Олександр Швець. Батько який виборює права батьків
Саша Швець, нарешті позбувшись журналістів, наспівує дитячу пісеньку, похитуючись з Варею на руках в такт уявній мелодії.
Журналісти “1+1” “записували” Олександра, засновника громадської ініціативи “Батько має право” під палючим сонцем близько півгодини. Напередодні Дня батька, ритуально згадавши про проблеми, які зазвичай згадуються за тегом #батько - це аліменти і дозвіл батька на вивезення дитини за кордон.
З півгодинної розмови про нерівність мам і тат у сфері виховання дітей в сюжеті з'явилося лише пару речень від Швеця та іншого батька. Про аліменти і про “небажання” відпускати дитину за кордон.
Варя трохи вдає з себе принцесу, примовляючи: “На шею, на шею, на шею!”. Але в цих словах “маленької принцеси” стільки ніжності, скільки може відчувати тільки дочка до свого батька.
Олександр розлучився 3.5 років тому. Він опікувався Варею з дитинства майже одноосібно. Після розлучення колишня дружина вивезла з дому дівчинку у невідомому напрямку. Рішення органу опіки і піклування визначало проживання дитини з батьком. Але не виконувалося. Після цього було рішення суду, яким було визначено місце проживання дитини з мамою. Після цього було декілька рішень про “графік побачень з донькою”, які на папері гарантували необмежене спілкування з дитиною.
- Вона просто не віддавала мені Варю. Переховувалась то в Херсоні, то в Києві. Я навіть в розшук подавав. Відповідальності за невиконання рішення – ніякої. Якщо говорити відверто – боротися за ці рішення в суді не має сенсу. Якщо мама не захоче, ви дитину не побачите. Це формальний папірець (йдеться про рішення суду - LB.ua).
Шалене бажання бачити власну дитину і брати участь у її вихованні змусили Щвеця та його однодумців (чи то пак “братів по нещастю”) створити громадське об'єднання “Батько Має Право”.
Це той випадок, коли об'єднання просто мусило з'явитися у відповідь на запит “низів” (тобто, татусів) справедливості і рівності у сфері виховання дітей.
Законодавство
В Верховній Раді України перебуває на розгляді три законопроекти, які стосуються захисту прав дітей. Проти урядового законопроекту 8296 активно виступають батьки, активісти ГО “Батько має право”. Вони вважають, що ухвалення цього законопроекту ще більше обмежить права батьків, які проживають окремо від дитини. Автор законопроекту - Ірина Луценко. Цей документ:
- вводить новий порядок, що дозволить фактично безконтрольно вивозити дитину за кордон. Сьогодні закон дозволяє вивозити дітей або обом батькам разом, або одним з батьків при наявності нотаріальної згоди іншого з батьків. Згідно з законопроектом 8296, той з батьків, з яким згідно рішення суду або органу опіки проживає дитина (в більшості випадків мама), зможе вивозити дитину за кордон без згоди іншого з батьків строком на один місяць. В той же час в законопроекті не прописаний механізм повернення дитини або відповідальності за фактичне неповернення дитини. Це положення також не враховує можливість вивезення дитини на окуповані території. В той же час, інший з батьків, який проживає окремо, зобов'язаний отримувати згоду (нотаріально завірену) того з батьків, з ким проживає дитина, на її виїзд за кордон;
- не впроваджує процедуру виконання рішень про участь у вихованні;
- не впроваджує відповідальність за невиконання рішень про участь у вихованні;
- не впроваджує процедуру перевірки цільового використання аліментів: грошима дитини можна зловживати;
- не зміненює процедуру складання протоколів за адміністративні правопорушення (в разі невиконання батьківських обов'язків)
- скасовує “триваючі” виконавчі провадження (до досягення дитиною 14-ти років.)
Що “не так” сьогодні на законодавчому рівні? Чому суди вирішують справи на “користь мам”? Питання логічне, і за ним слідує ще одне: а де тут інтереси дітей?
