50 відтінків однострою
“Класний керівник останнім часом дуже наполегливо тисне на дітей і забороняє навіть чорні джинси”, — так починався пост Марини, мами учениці однієї з київських шкіл, у соцмережах. Ще на початку року керівництво цієї школи опитувало батьків щодо введення шкільної форми. Тоді Марина була не проти, тим паче директорка наголошувала — суворих обмежень не буде, лише діловий стиль. Наводила й інші аргументи: мовляв, діти не будуть носити відкритий одяг взимку, а кросівки шкідливі для ходи. На практиці виявилося, що педагоги мають різні уявлення про діловий стиль. Так під заборону потрапили чорні джинси.
— Класний керівник сказав, що це не форма, зачитував норми 1996 року, — розповідає Марина LB.ua. — Я не хотіла, щоб на дітей тиснули у виборі одягу, і звернулася до директора, а вже потім написала свій пост.
Норми 1996 року — це Постанова Кабінету Міністрів “Про запровадження шкільної форми для учнів середніх закладів освіти». Відповідно до неї, форма для учнів молодшої, середньої та старшої школи відрізняється, але є загальні риси. Школярам пропонується два варіанти одягу - весняний та літній, кольорова гама та фасон визначаються керівниками закладів освіти. У літньому варіанті для дівчат, окрім сарафану та спідниці, є шорти, однак штани допускаються лише з 10 класу.
Міністерка освіти Лілія Гриневич наголошувала, що батьки мають право голосу в питаннях шкільної форми:
— Як правило, вашу дитину не можуть примушувати купувати конкретну шкільну форму, а домовляються, наприклад, що ходять у темному низу і повинна бути світла сорочка, а вже колір чи крій не є особливо важливим. Що батькам також потрібно пам'ятати — ви дорослі люди і повинні впливати на ці питання в школі.
У випадку Марини, директорка пішла на зустріч і поговорила з класним керівником. Після цього зауважень до дітей не було. Але Марина каже, що з тих пір, як вона погодилася на форму у шкільному опитуванні, її ставлення змінилося.
— Моя донька підросла, стала проявляти себе більше, а якщо ми хочемо, аби діти шукали свій стиль, то треба дозволяти їм обирати речі, а не обмежувати.
Однак в Україні лишається чимало шкіл, де форма є обов’язковим атрибутом. Донька львів’янки Іванни вчилася в одній з таких шкіл. Адміністрація до початку навчального року попереджала батьків першокласників про це. Серед вимог — форма має бути сірого кольору, можна з кольоровими вкрапленнями або смужками. Також п’ятниця була вільним днем, без дрескоду.
— Батькам порадили декілька виробників одягу, ми потім вже обирали з них, — розповідає Іванна. — У школі до вибору форми ставилися ліберально, ніхто з батьків не нарікав, принаймні в нашому класі. Зараз доня ходить до школи, де форми немає, але ті сарафанчики ще продовжує носити, бо їй просто так подобається.
Іванна каже, що якихось перешкод для її дитини форма не створювала -- вона вільно себе почувала у спідницях, бігала і стрибала на рівні з усіма. Окрім того, діти не мірялися якістю одягу, адже всі ходили в однострої.
— У новій школі я стараюся підбирати дочці добротний одяг, — каже Іванна. — Але її подружки вдягають брендові речі, ми собі такого дозволити не можемо. Так матеріальна нерівність стає виднішою. Тому якби я мала вибір, то воліла б, аби у школі була форма.
Індивідуальність проти законів
Словосполучення “шкільна форма” в Україні асоціюється з радянськими колючими сукнями коричневого кольору та синіми костюмами для хлопчиків. До 1996 року в Україні діяли норми, які регулювали не лише одяг, а зовнішість школярів. Хлопчики мали пильнувати за довжиною волосся, а дівчатка носити коси. Макіяж, манікюр, прикраси та розпущене волосся у школі не віталися. Зараз в Україні таких норм немає, але є історії про те, як вчителі та директори змагаються з кольоровими зачісками та довгим волоссям у хлопців, все ж трапляються. Слід пам’ятати — адміністрація школи може регулювати вимоги до одягу учнів, але контролювати стрижки, обличчя і нігті педагоги не мають права, адже те, як дитина досліджує своє тіло стосується її права на збереження індивідуальності, яке записане у Конвенціїї ООН з прав дитини.
Також шкільна форма асоціюється з закордонними школами, переважно приватними, де учні носять однострій в обов’язковому порядку. Однак різні країни мають відмінні підходи. Наприклад, у США більшість шкіл, зокрема державні навчальні заклади, не мають форми. Разом з тим у 23 штатах діють закони, які дозволяють адміністраціям шкіл на власний розсуд регулювати правила дрескоду. Це спонукає батьків звертатися до суду: через порушення права дитини на самовираження, через порушення права батьків виховувати дитину без втручання держави і через порушення права на освіту для всіх, у випадку, якщо через відсутність форми дитину не пускають до школи.
