Чому в цiй справi нам так пекельно важко доводити абсолютно очевиднi речi?
Чому в цiй справi журналiсти, потерпiлi, свiдки, родини, якi поховали найрiднiших, професiональнi лiкарi, сотнi тисяч наших читачiв опинилися по один бiк барикад, а пройдисвiт, що вбиває та калiчить людей, називаючи себе лiкарем, i десятки мiлiцiонерiв, прокурорiв, чиновникiв найвищого рангу - по другий?
Чому?
Ця дилема весь цей час висить у повiтрi. Та що казати. Усi двадцять рокiв, поки триває ця iсторiї, вона визначає її сюжет. Вона дiлить людей на цi два сорти i мультиплiкує новi жертви. На початку тижня ми почали вiдчувати, що теж потрапляємо у цю ж пастку. Не є таємницею, що професiональнi журналiсти мають свої джерела iнформацiї скрiзь, у тому числi - i в мiлiцiї, i в прокуратурi, i в органах державної влади. У вiвторок зранку, зiставивши повiдомлення з усiх джерел, ми дiйшли висновку: цього разу правоохороннi органи, як i в усi попереднi рази у подiбних ситуацiях, дiятимуть трафаретно - пiдуть шляхом найменшого опору.
Ми задумались. Чому?
Передачу ключового доказу оформили спеціальним актом.
На наш погляд, це можна пояснити двома причинами.
По-перше, така позицiя дає змогу вивести з-пiд вiдповiдальностi тих колег у погонах, якi всi цi двадцять рокiв ставили свої пiдписи пiд абсолютно незаконними постановами, що дозволяли псевдолiкареві виходити сухим з води навiть в стопроцетно осудних ситуацiях. Як, наприклад, як у випадку з Iриною Соколовською, комендантом гуртожитку 14, яку псевдолiкар Слюсарчук особисто вiдправив на той свiт пiд час безглуздої дев'ятої операцiї з переливання кровi у примiщеннi гуртожитку державного навчального закладу.
По-друге, практично будь-який звичайний мiлiцiонер, розумiючи, хто там, "на верху", може стояти за цiєю справою, вiдразу готовий зiзнатися, що не хоче бути прототипом комiсара Катанi, ще до того, як його пальцi прищемлять дверима. Страшно.
Таким чином, у вiвторок зранку вималювалася така безрадiсна, здавалося би, "тупикова" картина:
1) Керiвник спецбудинку в Гришкiвцях, де, як ми точно встановили, з 1980 до 1987 року навчався Слюсарчук, пiдготувала
вiдповiдь на запит правоохоронних органiв про те, що Слюсарчук там... не навчався.
2) Один з керiвникiв ПТУ у Козятинi пiдготував лист-вiдповiдь правоохоронним органам, у якому йшлося про те, що Слюсарчук,
якого, як ми знаємо, пiсля iнтернату скерували в ПТУ i який навчася там з 1987 до 1990 року, начебто ПТУ... не закiнчував.
3) Мiнiстерство освiти України завiрило печаткою i скерувало у мiлiцiю лист про те, що всi дипломи Слюсарчука ... є справжнiми. "Слюсарчук А.Т. навчався у Росiйському державному медичному унiверситетi з 1985 по 1991 рiк". Пiдпис - мiнiстр Дмитро Табачник.
4) Львiвська обласна прокуратура надала лист про те, що пiд час перевiрки факти пiдробки документiв, недiйсностi отриманих учених звань та ступенiв "не знайшли свого пiдтвердження". Висновок зроблений на пiдставi вiдповiдей МОН та ВАК, також беручи до уваги "КОПIЇ документiв про вищу освiту, вченi звання та ступiнь, що надiйшли на КОЛЬОРОВИХ бланках, завiрених уповноваженим на це органом" (Мiнiстерством освiти - ред.).
5) До справи долучено указ Президента, на якому стоять вiзи мiнiстра освiти, юридичного управлiння i т.д. про нагородження "професора Слюсарчука А.Т. держпремiєю".
