Хто такі мейкери і звідки вони взялися
Менеджерка «гараж хабу» Тетяна Колпак проводить аналогії «мейкерства» під час пандемії COVID-19 з волонтерським рухом 2014 року: «День бабака. Є проблемна ситуація, на яку треба реагувати. І спільнота робить це швидше, ніж держава чи бізнес. Знову».
У 2014-му Тетяна була волонтеркою «Станції Харків» — ініціативи, що допомагає людям, які вимушено переїхали з окупованих територій. Тож порівняння базує на власному досвіді.
Але, говорить Тетяна, важливо не почуватися «супергероями», а задаватися питанням: чому ми знову і знову працюємо не на системному рівні, а збираємося, аби «погасити пожежі».
Відкриті майстерні почали з’являтися в Україні 6 років тому. HackLab та «гараж хаб» були одними з найперших. Об’єднувалися люди навколо бажання щось робити власноруч і навколо спільних цінностей. Колпак виділяє три найголовніші: відкритість, реалістичність і волелюбність. Тут немає розподілу на професії, посади або стаж, проте є вільний доступ до знань, інструментів та експертизи інших майстрів.
У «гараж хабі» порівнюють виникнення сучасних відкритих майстерень зі створенням середньовічних університетів. Або навіть «народних шкіл» у Німеччині, Нідерландах, Фінляндії та скандинавських країнах. Це заклади освіти для дорослих, де можна слухати лекції, здобувати нову професію або просто майструвати. Жодних сертифікатів у «народних університетах» не дають, як і у «гараж хабі». Зате дають багато практичного досвіду і контактів.
Більшість мейкерів працює за принципом open source, тобто з відкритою документацією. Скажімо, шолом PAPR можна вдосконалювати далі та ділитися своїми ідеями з іншими волонтерами-інженерами. Будь-хто, хто має базове обладнання й навички роботи на ньому, зможе взяти технічну документацію зі створеного ними сайту Yak.Today і зробити такий самий PAPR. Такими ж шоломами та з додаванням інших фільтрів під конкретні потреби після додаткової розробки можуть користуватися і будівельники або малярі, тож виробник може, наприклад, медикам дарувати безкоштовно, а заробляти — на будівельниках.
За таким само принципом вільної і відкритої праці у київському хакерспейсі HackLab зробили кисневий концентратор — він виробляє з повітря чистий кисень, вкрай необхідний для лікування людей з коронавірусом та іншими гострими респіраторними хворобами.
Сьогодні мейкерами часто стають програмісти, які прагнуть «заземлення» після праці у віртуальному світі. Є багато людей із вищою інженерною освітою, які вимушені працювати не за фахом. Або інженери, яким не дають реалізуватися на роботі. Трапляються і гуманітарії. Сама Тетяна Колпак — психологиня, але вже вивчила кілька інженерних програм, виготовляє силіконові форми та дерев’яну біжутерію. Резидентами «гараж хабу» також є, наприклад, масажистка та ембріолог.
«Це вільна спільнота без симуляції життя, наказів та керівництва, лише з взаємоповагою та цікавістю — саме це мене і підкорило, — пригадує менеджерка. — Тут можна, нарешті, не боротися з системою, а створювати щось своє».
Пандемія мейкерства
У 2020 році виявилося, що спільноті мейкерів вдається подекуди створювати те, на що державна система і великий бізнес не здатні — ефективні, прості й дешеві рішення для боротьби з коронавірусом. В Україні цим займаються ентузіасти з декількох міст.
Наприклад, в уже згаданій відкритій майстерні або хакерспейсі HackLab у Києві до пандемії розробляли прототипи для стартапів, робили вечірки та займалися різними хобі. Цієї ж весни розробили кисневий концентратор, ЕКГ-монітор, фільтри для респіраторів.
Ярмарки мейкерів KyivMaker Faire та організатори мейкерських фестивалів в Україні Maker Hub збирають та поширюють інформацію про нові проєкти мейкерів з усієї країни та координують відкриті майстерні.
