Хоча роки бойової юності давно в минулому, іти на штурм для цих вже немолодих людей – звична справа. Обурення ветеранів викликали намагання парламентської більшості прийняти урядовий законопроект з "закамуфльованою" нейтральною назвою: "Про гарантії держави щодо виконання рішень суду".
Цим документом фактично перекроюється система надання гарантованих державою соцстандартів. Простіше кажучи, пропонується, щоб не норми, чітко прописані законодавчо, а Кабмін самостійно визначав розміри пільг і компенсацій ветеранам, чорнобильцям, шахтарям, медикам, вчителям і багатьом іншим категоріям. Наприклад, якщо зараз, згідно закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій має надаватися безкоштовне щорічне (підкреслено автором) санаторно-курортне лікування, а також компенсація вартості самостійного лікування, то в кабмінівському законопроекті слово "щорічне" відсутнє. А порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації пропонується доручити визначати Кабміну. Статтю, за якою замість путівки на лікування інвалід війни може раз на два роки одержувати грошову компенсацію, взагалі викреслили.
Про цей горезвісний законопроект ми говорили з афганцями Житомирщини ще минулої зими, коли документ було тільки внесено урядом на розгляд парламенту. І тоді, і зараз переважна більшість колег-журналістів у своїх матеріалах зазначають: у проекті закону йдеться про скорочення пільг. Проте воїни-афганці (як, до речі, і чорнобильці) з таким трактуванням категорично не згідні. Вони переконані, в їхньому випадку слід говорити про компенсації.
- Я б не хотів дратувати суспільство додатковими пільгами для ветеранів Афганістану, зауважив голова Житомирського обласного союзу ветеранів афганської війни Павло Ментов. - Нам не треба пільг. Дайте компенсацію за каліцтва, поранення, втрачене здоров'я, і ми будемо за свої гроші купувати собі ліки, відпочивати в санаторіях... Але компенсація у нас не передбачається. І якщо американське міністерство у справах ветеранів має річний бюджет у 92 мільярди доларів і 45 реабілітаційних центрів у штаті Техас, і президент країни особисто веде програму реабілітації ветеранів, то у нас цього поки немає.
Володимир Біденко, служив під командою Руслана Аушева в знаменитому Баграмському окремому розвідбаті. За два роки служби в Афганістані, у нього 160 бойових виходів.
- Ми потрапили туди після двомісячного карантину в Термезі, - згадує Володимир. - На другому бойовому виході, загинув хлопець з нашого призову. Так вийшло. А взагалі, на операціях хлопці зі старших призовів молодь не підставляли. Якщо потрапляли в засідку, хто перший або другий раз був у бою, тих "старики" ховали, як могли, від обстрілу, садили набивати набоями магазини. Адже, щоб піти на дембель, кожен готував собі заміну. Я і автоматником був, і радистом, і кулеметником. Це ротний, взводний перед операцією визначають, у кого яке завдання буде: повинна бути взаємозамінність. Всяке траплялося… За два роки в роті загинуло 22 товариша. І ще. Хто побував у відпустках, ті всі загинули. Там, на "гражданці" в Союзі п'янки-гулянки, поверталися розслабленими. А там весь час доводилося бути в колосальній напрузі. Зайдеш в кишлак - голова крутилася на 360 градусів. Стріляти могли з-за кожного дувала, двері, з будь-якої шпарини. З нашої роти 4 хлопця були у відпустці, хоч були вже досвідченими, обстріляними, все четверо і загинули.
Після повернення зі служби у Союз, Володимир їздив провідувати сім'ї загиблих товаришів:
- Деякі сприймали в багнети: чому ви повернулися, а мій син ні! Але, коли починаєш розмовляти, таке неприйняття проходить. Я в Афганістані багато фотографував. Ось їздили до Почаєва. Звідти родом був наш товариш, який загинув. Батьки досі не вірили, що їхнього сина немає в живих - не поминали в церкві. І ось, через 25 років, ми показали фотографії. Сказали, що були очевидцями його загибелі. Кажуть, після нашого від'їзду, батьки відразу замовили в церкві поминальну службу за сина. Спокійніше, мабуть, їм стало на душі. Нас відпускати не хотіли. Наші батьки до цього часу, як і два десятки років тому, переписуються з рідними загиблих хлопців. Мій батько до сих пір пише листи до Луганської області мамі Сергія Дрожжина, який не повернувся.
- Для нас дуже важливо дбати про сім'ї загиблих, - продовжив розмову Павло Ментов. - Кожна районна ветеранська організація обов'язково із зібраних внесків намагається допомогти рідним воїнів-афганців, які пішли з життя. Дітей влаштувати на роботу, навчання, маму підлікувати, путівку, в першу чергу дати, завезти дров, вугілля. Хлопці цим займаються. Не кажучи вже про те, щоб доглянути меморіали, пам'ятники, могили. Ми їх будемо пам'ятати, доки живі. Не стане нас - наші діти, вихованці будуть це робити. Збираємо мам на концерти, зустрічі. Важко це. Ось "крайній" пам'ятник не так давно відкривали у Попільні. Мама стоїть біля монумента, плаче: "Петечка, ти підірвався на міні 25 років тому, а я підривають щоночі"... Це звичайно рве душу. Все зрозуміло, наші нерви вже не ті. Але все ж те загартування та дружба, яка спаяла нас в Афганістані, наша організація допомагає нам вижити без усіх цих новомодних американських психологічних клубів розвантаження. На відміну від ветеранських організацій зарубіжжя: американських, європейських, де упор робиться більше на роботу в психологічних аспектах, у нас організація, яка зводить будинки, допомагає в забезпеченні обладнанням, медикаментами госпіталів. Влаштовує афганців на роботу. Захищає їхні інтереси - тобто, бере на себе багато функцій державних.
Для багатьох ветеранів війна продовжується і сьогодні. Їм складно сприймати реалії сучасного життя. Вчені називають це явище посттравматичним стресовим розладом. Журналісти - "афганським синдромом". За оцінками експертів, йому піддані від 17% до 25% ветеранів. Від посттравматичного стресового розладу, як правило, страждають не тільки самі ветерани, а й їхні друзі та особливо родичі.
- Спробуйте пояснити дружині афганця, який часто має невисоку зарплату, що ще і пільг не буде на ту ж квартплату, - стримано, але емоційно продовжує Ментов. - Що він тоді в сім'ю принесе? Його і так доводиться терпіти з його контузіями, пораненнями, незручним характером. Якщо в Радянському Союзі чиновники говорили: "Ми вас в Афганістан не посилали", то тепер чуємо - Україна в Афганістані не воювала... А 160 тисяч воїнів-афганців - це не Україна?
І ось, як зазначив представник Партії регіонів, за рекомендацією депутатських фракцій, які входять до парламентської більшості, законопроект "Про гарантії держави щодо рішення судів" знятий з розгляду. Та чи надовго? Може просто на час витягли запал з закону-бомби уповільненої дії? А ветерани-чорнобильці та воїни-афганці вже довели – суспільним детонатором вони бути спроможні.