Здавалалось би, перед нами стiна. Документальна стiна, яку пробити неможливо. Чому? Та хоча б тому, що на кону - авторитет десяткiв високопосадовцiв, якi пiдписали документи, що "виступають", як виглядає, "залiзними" фактами.
Фактами, яких насправдi не iснує. Вдумайтесь у цi слова. Як можуть не iснувати факти, якщо вони засвiдченi пiдписом Президента країни та мiнiстра? Як можна не вiрити словам указу про те, що професор є професор, якщо на Президента України працюють 368 тисяч мiлiцiонерiв, 10 134 прокурори, i ще щонайменше 41 750 працiвникiв спеслужб?
У цiй ситуацiї ми, журналiсти "Експресу", виглядали справжнiми божевiльними, якi верзуть несусвiтнi дурницi. Ми билися як риба об лiд об непiдробне нерозумiння звiдусiль. Якi пiдробки? Жартуєте? Як мiг помилитися Президент? А мiнiстр, що дурень?
Ось він, ключовий доказ - довідка Московського медуніверситету, яка остаточно засвідчує: Слюсарчук - псевдолікар і аферист.
Ну як ви можете стверджувати, що вiдомий нейрохiруг не робив операцiй?
Це було дiйсно нестерпно важко. Вiдомi i дуже вiдомi люди телефонували нам i вдень, i вночi й казали: дайте, будь ласка, спокiй цiй авторитетнiй людинi, професоровi Слюсарчуку. Дайте хоча б з поваги до тисяч прооперованих i врятованих ним людей.
Ми чули цю думку тисячу разiв: зупинiться, бо є сотнi, сотнi врятованих ним людей. I ми шукали цi сотнi. Вперто. Тижнями. Та цi виснажливi пошуки, до яких ми пiдключили бiльше двадцяти наших найкращих журналiстiв, не допомогли знайти цих врятованих людей. Жодної людини, яку б урятував "нейрохiруг-професор Слюсарчук".
А натомiсть з кожним днем пошукiв ми вiдтворювали абсолютно iншу реальнiсть. Страшну реальнiсть. Страшну настiльки, що розум вiдмовлявся вiрити у побачене i почуте. Кожен день перед нами з'являлися все новi i новi жертви псевдолiкаря Слюсарчука - скалiченi, обiбранi до нитки, зневiренi до краю.
Ми дивились у їхнi очi. В очi людей, де застигли бiль та страждання. I саме цi погляди додавали нам сил iти далi. Зобов'язання перед ними, перед невинно скривдженими дiтьми, не дозволяло зупинятись, вело нас уперед. У нас з'явилася iнформацiя про те, що свiдкам почали погрожувати й готуються можливi провокацiї.
Ми перестали звертати увагу навiть на те, що багато хто дiйсно дивився на нас як на людей, що втратили глузд. Ми йшли вперед, бо розумiли: правда - одна. I вона - на нашому боцi. I ми повиннi довести цю справу до логiчного кiнця. Бо не можна перед брехнею плазувати навколiшки. Тодi, у вiвторок зранку, ми поставили перед собою, здавалось би, абсолютно нереалiстичне завдання: знайти за будь-яку цiну ключовий доказ у справi Слюсарчука i надати його за будь-яку цiну правоохоронним органам.
Здавалося б, про що йдеться? Адже на той момент уже було достеменно вiдомо, що перший з двох димломiв про вищу освiту Слюсарчука - фiктивний. А саме: Вiнницький медичний iнститут (диплом якого Слюсарчук А.Т. надав кiльком вишам як професор) дав офiцiйну вiдповiдь про те, що громадянин України Слюсарчук А.Т. 10.05.1971 р.н., в перiод з 1984 до 1990 року у цьому вишi не навчася.
Тут i школяр скаже: раз не навчався, пiдробка документiв - залiзна, Слюсарчук - шахрай, склад злочину доведено. Адже мiлiцiя впродовж декiлькох рокiв вiдмовлялась порушувати кримiнальнi справи проти Слюсарчука лише на тiй пiдставi, що вiн "лiкар з дипломом Вiнницького медiнституту". Так писали слiдчi. У всiх постановах.