Харківський «гараж хаб» створив платформу Yak.Today для обміну різними мейкерськими рішеннями — мейкери просувають не лише навчання за принципом peer-to-peer (рівний рівному), а й винахідництво за принципом open sourcе, відкритих джерел. Окрім уже згаданих PAPRів, тут роблять прості, але корисні речі — від тримачів для масок — до респіраторів на основі масок для снорклінгу.
Найбільш масово й оперативно у майстернях змогли організувати виробництво захисних щитків. Цим займалися і займаються, зокрема, київські науково-мистецька платформа «Острів» та майстерня «Фабрикатор», Одеське інженерне бюро, черкаська Preciouslab та Metalab з Івано-Франківська. Втім, говорить Тетяна Колпак, для багатьох це була вимушена справа: «Більшість мейкерів залюбки витратили б цей час на складніші винаходи, але оскільки держава не могла забезпечити лікарів ЗІЗами, довелося цю прогалину заповнювати».
Підтримують одне одного мейкери і почуттям гумору: так, львівська компанія 3D-друку 3D Tech ADDtive виклала на Yak.Today сенсорний дозатор антисептика, назвавши його «Тукан», а «гаражхабівці» під Великдень зробили пристрій для биття крашанками онлайн — карантинно.
Насправді, «мейкерить» увесь світ. Наприклад, Tikkun Olam Makers — глобальна мережа майстерень, яка розробляє та поширює технічні рішення для людей з інвалідністю, похилого віку, бідних. З початком пандемії переорієнтувалася на виготовлення засобів індивідуального захисту для медиків — зроблено вже 45 000 одиниць. На сайті вони поширюють мейкерські інструкції для виготовлення масок, щитків, окулярів та інших корисних речей.
Поширенням інструкції для друку масок на 3D-принтерах відома й американська спільнота Maker Mask з 10 000 мейкерів. Собівартість таких масок — від 2 до 3 доларів, вони схвалені для масового використання Національним інститутом здоров’я США, і розповсюджуються по громадах Америки та всього світу. На кінець травня інструкцію завантажили 125 000 користувачів.
Нарешті, Глобальна спільнота Open Source Medical Supplies об’єднала більше 75 000 людей, більше 700 майстерень у 54 країнах. Загалом, члени OSMS доставили до лікарень й інших установ у своїх громадах більше 13,5 мільйонів одиниць масок, щитків та інших важливих предметів.
«Жодна національна система охорони здоров’я не була готовою до такої кількості людей, хворих на одну конкретну хворобу, до такого дефіциту засобів індивідуального захисту, — пояснює Тетяна Колпак. — Але у багатьох країнах уже був високий загальний рівень кваліфікації медиків, матеріальне устаткування, сучасні протоколи лікування. У нас стартова ситуація була набагато гіршою, довелося починати від щитків та адвокації носіння масок. Але проблеми дефіциту схожі».
«Партія 132». Краще за будь-які респіратори
Одним із дефіцитних товарів, який можуть виготовляти у майстернях, є згаданий PAPR. Забігаючи наперед, Тетяна розповідає, що партнери Yak.Today захопилися ідеєю налагодити виробництво таких масок-шоломів у кількох країнах, що розвиваються, і де є аналогічні «гаражу» відкриті майстерні. Розробки «стодоларових PAPRів» у світі лише почали з’являтися — так само від волонтерів-мейкерів, а потреба у них — шалена. Наприклад, у Китаї анестезіолог Гуй Куо розробив Bunny Science PAPR — альтернативну версію того самого ЗІЗ, теж дуже дешеву.
Ця епідемія, вважає менеджерка, явно не буде останньою, тож світові потрібне медичне обладнання за собівартістю значно нижчою, ніж це було звично, коли вистачало невеликих партій.
«PAPR (powered air-purifying respirator) працює так: пристрій засмоктує повітря ззовні, пропускає його через фільтр, щоб не залишилося вірусів, і випускає у шолом-капюшон через шланг. Всередині шолома людина дихає чистим повітрям, насичує його важким окисом вуглецю, воно опускається вниз і виходить через полу костюму, — пояснює резидент «гараж хабу» інженер Роман Видро. — А зверху постійно віє свіже відфільтроване повітря. При цьому сам шолом, виготовлений з поліетилену, герметичний і захищає медика від контакту з краплинами, що літають в повітрі інфекційних відділень».