У Великобританії правила також різняться в залежності від частини країни. Наприклад, в Англії та Вельсі учнів можуть не допустити до занять без шкільної форми. Ці правила регулюються Департаментом у справах сімей, дітей та шкіл. Але якщо дитина не хоче носити школу, то виключити її не мають права. Разом з тим, британські правозахисники відстоюють можливість зробити шкільну форму гендерно нейтральною — наприклад, без обов’язкових спідниць для дівчат і з можливість носити шорти для юнаків. А у Шотландії обов’язкових вимог до зовнішнього вигляду учнів немає взагалі. Однак це не стосується приватних, католицьких та єврейських шкіл — там правила встановлює адміністрація. Як і в США, такі школи мають власних постачальників одягу, вигляд форми повністю уніфікований, а її ціна додається до вартості навчання.
У Франції шкільна форма не обов’язкова з 1968 року для державних шкіл. Водночас у школах на французьких заморських територіях Мартініка і Гваделупа в Антильських островах і Французькій Гвіані почали заохочувати до шкільної форму у 2008 році. Підтримує введення шкільної форми крайня права політикиня Марін Ле Пен. Наприкінці 2018 року у містечку Провінс, поблизу Парижа, більш ні 60% батьків підтримали введення шкільної форми. Коштувала вона по 145 євро за комплект, знижки надавалися сім’ям з двома або більше дітьми. Цей випадок був експериментальним і викликав хвилю дискусій серед батьків. Однак наміру вводити обов’язковий дрескод у школах у французькому уряді немає.
У більшості східних країн шкільна форма обов’язкова, наприклад, у Японії та Південній Кореї. Але, наприклад, Міністерство освіти Філіппін скасувало вимоги до шкільної форми у державних школах у 2008 році. Основною мотивацією урядовців був рівень доходів — сім'ї з низьким рівнем таким чином отримали можливість витрачати кошти на те, чого вони дійсно потребують, а не на однострій для дітей. Від обов’язкової шкільної форми з різною періодичністю відмовилися Канада, Австралія та Туреччина.
Шанс для креативності
Немає чітких досліджень, які підтвердили б, що шкільна форма дійсно необхідна. Є лише факт — жодного зв’язку між шкільною формою та успішністю учнів не існує. Виконуюча обов’язки міністра охорони України Уляна Супрун, наприклад, стверджує, що краще зосередитися не на вигляді одягу, а на складі тканини, зручності, безпечності та якості пошиття.
Деякі дослідження демонструють, що носіння уніформи зменшує проблеми з поведінкою та дисциплінує учнів. Також кількість злочинів, вчинених проти школярів, менша в тих школах, де учні мають носити однострій. Але причинно-наслідкового зв’язку між цими параметрами немає, адже на дослідження впливають інші чинники, наприклад, район, в якому розміщена школа, та соціально-економічний статус батьків. Очевидний факт — шкільна форма допомагає відрізнити учнів від не-учнів або учнів інших шкіл. Це дозволяє краще контролювати безпеку середовища у навчальному закладі, але водночас підвищує ризик стати жертвою насильства зі сторони учнів інших шкіл, особливо якщо навчальні заклади між собою конкурують.
Неоднозначне також твердження про те, що уніфікований зовнішній вигляд допомагає боротися з соціальною нерівністю у школах. Досліджень на цю тему вкрай мало, тому підтвердити або спростувати цю тезу неможливо. При цьому в Україні є видимий розрив у якості навчання між так званими “елітними” школами та звичайними, який, за даними дослідження Аналітичного центру CEDOS, зумовлений саме соціальним статусом учнів. Простіше кажучи, не всі школи рівні. Що дійсно допоможе зменшити рівень соціальної сегрегації, то це залученість до навчального процесу батьків та змішані школи — дослідження академічної гнучкості, яке проводили експерти Організації міжнародного співробітництва та розвитку показує, що шанси учнів з низькими соціально-економічними показниками краще навчатися в школі збільшуються, якщо вони вчаться разом з учнями з вищим соціально-економічним статусом.
Крім того, для хлопців та для дівчат вимоги до уніформи різні. У більшості країн, де шкільна форма є нормою, дрес-код має ознаки дискримінації, наприклад, у випадках, коли дівчатам не дозволяють носити штани.
Дослідження корейських шкіл, де шкільна форма є обов'язковою, демонструє — однаковий одяг негативно впливає на креативність та свободу самовираження. Адже одяг — це також спосіб самовираження підлітків. Обмеження шкільною формою та покараннями за порушення правил зовнішнього вигляду не сприяє здатності школярів висловлювати свою думку та негативно впливає на почуття ідентичності дитини. І в цьому випадку — дати шанс креативності чи ні — мають, як мінімум, батьки, спільно зі своїми дітьми, а не школа.