Постанов про вiдмову у порушеннi кримiнальних справ щодо Слюсарчука - десятки. Постаждалих вiд дiй псевдолiкаря багато.
Нiчого дивного: шахрай-петеушник "практикував" 20 лiт. Здавалось би: факт спростовано й встановлено - Слюсарчук не закiнчував Вiнницького медiнституту, усi цi постанови мають бути скасованi, слiдство поновлене, Слюсарчук затриманий. А дзюськи.
Ми запитували, чому так. Нам вiдповiдали: цього, мовляв, замало. Адже з певного часу у багатьох офiцiйних документах зазначено, що у Слюсарчука, окрiм Вiнницького, є ще один диплом - Московського медичного унiверситету, де вiн начебто теж навчався у 1984-1990 роках.
Будь-яка людина зi здоровим глуздом тут би посмiхнулась. Бо хто повiрить, що дитина у дванадцять рокiв у радянський час може навчатися на станцiонарi у двох вищих навчальних закладах рiзних мiст, що лежать одне вiд одного на вiдстанi тисячi кiлометрiв. Отже, якщо й встановлено: диплом Вiнницького ВНЗ - пiдроблено, того також мало би вистачити, аби наша мiлiцiя i прокуратура, яка утримується за кошти свого народу, повинна б сказати: стоп! Де взяв пiдроблений документ? Нащо людей калiчиш i Президентiв дуриш? I притягнути шахрая до вiдповiдальностi.
Це було б в iдеалi. У реальностi: мiлiцiя, яка покриває псевдолiкаря, вдає, наче вiрить у цю маячню, майже 20 рокiв. Смiшно? Петеушник-шахрай заправляє правоохоронцями, калiчить людей й обдурює двох Президентiв, виманюючи у них державнi кошти.
Але український мiлiцiонер не усмiхався. Вiн кивав на папери, а в коридорах чесно зiзнавався, що просто... боїться. Мiлiцiонери стверджували, що надiшлють запити у Москву, але там вони можуть зникнути, бо, мовляв, iнша країна. А поїхати у Москву немає змоги, бо, як ви розумiєте, мiлiцiя бiдна, грошей обмаль та й дозвiл на вiдрядження у сусiдню країну може дати або заступник мiнiстра, або особисто мiнiстр внутрiшнiх справ.
Коло замикалося.
I таким чином ключовим у справi ставав факт - є чи нi у Слючарчука диплом Московського медичного унiверситету? Мiнiстерство освiти в особi пана Табачника стверджувало, що є.
Міністр власноруч підписав довідку, що містить цілком недостовірні факти. Ця довідка "легалізовує" афериста Слюсарчука. А ми на двiстi вiдсоткiв упевненi, що немає.
Так, у нас не було на той момент прямих доказiв. Але ми точно знали, що ми не iдiоти. Що, маючи задокументованi свiдчення декiлькох десяткiв людей про те, що Слюсарчук у перiод з 1984 до 1990 року протирав штани в спецбудику i ПТУ, точно не мiг навчатися у цей час у Москвi. Щонайменше тому, що це суперечить законам фiзики. Цей факт пiдтверджували i десятки свiдчень звичайних учителiв, вихователiв, однокласникiв, однокурсникiв, майстрiв ПТУ, лiкарiв, якi в один голос також твердили: ми - не iдiоти й не маразматики. Слюсарчук навчався тут. Його пам'ятають усi, як облупленого. I крапка.
А мiлiцiя нам твердила своє - нi, не крапка. Теперiшнiй директор написала, що вiн не вчився. Ми звертали увагу мiлiцiї на доволi незвичнi факти, якi мали би посiяти у них щонайменше сумнiв у своїй упевненостi. По-перше, казали: подивiться уважно на цi вiдповiдi. Запитували, чому на вiдповiдях з Гришкiвцiв та Козятина, якi адресованi правоохоронним органам, вiдсутнi печатки.