Коли Центр з контролю та профілактики захворювань у США (CDC) навесні додав PAPR у рекомендації для медиків як найефективніший засіб індивідуального захисту, мейкери зрозуміли, що зможуть його робити у майстерні — нічого складного у концепції пристрою немає. Матеріали, на щастя, не дефіцитні: поліетилен, кілька мікросхем, акумулятор, шланг та фільтр HEPA. Останній взагалі виявився дивом, яке завжди було поруч. Він є хаотичним переплетенням мікроволокон склопластику, через яке завдяки діям різних фізичних законів не проходить ніщо, крім молекул газів. HEPA настільки дешевий і простий, що його встановлюють у звичайні побутові пилососи, а вартість одного фільтру — 250 грн.
«Нам треба було розробити працюючий прототип PAPR, упевнитися, що матеріали не рвуться і не деградують від дезінфікуючих засобів, електронні компоненти прості й надійні, що у шоломі буде зручно, все видно, все чутно, — розповідає Роман Видро. — Його перевірили лікарі у польових умовах, ми проводимо рекомендовані тестування, і от прототип готовий — починаємо готувати першу партію».
У «гараж хабі» її називають «Партія 132» за кількістю екземплярів. 102 «папри» віддадуть реанімаційним бригадам 17 опорних лікарень у Харківській області. Ще 30 надішлють у лікарні в інших містах, у тому числі «гарячих» із епідеміологічного погляду: у Чернівці, Київ, Львів, Івано-Франківськ та Сєвєродонецьк. «Тут, у Харкові, завдяки нам лікарі про PAPR уже знають, — говорить Тетяна Колпак. — В інших регіонах про нього або не чули, або знають що це «можна купити в США за тисячу доларів, це не для нас».
«Якщо узагальнити, американські та європейські протоколи одноголосно кажуть: «Якщо є можливість забезпечити лікарів костюмами і PAPR – зробіть це». Це найефективніший і найкомфортніший засіб індивідуального захисту сьогодні, — пояснює харківський лікар Олександр Золотарьов. — В Україні ж лікарі без знання мов світові протоколи не читають, а українські протоколи досі дуже політизовані. Що є у наявності або що треба продати, те в протоколи і включають».
Гроші на матеріали для партії збирають по знайомим, у бізнесменів, у соціальних мережах. Останніми днями до збору підключилися українські діячі і діячки культури та культурні проєкти (серед них Сергій Жадан, Валентин Кузан, Микола Коломієць, Харківський ЛітМузей, KharkivPride та інші) — вони виставляють на аукціон у соцмережах лоти, виручка від яких уся піде на PAPRи.
«Дуже дивно, що на фоні зростаючих темпів зараження на коронавірус, особливо, серед медиків, держава не помічає волонтерів, які готові допомагати, — говорить Тетяна. — І зовсім не дивно, що не обтяжені владою українці охоче допомагають рятувати ситуацію — мізками, руками, грошима, часом».
Зараз зібрали вже близько половини потрібних коштів і розробники почали закупівлю матеріалів. Це, говорить Тетяна, теж трохи квест: наприклад, мінімальна партія поліетилену — 100 кг, а для першої партії потрібно всього 30 кг. Вмовили постачальника «довісити» замовлення майстерні до якогось більшого великого. Постачальники фільтрів не встигають з потрібними обсягами поставок. Попри це, за оцінками мейкерів, перші шоломи надійдуть у лікарні вже на початку липня.
Ще одна лікарка, яка має досвід роботи з PAPR, керівниця Харківського регіонального перинатального центру Ірина Кондратова вважає, що ціна на такі костюми виключала можливість його використання в Україні. «Зараз у медицині все дорожчає, але, думаю, скоро з’являться такі костюми за розумною ціною, – говорить лікарка. – PAPR за всіма показниками краще, ніж наявні у нас респіратори та маски. Працювати легше, дихати легше, а пролежні від звичайних масок на обличчі — це взагалі нестерпно».
