході дорослішання дитини.
Більшість успішних країн і не намагаються йти проти природи у цьому плані, а тому зосереджують зусилля на створенні у навчанні дітей, підлітків і молоді різних його форматів та змісту, враховуючи попутно вікові особливості контингенту. Є ще у світі держави-острівки прагматичного здорового глузду в організації освіти, де опираються на закони природи, зокрема й людської. На жаль, схоже, що чи не більшість пересічних людей і не тільки їх впадає у стан перебільшення можливостей освіти зробити і світ, і людей у ньому майже ідеальними.
Прикро, що на ці емоційно яскраві «бульки» псевдонаукових «висновків» та «досліджень» купуються мільйони людей, а уряди деяких країн спрямовують свою політику їм на догоду, серед яких, на жаль, і наш, український.