По-друге, цiкавилися, чи перевiряв хтось автентичнiсть пiдписiв? Чи перевiряли вiдповiдь Козятинського ПТУ досконало? Адже там сказали хитро: "не закiнчував", але не сказали, що не навчався!
Немає значення, казали нам мiлiцiонери. Все одно, поки iснує ймовiрнiсть, що у Слюсарчука є Московський диплом, ми мусимо сприймати його як лiкаря. А мiнiстр Табачник написав, що диплом є.
Мiлiцiонери - люди пiдневiльнi. За них думають шефи, а за шефiв - часто iншi. Боси. Тодi ми змiнили тактику. Ми перестали переконувати мiлiцiонерiв i вирiшили реалiзувати спецiальний план. Ми поставили перед собою завдання, яке чомусь за дев'ятнадцять рокiв не поставила перед собою мiлiцiя, - привезти в Україну ключовий доказ. Останнiй доказ того, що Слюсарчук - не лiкар. I нiколи ним не був.
Ми розумiли, що це не просто небезпечно.
Ми розумiли, що люди, котрi пiдуть на це, можуть уже нiколи не повернутись додому живими.
Бо було, з одного боку, наше прагнення знайти i документально довести очевидне, зробити це, щоб урятувати життя ще не однiєї людини, нових потенцiйних жертв псевдолiкаря, а з iншого - цiла iндустрiя, патронована мiнiстрами, мiлiцiонерами i прокурорами. Iндустрiя з торгiвлi синтетичними наркотиками, iндустрiя з обману людей, iндустрiя, що сiє страх та смерть.
Чи думали ми тiєї митi про свiй страх, ризик для нас, наших рiдних? Скажемо коротко -- так. Так, ми усвiдомлювали, на що йдемо. Ми усвiдомлювали, на що йде наша журналiстка Свiтлана Мартинець, котра, залишивши коротку записку туманного змiсту рiдним, якi готувалися привiтати її з днем народження, зникне на чотири днi в невiдомому напрямку - у прямому сенсi цього слова.
Надворі - ніч. А ми передаємо міліції документи. Народні депутати прибули на наше запрошення, щоб засвідчити цей факт.
Подальший хiд подiй уже був прерогативою Бога. Наша журналiстка у вiвторок о 20.00 виїхала з редакцiї автомобiлем у напрямку на Москву. Дорогою вона змiнить авто ще п'ять разiв. Вона працюватиме у "повнiй тишi", оскiльки спецiально залишить мобiльний удома, аби за IМЕI нiхто не змiг вирахувати мiсця її фiзичного перебування. Вона навiть змiнить зовнiшнiсть, аби нiхто не мiг її упiзнати.
I вже найближчi подiї довели, що все це дозволить їй зостатися живою. Бо в Москвi журналiстку "Експресу" чекали вже кiлька днiв.
...Москва. Жовтень 2011 року. Росiйський нацiональний медичний дослiдний унiверситет iменi Пирогова. За легендою Слюсарчука i дипломами, поданими "професором" у вишi України, саме в цьому закладi навчався псевдолiкар, найбiльший аферист ХХI столiття.
"Ви не та людина з України, за якою вчора шукали якiсь двоє? Вони крутилися тут iз пiвдня i все допитували: "Хто з України приїжджав i чи брав якiсь документи на Слюсарчука?" Казали нам нiчого нiкому не давати. Це нас дуже здивувало. Бо iнформацiя про навчання студентiв є вiдкритою. Таких iнцидентiв у нашому вузi не було, й ми вiдразу попередили свою охорону про цю незрозумiлу ситуацiю, - так зустрiв Росiйський нацiональний медичний унiверситет iменi Пирогова журналiстку "Експресу".
Про те, чи я не та людина з України, яку шукають "якiсь невiдомi", мене питатимуть тут часто. У вiдомому у свiтi медунiверситетi Росiї я почую ще багато запитань, якi мене не лише здивують, а заболять пiд серцем долею моєї країни. Країни, об яку дозволили собi витерти ноги псевдолiкар-шахрай i провладнi особи, котрi задля власних iнтересiв, фiнансової вигоди та задоволення певних амбiцiй покривають його злочини майже 20 рокiв.