У центрі, яким керує Кондратова, охоче взялися тестувати PAPR як альтернативу респіраторам. Також тут часто використовують апарати ШВЛ, тому задоволені, що у харківських мейкерів вистачило здорового глузду не майструвати аналог цих пристроїв — без належного тестування ціни помилки може бути надто високою.
Що ж до відсутності сертифікату у PAPR лікарі посміхаються. Кажуть — якби ви бачили, в чому інколи доводиться працювати, не питали б, чи хвилює нас сертифікація. Впевненості додає те, що у масках використані сертифіковані фільтри, а до масового виробництва здійснюються належні тести.
Чому науковці та бізнесмени вичікують
Чому не чутно про українські наукові досягнення у боротьбі з вірусом, пояснює науковий директор компанії Diagen Олександр Коляда: «По-перше, наукових відкриттів світового рівня в Україні чекати не варто. У нас немає ні бюджетів на це, ні інституцій. По-друге, вірус цей, як тип, не новий, на рівні захисту не унікальний. Тому засоби захисту схожі з тим, що треба для захисту від грипу».
Але коронавірусом науковці все ж займаються: наприклад, сам Коляда з колегами вивчають стічні води — так можна дізнатися ситуацію з вірусом у містах. А ще чотири компанії зараз знаходяться на різних етапах розробки тестів на вірус. МОЗ уже анонсував, що обирає верифікованих виробників. «Це більше про виробництво, високотехнологічне, але виробництво, про його налагодження й запуск, — пояснює Коляда. — Щоб займатися цим, науковцем бути не обов'язково, але науковці там потрібні».
Окрім того, Національний фонд досліджень України нещодавно завершив прийом заявок на конкурс «Наука для безпеки людини та суспільства» — там теж є проєкти, пов’язані з пандемією, зазначає Коляда.
Потроху науковці долучаються і до волонтерства. На жаль, поки не на інституційному рівні. Коли Фізико-технічний інститут низьких температур ім. Б. І. Вєркіна закрили на карантин, його аспірант і один із перших резидентів «гараж хабу» Платон Дмитрієв став майже весь час проводити в майстерні. Тут він з іншими мейкерами розробляє методи тестування різних матеріалів на герметичність — чи не проходять крізь них якісь частинки. Це схоже на його основне завдання на роботі — методику селективного детектування газів. «Наприклад, ми в інституті навчилися виявляти злоякісні штами або хеліобактер пілорі у диханні людини, — розповідає науковець. — Так можна попереджати рак шлунку на ранніх стадіях».
Дмитрієв намагався привернути до «гараж хабу» і проблем пандемії колег, але це виявилось важко. «Люди вже давно займаються своїми дослідженнями, з великою кількістю даних, їх майже неможливо розвернути в іншу сторону, — пояснює аспірант. — Тому хтось приєднується до мейкерів, як я, коли має час». Загалом, наука реагує на екстрені ситуації досить повільно, бо масштабні дослідження потребують дуже багато часу, вважає Дмитрієв.
Але бізнес мав би бути більш гнучким та ініціативним, тим більше, що для цього не потрібно нічого вигадувати. Мейкери вже виконали частину, яка коштує найдорожче — розробили інструкції та інженерні рішення. Попит народжує пропозицію, погоджується Тетяна Колпак, але є складнощі.
«Багато хто вже виробляє щитки за мейкерськими інструкціями. Хтось передає безкоштовно, а для декого це, перш за все, комерційний проєкт, і тут немає нічого поганого, — впевнена менеджерка. — Нашим «папром» зацікавились кілька бізнесменів. У бізнесу є потрібне обладнання, він готовий виробляти шоломи після того, як лікарі ознайомляться з нашою «Партією 132». Але продукт не сертифікований, його немає в протоколах. Тобто, лікарні не можуть його купити, а бізнесмени — продати».
Життя без сертифікатів
Мейкери звернулися до представників держави — директорка Північного міжрегіонального департаменту НСЗУ Вікторія Мілютіна взялася допомогти з сертифікацією PAPR. «Я в контакті з мейкерами, сподіваюся, сертифікація відбудеться. Це не дуже складна процедура», — впевнена чиновниця.