Відповідь доволі проста: в Україні при розгляді питань у судовому порядку, пов’язаних зі спілкуванням з дітьми розлучених батьків, та вирішенні питань проживання дитини з кимось із батьків судді виносять рішення, посилаючись на Декларацію прав дитини, прийняту резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1959 року.
Пункт 6 цієї Декларації звучить наступним чином: “Он [ребенок] должен, когда это возможно, расти на попечении и под ответственностью своих родителей и во всяком случае в атмосфере любви и моральной и материальной обеспеченности; малолетний ребенок не должен, кроме тех случаев, когда имеются исключительные обстоятельства, быть разлучаем со своей матерью”. (Переклад російською мовою, офіційного перекладу українською мовою не існує).
Швець і його соратники встигли отримати коментар щодо посилання на Декларацію в судочинстві майже в усіх інстанціях державного апарату України: від Верховного суду до Президента України. Відповіді однозначні і повторюють відповідь Представництва Організацїї Об'єднаних Націй в Україні:
Декларація не є ратифікованою, текст декларації та її термінологія офіційно не перекладені на українську мову.
Тобто декларація не може бути використаною, як джерело права.
Натомість українське законодавство на папері забезпечує рівність прав:
- Ст.141 Сімейного Кодексу України:
1. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
-
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
- Ст.21 Конституції України:
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
З порушенням прав батька в реальності стикаються сотні тисяч батьків по всій Україні. Далі - історії кількох з них.
Денис, батько Христини
Разом з дружиною виховували доньку до 8 років. Розлучилися три роки тому. Через рік після розлучення мама вивезла дочку в Італію за згодою батька.
Христина в Італії ходила в школу, гарно навчалася. Вони з мамою прожили там рік і повернулися в Україну. Після повернення з Італії колишня дружина повідомила, що дитину батькові “не дасть”. З невідомих причин. Денис подав до суду позов про участь у вихованні дитини. Зусиллями ГО “Батько має право” і друзів Денис досяг відносно позитивного рішення суду: половину літніх канікул Христина проводить з батьком , також він може бачити дочку один раз на тиждень без присутності мами.
Дмитро, батько 7-річного Дениса
Не бачив сина вже рік і одинадцять місяців.
Дружина вивезла сина без відома батька на окуповану територію в Донецьку область, прихопивши документи
і заощадження родини. Телефонним дзвінком вона повідомила, що стосунки закінчено і нічого від чоловіка їй не потрібно.
Дмитро отримав рішення про розлучення “заочно”. Але в рішенні не прописано, з ким проживає дитина.
- Хотя они признаются честно, что даже получив решение о проживании ребенка с отцом, я сделать ничего не смогу.
Денис, батько Жені
Не бачив сина 14 місяців. Через дві спроби суїциду дружини.
Програв всі інстанції щодо визначення місця проживання дитини.
Зв'язок тільки по телефону, з “особливого дозволу” або коли дитина перебуває у бабусі, і поруч немає мами.
Проживає в Лисичанську Луганської області в будинку, який купив Денис під час перебування у шлюбі. Поки тривали суди, Женя проживав з татом. В 2014 році мама “зникла”: не відповідала на дзвінки і не приїздила побачити сина. Але влітку 2016 року двоє “армійців” (військових, ймовірно, знайомих матері), викрали дитину, побивши дівчину Дениса, і вивезли Женю в Луганську область.
Ігор, батько 11-річного Назара
Унікальне рішення суду.
Розлучилися, коли дитині було 2 роки. Спочатку перешкод у спілкуванні дитини з батьком не було. Проблеми почалися, коли у колишньої дружини Ігора з'явився чоловік. З тих пір Ігор бачив дитину все рідше, участі у вихованні ставало все менше.
Звернення в соціальні служби не давали результату. 7 років Ігор намагався знайти спільну мову з колишньою дружиною і її чоловіком щодо участі у вихованні Назара.
Два роки тому Ігор звернувся до суду щодо визначення місця проживання дитини.
Результатом стало унікальне для України рішення: суд визначив місце проживання Назара з татом, врахувавши, в тому числі, думку дитини.
*(Row, row, row your boat,
Gently down the stream
Merrily, merrily, merrily, merrily,
Life is but a dream)