"У вас що там, в Українi, з глузду з'їхали? Кiлька рокiв тому до нас уже надходили запити вiд ваших правоохоронних органiв. Ще тодi ми дали їм вiдповiдь, що у нас Слюсарчук не навчався. I тепер знову те саме. А останнi три днi тiльки й ходять ходаки "вiд Слюсарчука" i телефонують: то Слюсарчук, то "вiд Слюсарчука". I вiд них iдуть якiсь незрозумiлi погрози. Що роблять вашi правоохоронцi? Вони що, не бачать, що той ваш Слюсарчук - шахрай, та ще який! Ми вже втомилися пояснювати: не вчився у нас такий! Нiколи не вчився. Ми всi архiви пiдняли i вiдслiдкували кожен запис: студента на iм'я Слюсарчук Андрiй Тихонович не було не тiльки в 1984-1990 роках, а й загалом нiколи не було", - пояснюють працiвники архiву медунiверситету.
I додають: якщо б Слюсарчук на той час i був їхнiм студентом, то про нього знали б не лише в медунiверситетi, а й уся Москва. Бо мусив би мати на той час за документами 13 рокiв. Хто б дитину-студента їхнього унiверситету не запам'ятав? Архiвiсти наказують менi швидше полишити їх примiщення, бо вчорашнi "двоє", якi когось шукали з України, їм дуже не сподобались.
Ректорат, канцелярiя, кабiнети адмiнiстративного корпусу "Пироговки". I знову одне й теж. "То не вас шукали вчора?" - так вiдповiдали менi в медунiверситетi Росiї на моє привiтання "Добрий день!"
"Слюсарчук нiколи не навчався у нашому вузi. Нi 1984-го, нi 1990-го, нi в iншi роки. Такого студента наш унiверситет не виховував. Його дипломи i копiї дублiкатiв про закiнчення МДУ iменi Пирогова - фальшивi. Ось вiзьмiть наше пiдтвердження цього", - вiддає менi пакет документiв Володимир Гаврилович Володимиров, проректор медунiверситету iменi Пирогова.
Ось такий "атестат професора" міністр Табачник видасть пройдисвітові на підставі фіктивної "архівної довідки", що не містить жодних належних реквізитів.
Сивочолий професор дивується, що вперше за всi роки роботи у вишi зiткнувся з такою незрозумiлою маячнею: чоловiк, який називається Слюсарчуком, телефонує йому кiлька разiв на день i погрожує: якщо вiн комусь надасть про нього документи, то буде мати дуже великi проблеми. "Ми вже повiдомили про цi дзвiнки нашу службу безпеки", - каже Володимиров.
Про такi ж дзвiнки-погрози "вiд Слюсарчука" розповiли секретар та працiвники канцелярiї вишу. Допоки я була в адмiнiстративному корпусi росiйського медичного закладу, Слюсарчук телефонував сюди тричi.
"Нiхто з працiвникiв нашого унiверситету не сказав i не скаже, що ви тут були. Їдьте i розкажiть усiм правду. Хай береже вас Бог", - хрестять мене на дорогу. I просять перетелефонувати при поверненнi в Україну.
Тримаючи у руках документ iз Росiйського нацiонального дослiдного медичного унiверситету iменi Пирогова, де чiтко чорним по бiлому вказано, що Слюсарчук Андрiй Тихонович нiколи не навчався у цьому вишi, нiколи не здобував освiти, не проходив ординатури i не писав нiяких анi вiдкритих, анi "закритих" дисертацiй, менi знову запече бiля серця. Запече зболеними поглядами тих, хто постраждав унаслiдок лiкування псевдопрофесора. I тут, у чужiй країнi, я знову спитаю себе: як ми дозволили, щоб правоохоронцi так нахабно багато рокiв поспiль покривали шахрая, який експериментував iз життям людей, i ганьбили разом з аферистом-убивцею Україну перед свiтом?