Але займає час, додають у «гараж хабі». За їхніми підрахунками, сертифікація може зайняти до півроку. «І це не пов’язане з тестуванням PAPR як продукту — це бюрократія», — пояснює Тетяна Колпак.
Сертифікація потрібна для внесення PAPR до протоколів. «Коли лікар уже має PAPR, респіратор, маску, щиток або, наприклад, якийсь крутий електронний фонендоскоп, ніхто не може йому наказати не використовувати його, — говорить харківський лікар Олександр Золотарьов. — Тобто, ті засоби індивідуального захисту, які медикам передають волонтери, звісно будуть використані одразу без проблем. А от закуповувати їх лікарня не може. Тут потрібне рішення про закупівлю на основі документу вищого органу — того ж наказу МОЗ або протоколу лікування».
Якби держава реагувала швидко та йшла назустріч мейкерам замість витрачання коштів на застарілі рішення, вдалося б зекономити багато ресурсів, вважає лікар. «Якби в нас ці ЗІЗ з’явилися одразу й масово, була б набагато менше інфікованих медиків, менше навантаження на лікарів інших спеціалізацій, і менше було б смертей», — впевнений Золотарьов. Але згоден, що держава має бути впевнена, що мейкери надають дієві рішення.
А тим часом творці PAPR влаштовують перевірки самі собі. «Американська Occupational Safety and Health Administration розробила низку тестів для таких засобів індивідуального захисту. Ми перевіряємо наші костюми за цими рекомендаціями, та за власними методиками: на знос, на герметичність, на стійкість матеріалу до різних типів пошкоджень», — розповідає один із розробників PAPR Роман Видро. Мейкери сподіваються, що хоча б сертифікат про проходження таких перевірок допоможе медикам краще прийняти новий засіб індивідуального захисту.
Чого побоюється Тетяна Колпак — так це «ковід-дисидентства». «От, наприклад, відкрили літні майданчики, згодом і всі кафе та ресторани. Логічно, що має зрости попит на обладнання таких майданчиків — обмежена кількість відвідувачів за одним столом, тобто більше парасольок для більшої кількості столів, перегородки між ними. Бо всі ж мають дотримуватися дистанції, — розмірковує мейкерка. — Але я не бачила таких заходів безпеки, хоч якогось побоювання за здоров’я. Навіть відповідальний бізнес не буде займатися допомогою суспільству у подоланні проблеми, якщо суспільство закриває на неї очі».
Згодом, коли заперечення вже стане неможливим, знову знадобляться і винаходи мейкерів, і відповідальний бізнес, впевнена Тетяна Колпак. Але багато часу і людських життів буде безповоротно втрачено.
Щоб стимулювати суспільство до змін, потрібних у епоху пандемії (можливо, не останньої на десятиліття), «гараж хаб» разом із колегами з івано-франківського Metalab на початку липня оголосять проектний конкурс «¡Coronavirus No pasarán! Конкурс ідей для захисту від вірусів від Yak.Today». Тут збиратимуть ідеї й розробки, які б допомогли запобігти поширенню вірусних інфекцій у публічних просторах.
«Гачок для відкривання дверей без рук, безконтактний диспенсер для мила чи антисептика, застібки чи пристрій для формування «гармошки» на тканині для масок, — перераховує резидент «гараж хабу» Юрек Якубов. — Це все приклади дуже простих речей, які може зробити майже кожен чи кожна за відкритою інструкцією. Застібки для масок роблять діти вдома — по 20 штук з однієї канцелярської теки. Деякі речі, той же гачок для дверей чи безконтактний диспенсер із санітайзером, були зроблені не для лікарень (а для кав’ярень, наприклад), але може бути використано і там. Сьогодні більшість мейкерських спільнот України сконцентрувалися на інженерній протидії поширенню вірусу».
Тетяна Колпак говорить: «Ми ж правда, розуміємо, що це не останній вірус на нашій пам’яті, і краще вже зараз звикати бути гнучкими й реагувати швидко?»