Розумiючи, що попереду - складна i непередбачувана дорога, я прошу працiвникiв московського унiверситету надiслати довiдку на адресу двох українських телеканалiв - це додаткова гарантiя, що правду не сховають.
Генерал міліції Богдан Щур знайомиться з ключовим доказом, наданим журналістами "Експресу"
...П'ятниця, обiд. У редакцiю приходить високопоставлений працiвник мiлiцiї. Вiн запитує, чи є у нас ще якiсь додатковi матерiали. Вiн натякає, що термiн перевiрки нашої заяви збiгає. А отже, розумiємо ми, мiлiцiя вкотре готова написати вiдмовний матерiал. Ми вирiшуємо, що час настав. На цей момент уже знаємо, що ключовий документ у справi - на вiдстанi восьми годин їзди до редакцiї.
"Ми привеземо вам ключовий доказ сьогоднi. Це буде довiдка з росiйського унiверситету про те, що Слюсарчук не навчався там, а отже, не може бути нi лiкарем, нi професором", - iдемо в атаку. Мiлiцiонер, видається, такого повороту не чекав. "Факсовi копiї у вас не вiзьмемо", - безапеляцiйно каже вiн.
"Це буде оригiнал. Iз мокрою печаткою", - запевняємо його.
Ми узгоджуємо, що довiдку буде доставлено до 24.00. Мiлiцiя обiцяє чекати.
...Майже пiвнiч. Обласне управлiння мiлiцiї. У присутностi народних депутатiв України Ярослава Кендзьора, Андрiя Парубiя, телевiзiйникiв журналiсти "Експресу" передають генераловi Богдану Щуру, очiльниковi обласної мiлiцiї, останнiй доказ того, що Слюсарчук - шахрай. Ми передали документ iз РНДМУ iменi Пирогова з мокрою печаткою, у якому чiтко сказано: "Слюсарчук Андрiй Тихонович нiколи в медунiверситетi Москви не навчався. Його росiйський диплом - фальшивий".
Оригiнал довiдки з медунiверситету - у мiлiцiї. У редакцiї - акт про передачу цього документа-вiдповiдi з вузу.
Наступного дня, у суботу, на прохання мiлiцiї, редакцiйнi автiвки привезли до обласного управлiння мiлiцiї перших потерпiлих. На столи слiдчих знову лягли заяви тих, хто постраждав унаслiдок "лiкування" шахрая, та заяви вiд родин тих, хто вже не зможе засвiдчити правди нiколи. Їх убив псевдолiкар.
Таким чином вiн, цей найвидатнiший шахрай, як назве його з парламентської трибуни народний депутат Ярослав Кендзьор, - у пастцi. Мiлiцiя це теж розумiє. Пiд тиском беззастережних доказiв i фактiв вона таки порушує першу кримiнальну справу.
Ми розумiємо, що це - лише початок.
Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, Iгор ПОЧИНОК
До речi
Цими днями ми скерували до Генеральної прокуратуру ще одну заяву, в якiй просимо порушити кримiнальну справу проти мiнiстра освiти Дмитра Табачника. Ми вважаємо, що мiнiстр, який унаслiдок службового недбальства пiдписав документ, що дозволив упродовж тривалого часу вiдвертому шахраю-псевдолiкарю калiчити людей, повинен за це вiдповiсти.
Мiнiстр, який видав бездипломному аферистовi "атестат професора", має вiдповiсти за таке.
Мiнiстр, який неправочинно погодив подання до Президента щодо нагородження афериста найвищою державною премiєю у розмiрi 150 тисяч гривень, повинен вiдповiсти за це.
Бо iнакше всi слова найвищих посадовцiв про справедливiсть у цiй країнi не коштуватимуть навiть ламаного гроша.
Мiнiстр Табачник - один iз таємних покровителiв псевдолiкаря. Але вiн не один. Статтю "Таємнi покровителi псевдолiкаря Слюсарчука" читайте незабаром.